Андрій Чумаков: «Я люблю цей вид спорту, пристрасть до якого ввібрав, дивлячись на свого батька»

Андрій Анатолійович людина, яка любить бокс. Любить несамовито та фанатично. З ним можна не тільки годинами говорити про бокс, розмірковуючи не тільки над його теорією, але й спробувати науку боксу на практиці. Я прийшов до залу боксу ДЮСШ №2 «Авангард», де він викладає бокс зі своїми колегами та під керівництвом свого батька, щоб провести тренування та взяти у нього інтерв'ю.

Зал, що виховав 138 майстрів спорту, чемпіонів та призерів змагань найвищого рівня, вразив мене. Я чув, що там все досить невесело, з точку зору, умов тренування. Але реальність дуже вразила мене.

Перше, що я дізнався, так це те, що не можна стрибати на скакалці в залі. Особливо тяжам. Пол і стіни здригаються. Снаряди - умовність. Ринг - раритет, місце якому в музеї історії боксу. А під час тренування, коли в залі працюють тридцять - п'ятдесят чоловік, знаходитися може тільки той, хто точно стане чемпіоном. І при всіх цих незручностях обшарпаних стінах, що погойдуються в такт ударам, атмосфера там на сто відсотків чемпіонська. Боксер, який приходить в цей зал тренуватися двічі на день, не боїться нікого і нічого. Він переміг себе і всі негаразди. Так що, йому перемогти суперника це справа лише двобою.

Після тренування, ми з Андрієм Анатолійовичем зручно влаштувалися за чашкою чаю в тренерській його батька та неспішно завели розмову.

Андрій Анатолійович, останнім часом, розмовляючи з людьми боксу, я постійно стикаюся із поняттям «новий передолімпійський підготовчий період». Це стосується, практично, всього, про що не спитаєш. На вашу думку, наскільки важливим для українського боксу, на сьогоднішній день, є таке поняття?

Безумовно, що головний трофей, який прагнуть завоювати будь-який хлопчисько, що почав займатися боксом, це олімпійське золото. Тому всі підготовки й заточуються, скажімо так, під Олімпійські Ігри. Щиро кажучи,  якими б не були результати на чемпіонатах країн, Європи або світу, головна оцінка роботи тієї чи іншої федерації боксу - олімпійське золото, здобуте їх боксером.

І в цьому випадку Хмельницька обласна федерація боксу не є винятком. Багато з наших вихованців 1998 року народження переходять у дорослий бокс. Спочатку, щоб перевірити себе в поєдинках бійців вікової категорії до 22 років, а потім вже увійшовши до еліти. Це, у ваговій категорії 69 кілограм, Павло Гула, а в суперважкій вазі - Гаврилюк В'ячеслав. 

Також, ми маємо сконцентруватися на підготовці юніорів, що будуть переходити до молодіжного боксу. В принципі зараз настав період, коли в боксі відбувається глобальна зміна поколінь. Для нас це особливо актуально, оскільки Хмельницька область завжди була сильна юніорською та молодіжною командами. Тому, до кінця цього передолімпійського періоду, ми розраховуємо отримати досить сильну команду серед дорослих еліти. Також у нас є лідери жіночого боксу: це Марія Боруца, що боксує в 75 кіло, та Лесото Юлія, яка виступає в 64 кілограмах.

Підростає гідна зміна молоді - Лисинська Настя (51 кг) та Новосад Сабіна (54 кг), що довели свою силу на торішньому чемпіонаті Європи, де стали призерками, а вже в цьому вельми гідно виступили на молодіжному чемпіонаті України. Попереду їх чекає підготовка до чемпіонатів Європи та світу. Через пару років, ми сподіваємося й працюємо над цим, вони зможуть створити високу конкуренцію лідерам нашої збірної в своїх вагових категоріях.

Безумовно, що Хмельницька область є лідером в боксі юніорів та молоді. Протягом останніх трьох років я пильно стежу за олімпійським боксом, так що не можу не констатувати той факт, що всі значущі змагання, в згаданих вікових категоріях, відбуваються саме в Хмельницькому. Так ось, чи не виникало у вас бажання зробити Хмельницький центром боксу саме юніорів та молоді?

Для цього необхідно багато складових, які ми поступово вирішуємо. Головним, як для нас, та можливостей розвитку боксу серед юніорів та молоді, є наявність сучасного залу боксу. Досі такого залу, на жаль, в Хмельницькому немає. І ось на останній сесії міськвиконкому було прийнято рішення про виділення 360 000 гривен на проектну документацію під будівництво настільки очікуваного залу боксу. Ми сподіваємося, що вже до кінця цього року ми зможемо почати будівництво нового спортивного комплексу, що так потрібен і місту та допоможе розвитку боксу, оскільки дозволить нам приймати навчально-тренувальні збори, а також юніорські та молодіжні чемпіонати будь-якого рівня. І через кілька років, упевнений, ми можемо претендувати на те, щоб вважати себе центром розвитку юніорського та молодіжного боксу. Ось, власне кажучи, ще одне завдання цього передолімпійського циклу.

Ви й багато ваших колег згадують про зміну поколінь. Причому глобальну зміну. Хто з представників Хмельницької обласної федерації боксу може претендувати на те, щоб стати учасником національної команди?

За результатами 2016 року, ми зайняли друге місце в рейтингу Федерації Боксу України ...

Якщо не помиляюся, то у вашої федерації, не дивлячись на вельми непрості часи, прогрес вельми явний. У 2014 році ви були п'ятими, а в 2015 - четвертими...

За підсумками минулого року, нам вдалося обійти традиційно сильних, як у фінансовому, так і в ресурсному плані, Харківську та Дніпропетровську області. Це доводить, що команда функціонерів, тренерів і боксерів, працюючи в разом, може досягати дійсно високих результатів.

Зараз, повторюся, ми працюємо над тим, щоб у тренерського і боксерського складу нашої федерації, з'явилися всі умови для того, щоб бути і залишатися кращими.

У 2016 році шість наших боксерів стали переможцями й призерами чемпіонатів Європи в різних вікових групах. Також ми серед наших боксерів є фіналісти чемпіонату світу серед молоді. Ми пишаємося тим, що маємо й чемпіона світу серед студентів.

А якщо назвати імена цих хлопців, щоб Україна дізналася про своїх героїв?

Будь ласка ... фіналіст чемпіонату Європи серед молоді - Карцев Аркадій. Бронзовий призер чемпіонату Європи серед молоді - Гаврилюк В'ячеслав. Бронзовий призер чемпіонату Європи серед юніорів - Василевський Валерій. Фіналіст чемпіону Європи серед юнаків - Гриник Андрій.

Бронзові призерки чемпіонату Європи серед юніорок - Лисинська Настя та Новосад Сабіна.

Фіналіст чемпіонату світу серед молоді - Павло Гула та чемпіон світу серед студентів - Мгер Оганесян.

Доречі, Мгер тренується в обласному центрі фізичного виховання учнівської молоді, під керівництвом тренера Івана Яструба, а Новосад Сабіна є представницею Кам'янець-Подільської школи боксу, тренер Олег Люлько.

Всі інші боксери є вихованцями дитячо-юнацької спортивної школи номер два - «Авангард», де тренуються під керівництвом бригади тренерів, яку й очолює мій батько Анатолій Миколайович.

Але і на чемпіонатах України вихованці хмельницької школи боксу показали і показують високі результати...

Це чемпіон України в еліті Мгер Оганесян (64 кг); чемпіон України до 22 років Степан Грекул (81 кг), що боксує з 1 січня цього року за Чернівці; учасниця минулорічних чемпіонатів світу та Європи  та чемпіонка України серед жінок в еліті цього року Марія Боруца (75 кг).

У 2015 та 2016 роках боксери нашої області, на чемпіонатах України серед юніорів та молоді, займали перші командні місця.

Андрій Анатолійович, скільки б мені не доводилося спілкуватися з вами, ви ніколи не скаржитесь на життя. Ваш оптимізм зводиться до алгоритму: важко, але все задумане ми зробимо. Що ж допомагає вам не тільки стоїчно переносити всі тяготи, але й перемагати. Навіщо вам це потрібно? З вашою наполегливістю й стійкістю, ви давно могли себе більш успішно реалізувати в бізнесі чи в політиці. Так чому ж ви залишаєтеся вірними боксу?

Як кажуть... раз боксер - назавжди боксер. Я люблю цей вид спорту, пристрасть до якого ввібрав, дивлячись на свого батька, який в свої сімдесят п'ять років проводить в залі по дванадцять годин, їздить на всі змагання і безмежно відданий цього виду спорту.

Тому, дивлячись вже на своїх вихованців, я бачу самого себе, коли вперше переступив поріг залу боксу, коли тренувався до сьомого поту, коли прийшли перші перемоги ... Тепер, перемоги моїх вихованців - нагорода мені і своєрідна компенсація за все те, чого, на жаль, мені не вдалося досягти.

І, звичайно ж, та злагоджена робота федерації, тренерів, суддів та самих спортсменів. Ми знаходимо можливості фінансування поїздок на змагання й збори. Хоча це більше нагадує ходіння по муках із простягнутою рукою. Але, слава Богу, нам вдається знаходити фінансування, завдяки нашим партнерам і спонсорам.

Якщо говорити про потреби та сутність реальних коштів, що надходять з бюджету...

Щороку хмельницький бокс потребує, для того, щоб взяти участь у всіх змаганнях та навчально-тренувальних зборах, близько мільйона гривень. Відсотків сорок, ми отримуємо із обласного бюджету. Решту становлять це свої кошти, гроші спонсорів та партнерів.

Андрій Анатолійович, за вашою думкою, чи існує різниця між тим боксом, коли ви боксували та боксом сьогоднішнього дня?

Бокс став більш динамічний, швидкісний і... більше політизований. Особливо в суддівстві.

Тобто, можна говорити про те, що за ваших боксерських часів все було «по часнику», а тепер бокс «для владнання чиїсь інтересів»?

Питання із суддівством були завжди. Але, останні кілька років, вони придбали вельми збочене ставлення саме до українських боксерів. Однак ми сподіваємося, що Анатолій Золотар, який очолив суддівську колегію, а в минулому дуже хороший боксер й суддя, зробить все можливе, щоб подібних ситуацій в українському боксі ставало дедалі менше.

Треба залишити ринг боксерам, прибравши будь-які політичні чи інші інтереси. Бокс повинен залишатися боксом.

Чого, на вашу думку, не вистачає українському боксу, щоб, повторити славу золотого складу, коли Василь Ломаченко, Олександр Усик, Олександр Гвоздик, Тарас Шелестюк та інші хлопці, що стрясали своїми перемогами світові ринги?

Перше й головне, не треба вигадувати велосипед знову. Існують цілком успішні моделі роботи федерацій боксу Казахстану, Азербайджану, Узбекистану та інших лідерів боксу із пострадянського простору. На будь-яких змаганнях вони обкатують три-чотири склади збірної, що дає їх боксерам можливість підвищити рівень майстерності й отримати змагальний досвід, а тренерам - провести селекцію. При цьому тренери та боксери отримують гідну зарплату. Все це надзвичайно мотивує й допомагає віддатися боксом, його ти повністю.

Я вважаю, що саме недостатнє фінансування українського боксу на державному рівні - не дає нашим хлопцям домінувати на світових рингах. При цьому наші боксери нічим не гірше, а в багатьох моментах куди краще за своїх суперників.

Наскільки я знаю, що наші тренери дуже затребувані в світі, втім, як і боксери. Лоївський Леонід зараз працює головним тренером національної збірної Азербайджану. Валерій Хлистов, Володимир Золотарьов, Володимир Вінніков та багато інших успішно працювали в національних збірних інших країн. А скільки мисливців за кулаками в'ються біля наших боксерів, намагаючись переманити їх в національні команди своїх країн ...

Це говорить тільки про високу майстерність наших тренерів. Зокрема запрошення очолити національну збірну Азербайджану Леоніду Лоївському - визнання його високого класу й потенціалу, як тренера.

А що стосується переманювання боксерів, то набагато легше, скажімо так, придбати вже сформованого боксера, аніж виховувати своїх змалечку.

І це також факт того, що український бокс має величезний потенціал, а рівень українських боксерів дуже високий. Так що, будь-який призер чемпіонату України може стати чемпіоном в будь-якій іншій країні.

А причина всього цього - не вистачає реальної допомоги від держави, а внутрішня політика не дозволяє нашим хлопцям та дівчатам розкритися на повну.

Андрій Анатолійович, слова про «брак бюджетних коштів» стає, ледь не трендом в Україні. А ось ви, як боксер, тренер, функціонер, що конкретного б порадили державі для того, щоб недолік бюджетних коштів, що виділяються на український бокс, нарешті став достатком?

Давайте я поясню на прикладах. Так буде зрозуміліше всім. Так ось, ставка першого номера національної збірної, до 1 січня цього року, щось близько трьох тисяч гривень. І за ці гроші, погодьтеся, нормально прожити не можливо  не те що боксеру, а й простому пересіченому громадянину. Втім і цих грошей на всіх не вистачає. Існує квота на певну кількість членів чоловічої та жіночої національної збірної.

І якби наші перші номери збірної отримували п'ятнадцять-двадцять тисяч гривень, все змінилося б на краще. По-перше, самі боксери мали б можливість ліпше готуватися до змагань, а інші б отримали ще більшу мотивацію - стати й залишатися кращими.

Ну, це здорово... Але, грошей немає і ви, там, тримайтеся ... А ось де б взяти ці гроші?

Юрій, є достатня кількість людей та компаній, готових допомагати. Державі треба створити умови, за яких бізнесу й спонсорам було вигідно це робити. З боку держави, це може бути послаблення в податках або інші преференції.

Самі посудіть, що в Польщі, де бокс ще пару років тому просто лежав в глибокому нокауті, завдяки мудрості держави, почав вставати з колін. Бізнес може проводити пряме фінансування не тільки окремих спортсменів і клубів, а й обласних федерацій. Результат не змусив на себе чекати. Дуже багато людей прийшло в бокс, почалася реальна селекція та результат. І це все, за неповні два роки. У деяких вагових категоріях ростуть дуже сильні польськи боксери. Доречи, там багато української молоді, що ймовірно виберуть для себе національну збірну саме Польщі.

По суті, нічого не треба вигадувати. Подібна практика існує в багатьох країнах. Треба всього лише вивчити та реалізувати їх досвід у нас. От і все.

Обрано новий виконавчий комітет Федерації Боксу України. Багато хто не приховує того, що новий склад - колектив функціонерів, чиї помисли й бажання спрямовані на відновлення колишньої слави українського боксу. Як ви оцінюєте можливість нового виконкому, стати потужним локомотивом, що потягне весь український бокс вперед та вгору?

На звітно-виборній конференції, що відбулася в кінці лютого у Вінниці, ми всі спромоглися, незважаючи на якісь професійні або особисті розбіжності, об'єднатися заради українського боксу. До складу увійшло дві третини представників федерацій обласного та регіонального рівня, що мають бажання та вміють працювати. І якщо всі ті завдання, що ми поставили самі собі будуть реалізовуватися, український бокс почне не тільки повертати свою славу, але й брати нові вершини.

А розглядалося питання про те, щоб на змаганнях боксери отримали б можливість виходити в ринг зі своїм тренером. А то виходить іноді якась маячня. Тренер, що в кутку боксера, не може реально допомогти йому, оскільки не знає його досконально?

Якщо говорити щиро, то в кутку бійця повинен секундувати тренер, що знає свого бійця. Однак нововведення від AIBA не дозволяють тренеру підходити до рингу якщо у того немає певної кількості зірок, що й визначають його класність.

Стривайте, Андрій Анатолійович, ми говоримо про людей або про коньяк?

Іронія зрозуміла… Але тут нічого не поробиш… або ти приймаєш правила АІБА, або тебе не підпустять до рингу. А сам процес отримання зірок, пов'язаний з фінансовими витратами. І виходить, якщо немає можливості брати участь в спеціальних курсах, скажімо так, підвищення кваліфікації, то немає зірок. Немає зірок - немає тренера. Це офіційні вимоги керівництва АІБА. Ми можемо їх тільки дотримуватися.

Андрій Анатолійович, і фінальне питання - найближчі плани вашої федерації та про її плани до кінця року?

Закріпитися у всіх вікових та вагових категоріях збірних команд України, щоб в подальшому успішно виступати на всіх міжнародних змаганнях. Тренуватися, виступати і перемагати.

Юрій Нестеренко