_pictogram.svg.png)
Одна з лідерів жіночої збірної України в інтерв’ю прес-службі ФБУ розповіла про підготовку до чемпіонату Європи та свій досвід у боксі.
Таня Коб із Ковеля (Волинська обл.) – історична особистість для вітчизняного боксу. Вона є першою представницею України на Олімпіаді серед жінок-боксерок. Неодноразова переможниця та призерка всеукраїнських та міжнародних турнірів. Одна із тих спортсменок, за якими пильно стежить світ боксу.
Бесіду з Тетяною (вагова категорія 51 кг) ми розпочали з підготовки до чемпіонату Європи, але дійшли й до тих часів, коли Коб починала кар’єру в боксі та чому обрала саме цей вид спорту. Енергійна та доброзичлива Таня була серед найбільш популярних об’єктів уваги для журналістів, які відвідали відкрите тренування жіночої збірної України перед відправкою на Континентальну першість.
- Скажіть, скільки часу у вас зайняла підготовка до цього турніру і коли ви на нього кваліфікувалися?
- Мені дозволив пройти на чемпіонат Європи останній чемпіонат України, який відбувся в лютому (Таня стала переможницею у своїй ваговій категорії, здобувши 11-те золото в ЧУ). Ми пройшли один збір - відпрацювали 21 день в Карпатах, дуже складно, були на високогір’ї. Потім спустилися вниз і відпрацювали ще один збір в Києві. Зараз у нас теж була підготовка до чемпіонату Європи в Болгарії: вже більше робота в парах.
- Що скажете щодо своєї вагової категорії: кількість конкуренток збільшилася? Уже знаєте, хто вони?
- З кожним роком кількість конкуренток зростає. Додається 1-2 нових спортсменок, додаються нові країни, які раніше взагалі не виступали. У дівчат є бажання спробувати себе в цьому виді спорту, деякі переходять з інших видів - наприклад, з кікбоксингу, карате, тхеквондо.
- Особисто у вас бокс був першим видом спорту чи ви також прийшли з іншого?
- Звичайно, дитинство у мене починалося з різних фізичних навантажень. У школі любила фізкультуру, любила бігати, стрибати: баскетбол, волейбол. Потім виступала за училище та інститут в легкій атлетиці. А потім прийшла в зал і побачила, як займаються боксом і хлопці, і дівчата - очі відразу загорілися. Так і залишилася в цьому залі до нинішнього часу. Про це не шкодую, і навіть навпаки - дуже задоволена. Віддаюся по повній, щоб домогтися медалей на Європі і на світі. Ну і найголовнішої медалі - Олімпійської.
- Ваші улюблені боксери?
- Звичайно ж, Василь Ломаченко та Олександр Усик.
- А як у вас з боксерським товариством? Ви знайомі між собою? Вболіваєте один за одного?
- Так, звичайно. Знаємо, що вони про нас чують: знають наші імена, прізвища. У той момент, коли я прийшла в збірну, випадали такі моменти, що ми разом були на зборах. Звичайно, у них тренування були в свій час, у нас - в інше. Тобто, знайомі були. Я за них вболіваю. Може бути, і вони за мене вболівають.
- Чи є у жінок такий же професійний бокс, як і чоловіків?
- На даний момент в Україні немає жіночого професійного боксу. А в світі він є. Але, сподіваємося, що буде і у нас. Можливо, тоді деякі дівчата після аматорського боксу захочуть перейти в професійний. Звичайно, це більша кількість раундів, інші тренування, зовсім інша робота в цілому.
- Особисто для вас хто був зразком у Ковелі? Хто привів в бокс?
- У бокс прийшла сама. Я росла в сім"ї з трьома братами - це, напевно, теж позначилося. Багато що любила хлопчаче, і у мене був стимул захистити себе, не дати в образу інших. Тому і полюбила бокс. Так і залишаюся тут, захищаю кольори України на міжнародних змаганнях. Дав Боженька можливість взяти участь і в Олімпійських іграх в Ріо-де-Жанейро. Прагну потрапити і в Токіо на 2020 рік.
- Як ваша сім"я сприймає ваше заняття боксом?
- Перш за все, десь півтора-два роки вони взагалі не знали, що я займаюся саме боксом. Знали, що ходжу на секції, але не здогадувалися, що на бокс. Поки в газеті не написали, що я чемпіонка України, перша з Волині - виконала майстра спорту. З тих пір вже знали, що я займаюся боксом. Бували періоди, що коли хтось запитував, чим я займаюся - приховувала. Але потім, через ті ж газети, через Інтернет впізнавали.
- Ми знаємо, що в Ковелі було багато відомих спортсменів. Хто з ваших земляків відомий в інших видах?
- У нас є Віталій Романчук, футболіст, який в складі збірної України виграв золото Паралімпійських ігор. Є у нас кікбоксери, які показують хороші результати на міжнародних змаганнях. Юлія Ткач - дівчинка в боротьбі, яка сама родом з Ковеля, але вже виступає за Львів. Вона вийшла заміж і вже змінила і прізвище на Остапчук. Юлія теж їздила на Олімпійські ігри, була золотим призером і світу, і Європи. Ваня Банзерук багато чого домігся в спортивній ходьбі. На Волині дійсно чимало сильних спортсменів.
- Що можете сказати про обласну Федерацію. Відчуваєте її підтримку?
- Безперечно. Зовсім нещодавно у нас пройшли вибори нового президента. Ним став Купчак Володимир Романович. Хоч і часу пройшло дійсно не багато, проте вже усі без виключення відчувають позитивні зміни. Володимир Романович згуртував довкола федерації професіоналів своєї справи, які роблять дійсно великий об’єм роботи для популяризації боксу в регіоні. Переконана, що в тому разі, якщо ми продовжимо розвиватися такими темпами, то вже згодом Волинь вийде на передові позиції в українському боксі.
- Коли ви зрозуміли, що бокс для вас - професія, а не просто хобі?
- Як я вже говорила, в дитинстві займалася різними видами спорту, але мені завжди хотілося чогось бойового. Неважливо, стало б це карате, боротьба або дзюдо. Ці секції були платні, але оплачувати їх я була не в змозі, тому шукала щось безкоштовне. Так в своїй школі випадково і знайшла бокс. Може бути, якщо б і тут мені сказали платити - боксом не займалася б. Ходила на всі тренування, один раз в день або два - не пропустила жодного заняття. Тому що любила бокс. У неділю у нас був вихідний, і я не знала, як відбути цей день, щоб в понеділок йти на тренування. Повторюся, не шкодую, що займаюся боксом. Тренер у мене - теж з Ковеля, Рогатин Віктор Вікторович. На даний момент на чемпіонат Європи мене і всю нашу збірну готує Гордієнко Сергій Володимирович. Відчуваю вдячність до моїх наставників, постійно працюю над тим, щоб ставати кращою й сильнішою.
