Євген Коровяков: гра – лише кінцевий результат важкої баскетбольної роботи

Євген Коровяков – добре відомий баскетбольним уболівальникам. Адже має хороший досвід виступів у Суперлізі та Вищій лізі України. На початку поточного сезону приєднався до Старого Луцька, а до того декілька років поспіль успішно виступав за БК Рівне.

Тем для розмов з Євгеном – чимало, тож журналісти клубної пресслужби зустрілися з гравцем перед командним тренуванням.

- Женю, зазвичай, досвідчені гравці проходять на тренування пізніше. Так би мовити «на досвіді». Ти ж завжди приходиш серед перших поряд з молодими хлопцями. Звідки взялася така звичка?
- Треба ж підготуватися до тренування. Для мене це дуже важливо. Тренування – один з головних складників баскетболу. З цього починається гра. Глядачі думають, що ми лише граємо. Насправді ж, щоб вигравати, добре виглядати на майданчику, треба робити багато речей: бігати, кидати і так далі, і тому подібне. Гра – це кінцевий результат. Ми багато працюємо над цим.

- Повернемося до того, як ти з’явився у нашому клубі. Розкажи про це.
- Тут немає ніякого секрету. Ми перетиналися з Володимиром Івановичем Журжієм, розмовляли стосовно цього, але у мене був контракт з Рівним. Усе впиралося в це. Коли я став вільним агентом – зідзвонилися і домовилися, знайшли точки дотику.

- Як ти зважився на це рішення: радився з кимось чи вирішив все сам?
- Дуже важливо – куди я йшов. Цих хлопців я всіх знаю. З більшістю – пограв в одній команді. Звісно, коли переходиш в іншу команду – дуже важливо почути думку близьких людей. У мене брат баскетболіст, зараз грає за збірну ветеранів. Батько також має стосунок до баскетболу. Я завжди, коли роблю якийсь вибір спілкуюся з рідними. Так, останнє слово за мною, але думку запитую завжди.

- На рівні Вищої ліги протистояння Луцьк-Рівне можна, напевно, прирівняти, як колись було у «суперці»  між БК Київ та БК Азовмаш. З огляду на таку принциповість, статус «дербі», як до переходу в Луцьк поставилися хлопці з Рівного?
- Усі ж ми дорослі люди. Так, є дербі, але це тільки на майданчику. Адекватні люди всі ставляться до таких речей з порозумінням. Сподіваюся, що наша команда та рівняни будуть тільки прогресувати, матчі будуть ще цікавішими. Це шоу, яке подобається глядачам. Дербі завжди цікаві для вболівальників: Одеса – Миколаїв, Дніпро – Прометей – між цими командами завжди боротьба. З хлопцями з Рівного ми залишилися у хороших стосунках і спілкуємося.

- П’ять років тому ти грав за луцький Волиньбаскет разом з Федчуком, Швагринським, Глушком та іншими гравцями, які зараз виступають за БК Старий Луцьк-Університет. Чи підтримував упродовж цього часу спілкування з колишніми одноклубниками?
- Так, ми часто перетиналися на майданчику. З Едіком Федчуком ми ще й у Севастополі грали разом. Звісно, віталися завжди зі всіма хлопцями. Баскетбольний світ – не дуже великий і це нормально, коли гравці спілкуються між собою.

- Ти пройшов з командою збори, встиг вже зіграти декілька поєдинків. Як оціниш ігрову взаємодію на майданчику? Чи можна сказати, що вже є хороша зіграність та взаєморозуміння?
- Хочу сказати, що, на мою думку, ми ще трішки сируваті, не показуємо і половину своїх здібностей. Чемпіонат тільки розпочався, будемо працювати і, думаю, з кожного грою буде все краще. Будемо притиратися один до одного, награвати комбінації і ставати тільки краще.

- Від досвідчених гравців, зазвичай, вимагають більше, ніж від молодих. Цьогоріч до нашої команди приєдналися ти та Ілля Заєць. Від тебе, як від рекордсмена Вищої ліги за кількістю набраних очок, досвідченого і майстерного гравця, вболівальники вимагають результату відразу. Чи не відчуваєш через це додаткової відповідальності?
- Звісно, я сам відчуваю це. У Старому Луцьку залишився кістяк минулорічної команди. Це дуже добре. Я прийшов допомогти, але тут, в більшості, теж хлопці з хорошим досвідом. Я можу десь точково підказати, проте на нас всіх лежить відповідальність. Всі, хто виходять на майданчик відповідають за свою гру . Немає різниці молодший гравець чи досвідченіший – у грі всі рівні. Звісно, старші гравці, такі як я, Федчук, Швагринський, Юрченко – повинні бути кістяком та опорою.

- Івано-Франківськ, Луцьк, Рівне – твоя баскетбольна мапа явно західноукраїнська. Вже відчуваєш себе своїм на західній Україні?
- Так, звісно! Це велика частина мого життя. З двадцяти років я приїхав у Івано-Франківськ. Це дуже гарне місто. У мене багато слів українських в лексиконі з’явилося. Чистою українською мовою я розмовляти не можу, але ці роки не минули дарма. Уся наша Україна – дуже гарна. Я побував всюди. Справді, так сталося, що саме на заході нашої держави часто живу. Коли їду додому – я завжди сумую за Західною Україною

- Спочатку – тренувальні збори, а зараз розпочався дуже насичений баскетбольний сезон, буде чимало матчів. Чи є у тебе вільний час?
- Сезон завжди починається непросто – ігри, поїздки, але мені це подобається. Дружина вже теж звикла до такого графіку. Баскетбольна кар’єра – не довга: треба ловити момент! Я завжди молодим кажу: «Поки є час – кайфуйте. Тренувальний процес, матчі, виїзди – це смак баскетбольного життя». Я за цим засумував під час міжсезоння.

- Згадували ми вже про досвідчених гравців, але в команді і чимало молоді. Напівжартома, але не можу не запитати: у Старому Луцьку є дідівщина?
- Такої як армійської дідівщини, щоб нам прали шкарпетки і тому подібне – немає, але з повагою ставитися до старших точно треба. Ну і, звісно, десь м’ячі принести, водичку – з таких дрібниць складається баскетбол. Це нормальне явище. Я теж був молодий і теж це робив. Такі традиції схожі у всіх видах спорту. Тут виховується дисципліна: ти повинен відповідати не тільки за себе, а й за колектив.