Майк Кеффі: я дуже розслаблений на майданчику

MVP минулого сезону Суперліги Майк Кеффі, який перебрався в Київ-Баскет із Запоріжжя, вже встиг проявити свої якості в першому офіційному матчі проти Тернополя, попавши в символічну збірну туру. Після гри в інтервю клубному сайту Кеффі поговорив на нестандарті теми:

– Що найбільше здивувало тебе у Києві?

– Найскладніше – звикнути до трафіку. У Запоріжжі фактично все було поруч, в будь-яку точку добирався без проблем. Тут же, якщо вибираєшся в центр, закладаєш на дорогу мінімум годину. Дуже важко звикнути до того, що потік машин просто нескінченний, і тобі просто неможливо з нього вирватися. І знаєш, що? Це ріднить Київ з місцями, звідки я родом. Каліфорнія, всі ці райони Лос-Анджелеса і прилеглі околиці – там такий же дурдом. Ну і за кількістю людей, мені здається, міста можна порівняти. Скрізь народу повно.

– А ти любиш сідати за кермо?

– Так, водити авто – це прямо моє. На високих швидкостях? Звісно! Інакше сенсу немає. Правда, в Україні я без машини. Та й стиль європейських водіїв дуже сильно відрізняється від американського. Проте якщо випаде шанс прокотитися по київських дорогах, неодмінно цим скористаюся.

– Хто твій найбільш відданий уболівальник?

– Напевно, моя маленька донька. Вона буквально пару днів назад перший раз потрапила на гру – і таке відчуття, що по-справжньому кайфанула! Кричала, веселилася весь матч. Здається, їй сподобалося … Ну і, звичайно, близькі переживають: дівчина, тато, вся рідня в Штатах. Вони намагаються стежити за матчами, після чого можемо обговорити якісь моменти ігрові. Але по грі нічого не радять і не критикують. Цим займаються близькі друзі, які самі пройшли баскетбольну школу.

– На майданчику Майка Кеффі виділяють динамічні дії. А в житті ти такий же непосида?

– Не зовсім. Може, в дитинстві таке за мною водилося – і батькам часом головного болю від цього додавалося. Але так, щоб через витівки мене вважали занозою в одному місці, такого точно не було.

– Твоя таємна слабкість – це …

– Оу, чорт, одну навіть не вибрати. Їх реально море. Відеоігри, кінофільми, їжа в будь-якому її прояві. Зазвичай в таких випадках фастфуд згадують, але я просто люблю смачно поїсти.

Хоча, стій, є страви, за які, як то кажуть можна душу продати. Зараз з ними важко, тому що перебуваю в тисячах кілометрах від будинку. Але якщо десь трапляється мексиканська кухня, вважай, я пропав.

– Чи існують якісь спокуси, проти яких не можеш встояти?

– Ні, однозначно. Граю за кордоном вже шість сезонів, і прекрасно розумію, що якийсь один проступок, якась хвилинна слабкість може зруйнувати кар’єру. Тому постійно тримаю себе в руках, в тонусі, щоб через якусь дурницю все не втратити.

– Чи є у тебе хобі, у яке занурюєшся максимально?

– Слухай, а поїсти і поспати вважається? (Сміється). Насправді, я шаленію від відеоігор. Коли видається вільний час від матчів, тренувань і переглядів фільмів або баскетболу, то сідаю пограти у що-небудь цікаве. Наприклад? Ну, останні тижні я нормально підсів на Call of Duty. А найбільшою грою всіх часів вважаю Grand Theft Auto. Мені здається, відеоігри – це той скілл після баскетболу, яким можу пишатися.

– Найсмішніші слова, які ти вивчив по-українськи?

– Ой, ні, таке в інтерв’ю не скажу! (Сміється). Вони всі погані, їх не можна вголос вимовляти!

– Чи є суперсила у Майка Кеффі, про яку ніхто ще не знає?

– Я дуже розслаблений на майданчику. Практично ніколи не піддаюся емоціям. Багато людей кажуть, що у мене жоден мускул на обличчі не тремтить, коли кидаю по кільцю або йду в обведення. Тому якщо травмований, про це ніхто не здогадається – завжди залишаюся на майданчику, навіть якщо є ушкодження. Поки можу продовжувати гру, навіть не дивлячись на сильний біль, буду це робити. Такий покер-фейс в стилі Кавая Леонарда? Ну да, щось в цьому є (сміється).

– Чув, що одного разу в житті ти зустрівся з Кобі Брайантом …

– Так, коли навчався чи в шостому, чи то в сьомому класі. Кобе організовував свій перший табір для дітей. Це було в університеті LMU в Каліфорнії. Протягом декількох днів ми проводили там тренування, виставкові матчі. І ближче до кінця Кемпу Брайант виділив час, щоб кожному з нас залишити автограф, трішки поспілкуватися.

Пам’ятаю, що у мене не було нічого такого, що Кобе міг би підписати. І тоді мама Спенсера Динвідді, який зараз виступає за Вашингтон, купила мені майку Лейкерс, де Брайант і розписався. А потім потиснув руку і побажав удачі. Це було кльово, адже він герой всього Західного узбережжя. І так, для мене він був і залишається найбільшим гравцем всіх часів.

– Згадаєш якусь смішну історію з дитинства?

– Мені було п’ять або шість років. Тільки почав пізнавати, що таке баскетбол, бігав з такими ж малюками. І ось в одному з матчів хлопці з команди, за яку грав, почали віддавати м’ячі тільки мені! У кожному володінні, в кожній атаці. Це була команда мрії (сміється). Напевно, в кар’єрі не видавав більше результативної гри, ніж в той день.

– Що б ти розповів онукам, якби вони попросили тебе описати Майка Кеффі?

– Сказав би: онуки, я був хорошим баскетболістом. Якщо не вірите, увімкніть YouTube і переконайтеся самі. А ще я постараюся бути хорошим дідусем!