_pictogram.svg.png)
Дев’ять команд попередньо підтвердили участь на XIV Міжнародному турнірі з боксу пам’яті мс СРСР Миколи Мангера. Про турнір розповідає його син, перший віце-президент ФБУ Владислав Мангер.
14-й раз Херсонська область приймає міжнародний турнір з боксу серед чоловіків класу «А» – Меморіал Миколи Мангера. Турнір, який зайняв своє гідне місце в світовому календарі боксу, має вже свою власну славну історію та завжди привертає увагу завдяки участі перспективних, майстерних спортсменів із України та закордоння.
16-20 квітня Херсон знову прийматиме цей міжнародний турнір. Напередодні його старту ми попросили Владислава Мангера поділитися спогадами про свого батька, розповісти про заснування та становлення Меморіалу Миколи Мангера та анонсувати головні новини цьогорічного турніру.
«Перед турніром у нас завжди приємне хвилювання та багато турбот»
– Владиславе Миколайовичу, як пройшла підготовка до Меморіалу пам’яті Вашого батька?
– Завжди особливо готуємося до цього заходу. Багато треба зробити для підготовки, провести переговори з учасниками, зустріти їх, кожному приділити увагу, зробити все, щоб боксери вийшли на ринг і провели прекрасні матчі, а вболівальники залишилися задоволеними побаченими змаганнями. Тому настрій одночасно й робочий, й урочистий. Сам турнір – це ніби як гідний вінець великої попередньої роботи.
– Чого очікувати від XIV за ліком турніру?
– Передовсім, гарного боксу! Не хочемо наперед забігати, тому що ще є час до турніру, але попередні заявки на участь подали 9 збірних, які вже підтвердили участь. Вже 15 квітня будемо мати чітку кількість людей, які візьмуть участь на турнірі. Чекаємо гідного представництва від спортсменів із рідних країн, адже Меморіал Миколи Мангера вже давно зарекомендував себе як турнір високого змагального рівня.
– Меморіал Миколи Мангера – визначна спортивна подія для міста Херсону та Херсонської області в цілому. Напевно, не помилимося, якщо припустимо, що це найбільший міжнародний захід області, найбільше спортивне свято. Як місто та область справляються із його організацією?
– Давайте відразу трохи відокремимо саме місто від проведення турніру, тому що, на жаль, у Херсоні менше уваги приділяється боксу та спорту. А більше уваги приділяється обласною владою.
Вболівальники Херсонщини чекають цієї події, для них це вже знаковий і очікуваний захід. Ми дуже вдячні, що область допомагає нам з приміщенням, проведенням. За допомоги закладу, який належить Херсонській обласній раді, турнір пам’яті Миколи Мангера має своє традиційне місце проведення й проходить за добре розробленим графіком та згідно з планом.
«З гордістю пригадую, як на нашому турнірі брала участь «золота збірна»
– 14 років – це вже досить тривалий період. Які сторінки Меморіалу Миколи Мангера пригадуєте з особливим задоволенням? Які великі імена серед списку учасників турніру?
– Ви знаєте, для мене ця подія настільки особлива, що кожен турнір пригадую із задоволенням. І мені тим більше приємно, що справді у Меморіалі брали участь непересічні спортсмени. Давайте згадаємо підготовчий процес нашої зіркової збірної України, яка проходила у нас збори й узяла участь у нашому турнірі напередодні Олімпіади 2012 року. Коли у нас були Василь Ломаченко, Олександр Усик, Олександр Гвоздик, а наш херсонський спортсмен Павло Іщенко вперше взяв участь в Олімпійських іграх. Вони всі провели у нас два тижні підготовчих зборів, потім взяли участь у Меморіалі Миколи Мангера, після чого вже була Конча-Заспа, Лондон і той тріумф, який золотими сторінками вписаний в історію боксу України й всього світу. Неймовірна гордість у нас: що ці великі боксери причетні до нашого турніру. Можу сказати, що абсолютна більшість зірок вітчизняного боксу знає про наш турнір і брала участь у Меморіалі Мангера.
– В історії вітчизняного боксу Микола Мангер залишив великий слід. А які ваші особисті спогади про батька?
– Микола Мангер був майстром спорту Радянського Союзу й одним із перших українських суддів, які здобули всесоюзну категорію. Ви знаєте, що в СРСР було складно отримати таку категорію, а він тут був першопрохідцем. Тато завжди був за чесний бокс, він прекрасно розумів цей вид спорту й цінував його. Тому присвятив свій час боксу, досягнув у ньому успіхів.
Для мене батько – зразок відданості спорту. Так склалося у нас у житті, що мама рано нас залишила. Захворіла, коли мені було 10 років, а померла – коли мені було 13-ть. І батько мене виховував. Він був чесною людиною, міг показати на своєму прикладі, що таке мужність, сила, загартованість і як потрібно жити в житті.
Від нього я перейняв любов до спорту й зрозумів ті уроки, які нам надає бокс. Адже бокс – це життя. Він вчить тримати удари долі, відповідати на випади, думати. Бокс – це ті ж самі шахи. Але якщо в шахах у тебе є можливість подумати над своїми ходами, то в боксі удар іде за ударом і не залишає часу на роздуми. Саме тому блискавична реакція, швидке мислення – це завжди є ознакою висококласного боксера, а сам по собі цей вид спорту не лише тренує витривалість чи силу, а й думку, вміння аналізувати та приймати правильні рішення. Мені бокс імпонує за чесність та сміливість.
– У Вас надзвичайно напружений робочий графік. Як при цьому знаходите час на спорт, адже, окрім цього, Ви опікуєтеся й іншими видами, зокрема, вивели на високий всеукраїнський рівень хокей?
– А як інакше? Найголовніше – це здоров’я та відповідний спосіб життя народу. Спорт – це не другорядне, а пріоритетне заняття. І без розвитку свого організму, загартування фізкультурою людина не здатна досягти своїх життєвих цілей. Вважаю, заняття спортом – це добре й для здоров’я, й для соціалізації, й для вироблення у особистості вольових, лідерських якостей.
Щодо спорту в цілому. Ви знаєте, ще й року не пройшло з того часу, як ми поставили собі за ціль створити в Херсоні професійну хокейну команду. Коли я 9-10 місяців тому сказав, що вона буде однією з найкращих в Україні та змагатиметься за найвищі місця, з мене сміялися. Але ми створили таку команду (причому, на базі 17-річних місцевих хокеїстів, чиє покоління якраз підростало). І подивіться – вона відразу ж вийшла в плей-офф, змагається з ХК «Донбас» за перше місце, маючи вже «в кишені», як мінімум, друге місце.
І мені приємно бачити, що наша арена завжди заповнена вщент. І серед тих, хто відвідує матчі чемпіонату України з хокею, сидять і ті, хто колись посміхався й не вірив, що таке можливо. Люди приходять, вболівають за нашу команду. Віддають дітей на хокей. І, крім боксу, який у нас щорічно збирає аншлаги, з’явився ще й такий відвідуваний та популярний клуб, як наш хокейний клуб «Дніпро» (Херсон).
«Сподіваємося на участь Сашка Маланюка на Олімпіаді»
– Які плани боксу Херсонщини після Меморіалу Миколи Мангера?
– У нас бокс не спиняється й не має «вихідних». Загалом, самі бачите – календар заходів Федерації боксу України дуже щільний, постійно йдуть турніри, змагання серед дорослих і юнаків, все проводиться регулярно й системно. Ми на Херсонщині також маємо низку цікавих заходів. Ви знаєте, що наш Сашко Маланюк є членом збірної України. Це лідер нашої обласної збірної, ми дуже сподіваємося на його участь у Олімпіаді. У нас триває природня зміна поколінь – попереднє на чолі з Павлом Іщенком принесло нашій державі чимало нагород, а наразі йде нове покоління. Ми раді, що є змінність поколінь – одні стають тренерами, інші заходять у великий бокс. Дайте нам трохи часу – й ви почуєте нові імена на чемпіонатах світу та Європи, Олімпійських іграх.
– У вас, напевно, подвійні відчуття від Меморіалу Миколи Мангера. З одного боку, це свято боксу. З іншого – можливість згадати близьку людину, яка залишила цей світ. Як з’явилася така ідея?
– Перший турнір ми провели в спортзалі, це був дитячий турнір обласного значення. Далі провели всеукраїнський турнір. А потім з’явилася ідея зробити Меморіал Миколи Мангера міжнародним турніром класу «А» серед дорослих. Самі розумієте – у нас у країні таких турнірів обмаль, наш та турнір Мазая в Маріуполі (та й то, на час активної фази бойових дій на Донбасі вимушено доводилося його призупиняти).
Тому, прекрасно розуміючи всю вагу нашого турніру, ми його розвивали й збільшували обсяги. Це ж дуже важливо як для вболівальників, так і для спортсменів – перемога на ньому відкриває шлях до звання майстра спорту міжнародного класу. Відчуваючи відповідальність перед боксом України, а також свою власну перед пам’яттю батька, я завжди сприймав турнір імені Миколи Мангера як захід особливої важливості. На жаль, люди не завжди віддають шану своїм батькам, коли вони є на світі. А коли вони йдуть від нас, ми починаємо розуміти, наскільки це велика втрата. Хочеться все повернути, і якраз Меморіал – це підтримка цієї пам’яті. Поки пам’ять про батька живе в серцях людей, доти й він живе.
У мене в серці дуже велика радість, коли беру участь в нагородженні переможців та призерів, у привітанні учасників. Адже медаль із турніру спортсмени повезуть кожен на свою малу батьківщину, покажуть своїм рідним та близьким, будуть з гордістю зберігати. І таким чином той вид спорту, який так любив мій батько, якнайкраще вшановуватиме його пам’ять
