_pictogram.svg.png)
Новоспечений і наймолодший член клубу «Українські отамани», чемпіон світу серед молоді, призер чемпіонату Європи серед молоді, срібний призер Чемпіонату України в Івано-Франківську серед чоловіків, розповів про свій дебютний бій проти команди «Пустельні яструби» в Алжирі та про те, як за один рік він зміг втілити свою мрію у життя і з молодіжної збірної потрапити в дорослу команду найсильніших боксерів України.
- Олександре, які враження від першого в житті бою за «Українських отаманів»?
- Мені дуже сподобалось, це зовсім інший бокс: багато глядачів, шоу-програма, командний дух, тейпування рук, телебачення і ще багато чого нового. Повірте, після молодіжного любительського боксу Всесвітня серія боксу – це такий розрив шаблону для мене. Я досі під враженням. Єдине, шкода що програв, але, якщо Валентин Іванович ще раз дасть мені шанс, я не підведу.
- Перший млинець комом, як кажуть.
- Так, я дуже засмутився. Але руки навіть трошки не опустив, навпаки: хочеться довести, що я можу. Я і тоді відчував, що міг би виграти цей бій, сил вистачало і бажання було сильне показати, чого я вартий. Дайте мені ще один шанс і доведу, що гідний бути боксером «Українських отаманів»
- Валентин Іванович у своєму інтерв’ю зауважив, що твоєю основною проблемою є бажання задавити суперника своїм натиском, а не технічністю.
- Валентину Івановичу видніше, я теж з ним згоден. Я думаю ми це виправимо на найближчих зборах. Я готовий слухатися і виконувати всі його настанови, він головний тренер, йому видніше. Я буду старатися.
- Коли ти починаєш битися, таке враження, що ти наче злий, чи переповнений енергії. Просто йдеш на суперника, не дивлячись ні на що.
- У мене є шалене бажання показати, що я чогось вартий. Я повинен виграти і більше нічого мене в цей момент не хвилює, є тільки я і людина, яка має поступитися мені. Розумієте, іншого шансу може не бути, якщо дасиш слабину, програєш, можеш вилетіти з обойми і невідомо коли про тебе знову згадають. У мене є ціль і я намагаюсь кожним своїм тренуванням, кожною дією, кожним виступом наближуватися до неї. Я вже дуже багато зробив у житті, щоб бути там, де я зараз: був чемпіоном у юніорах і у молоді, на першому ж чемпіонаті України завоював срібло, думав що і у WSB увірвусь успішно, але не так склалося, як бажалося. Зараз я хочу тільки ще однієї можливості виступити за «Отаманів». Повторюся, я знаю, що я можу. У тому бої я був набагато вищий у майстерності за суперника. Але десь чогось не вистачило добити, докрутити суперника.
- Для тебе виступати за «Українських отаманів», це гордість?
- Та не те слово. Я коли виходив на ринг, в мене аж мурахи поповзли по шкірі. Думаю: «Холера, я таки виступаю за «Отаманів». Півроку переглядав записи усіх боїв, дивився широкими очима, як хлопці виходять під гімн клубу, а тепер я сам тут. Мрії збуваються». Для мене це шалена відповідальність. Це шанс, який я просто не маю права проґавити.
- Ти слідкував за успіхами клубу від самого початку?
- Жодного матчу не пропустив. Кожен удар, кожен рух хлопців я намагався запам’ятати, щоб десь потім повторити.
- Ти тоді навіть не мріяв, що через рік сам будеш на їх місці?
- Та ви що, мені вони здавалися настільки далекими і не досяжними. Це ж кращі з кращих, вершки українського та світового боксу. Я думав, що можливо роки через три десь на чемпіонаті України мене помітять. А тут і в Сімферополі на показовому турнірі, і на цьогорічній першості країни гарно виступив. Дякувати Богу, що все так склалося, я дуже щасливий.
- Для тебе була різниця між молодіжним та дорослим боксом?
- Ну звісно, це не просто різниця, це гігантський розрив. Для мене перші бої у дорослому боксі без шолома вже були грандіозною подією у житті. Мені набагато приємніше працювати у такій жорсткій манері. У шоломах все якось не по-справжньому. А тут ти виходиш кулак на кулак, до другого третього раунду не зрозуміло, хто сильніший, а бій з легкістю можна закінчити достроково. Коли я попадаю, то чітко це відчуваю. Я в захваті, різниця дійсно колосальна.
- Повертаючись до чемпіонату України, у фіналі був випадок, коли Лапін почав падати на коліно, а ти не зупинився і вдарив його ззаду. Здалося, що ти і далі би його гамселив, якби суддя не втрутився. За це тобі очко зняли тоді. Що трапилося, ти так увійшов в кураж, що не зміг зупинитися?
- Та я тоді його не по спині вдарив, це був скоріше удар збоку, в умовну лінію, яка розділяє спину і корпус. Я навіть трошки ближче до живота вдарив. Він ліз, я його провалив і вдарив. Я нічого поганого у цьому не бачу, це не порушення правил. Але суддям звісно видніше. Та я думаю, буде ще не один чемпіонат і я покажу, що вартий золота. Я відчуваю, що в мене виходить боксувати у чоловічому боксі. Батько, він же мій тренер, підтримує мої поривання. До речі, цього разу його не було і без нього я відчував себе не в своїй тарілці. Завжди, коли я їжджу без батька, виступаю гірше. Приїжджаю на чемпіонат сам – програю ще до чвертьфіналу, поїду з татком – все, вже чемпіон світу. Якось так складається, що без нього у мене взагалі нефартові бої.
- Які в тебе далекоглядні плани на майбутнє?
- Хочу залишитися в Україні, тут в «Отаманах» і прославляти наш бокс. Мені тут дуже подобається, тут намагаються створити найкращі умови для боксерів, просто супер, мені звідси взагалі нікуди не хочеться. Сподіваюсь збудувати тут спортивну кар’єру, можливо, битися за клуб до останнього, доти, доки буду на щось здатен. Я патріот і яких би грошей мені в майбутньому не запропонували, я буду битися тільки тут.
- WSB по телевізору і в житті відрізняється?
- Для мене – так. Бо тепер я з іншого боку екрану, з тими асами, на яких завжди рівнявся. Після того, як Валентин Іванович взяв мене у команду на Алжир, я зрозумів, що мрії реальні. Кожен може бути у цій команді, якщо буде працювати і проводити час у залі, а не десь з пивом.
- Ти дійсно яскравий приклад, який тепер можна ставити за взірець.
- Так, за короткий строк я увірвався з молодіжки, сам від себе цього не очікував. Зараз, під керівництвом тренерів я відчуваю, що став ще краще боксувати, став більш злим та нахабним у ринзі. А цей програш ще більше запалив мене на перемогу. Дайте мені тільки ще один шанс і я не підведу, дасть Бог.
