_pictogram.svg.png)
Боксер Національної збірної України у вазі до 81 кг, боксер клубу «Українські отамани», призер світового ліцензійного турніру у Венесуелі та учасник Олімпійських ігор-2016, розповів про професійний та любительський бокс, враження від Каракасу (Венесуела) та про моральну підготовку до Олімпіади.
Денисе, вітаю з ліцензією та перемогою на турнірі! Які враження залишились від світового ліцензійного турніру? Як прийняла Венесуела?
Приймаюча сторона все організувала добре: ми були поселені у чудовому готелі, нас добре кормили та дали зал для тренувань. Однак, особисто мене, місто Каракас не дуже вразило, бо я побачив, що там не все добре як здається з почутого. Наприклад, я помітив, що там процвітає бідність та злочинність, то ж, порівняно з Венесуелою – Україна ще непогано тримається. Ми майже нічого не бачили, адже 24 години на добу знаходились під охороною – тому було трохи нудно. Що ж стосується самого турніру, то можу сказати, що все було круто: я їхав за ліцензією і я її отримав.
Ти впевнено долав своїх суперників, крок за кроком наближаючись до головного призу – ліцензії. Представник Китаю та Мексики поступилися твоїй наполегливості, то чому ж не вийшло із Хасаном Нжикамом?
Напевно, головну роль тут зіграв великий досвід Хасана. Він побачив, що мої сильні сторони можна використати проти мене і скористався цим: ліз головою уперед, тримав мене на дистанції, яка була йому зручна. До того ж, я багато сил віддав у двобої із мексиканцем, виклався на всі 150%. Таким чином, я не встиг до кінця відновитися у фізичному плані, а це грає важливу роль для здобуття перемоги. Також варто відзначити, що Хасан – сильний боксер, адже чемпіонами серед професіоналів не стають так легко.
Тобто можна сказати, що з професійними боксерами важче боксувати?
Я б так не сказав. З ними можна боксувати, адже нічого надприродного в них нема. На турнірі були непогані боксери-профі серед деяких вагових категорій, але їх було небагато. З іншими – можна позмагатися та навіть довести, що любительський бокс не гірше за професійний, а то й навпаки.
Коли ти дізнався, що не будеш боксувати із поляком за ліцензію, які у тебе були емоції: ти був розчарований, що не вийшов із ним на ринг, чи навпаки, був радий вже трохи відпочити?
З упевненістю можу сказати, що був радий отримати заслужену ліцензію! Але я був готовий боксувати: з ранку я зважився, налаштувався на бій, хоча мені вже сказали, що може статися так, що поляк не вийде. До речі, я вже якось боксував з Матеушем Тріком на іншому чемпіонаті два роки тому і тоді, навіть, він мене переміг із рахунком 3:2. Але у той час я був не у найкращій фізичній формі, а зараз - у прекрасній, і розумів, що тепер зможу його здолати. Ми з ним розмовляли вже після оголошення цього рішення і він мене привітав із ліцензією.
Денисе, як ти вважаєш: чи достатню кількість наша збірна здобула цього року? Чого не вистачило іншим українським боксерам, наприклад Максиму Фатичу чи Ростиславу Архипенко?
Не достатньо. Я вже не кажу про несправедливе рішення щодо Ростика Архипенко, якого, на мою думку, засудили - віддавши перемогу місцевому боксеру. Також, як мінімум, призери Європейських ігор, чемпіонатів світу та світових турнірів, повинні були отримати свої ліцензії, бо вони вже тільки цим довели, що мають шанс поборотися на Олімпійських іграх. Але маємо те, що маємо і, як мені здається, досить непоганий показник у скарбничці нашої збірної цього року. Щодо інших наших учасників турніру важко сказати, адже всі розуміли, що стоїть на кону. Всі боролись за квиток на Олімпіаду, це було важливою мотивацією для боксерів. Було багато поєдинків на рівних, але хтось поступився з різних причин, бо це спорт і тут можливо все.
Одна висота взята,а до іншої ще треба дійти. Як плануєш готуватися до Олімпіади?
Скоро буде збір у Конча-Заспі, де ми і проведемо підготовку. Але тут треба розуміти, що це не стільки підготовка фізична, адже я набрав потрібну форму, а більше підготовка моральна. Тобто треба пересилити себе і свій страх. А інше все напрацюю із тренерами: попрацюємо над помилками, потренуємось.
Ви повертались переможцями, із ліцензією у кишені. Які емоції ти відчував повернувшись додому, можливо, коли тебе зустрічали в аеропорту?
Чесно кажучи я от тільки зараз починаю розуміти, що отримав довгоочікувану ліцензію. Можливо, це наслідки після важких боїв або перельоту, втомленість. Але це того варто, бо кожен боксер мріє потрапити на Олімпійські ігри і я цю мрію вже можу здійснити.
Я дуже вдячний за підтримку та допомогу у підготовці президенту Федерації боксу України Володимиру Продивусу, а також всій команді ФБУ; особливо мені допоміг президент Вінницької Федерації боксу Олег Алекса, ну і звичайно ж мої тренери: Микола Маньковський та Андрій Гончар. Також мене підтримували у спортивному клубі Національної гвардії України, де я проходжу службу.
Плануєш перейти у професійний бокс?
Гадаю, що так і я про це вже думав. Але наразі я знаходжусь на контрактній службі у армії та з впевненістю можу сказати, що до наступних Олімпійських ігор я продовжу перебувати у складі Національної збірної України.
