_pictogram.svg.png)
Насичений і багатий подіями спортивний календар Вінниччини – і особливу роль тут відіграє саме бокс, чи не єдиний вид спорту в області, спроможний привезти сюди змагання міжнародного рівня. Власне, так і є – суто за останні роки в Вінниці відбулися матчеві зустрічі за участі провідних боксерів і боксерок України, спеціальні заходи з нагоди дня міста, всеукраїнські представницькі змагання. Область за останні п’ять років отримала двох чемпіонів Європи серед юнаків і молоді, а також ще кількох призерів міжнародних змагань, а те, що в нинішньої зміни великі перспективи, підтвердило перше загальнокомандне місце збірної Вінниччини на цьогорічному чемпіонаті України серед молоді.
Наступного тижня планується звітно-виборча конференція Федерації боксу Вінницької області. Напередодні ми попросили її президента розповісти про роботу федерації за час цієї каденції та плани й завдання на майбутнє. Олег Алекса – про боксерський актив Вінниччини, досвід проведення турнірів і матчевих зустрічей міжнародного значення та завдання, які стоять перед провідними бійцями та тренерами області.
«Бокс недарма порівнюють із шахами»
– Розкажіть, будь ласка, як ви особисто захопилися боксом і чому вирішили допомагати цьому виду спорту?
– Не дуже люблю про себе розповідати – земляки, думаю, мене знають, а друзі по боксу точно в курсі, як я починав займатися цим видом спорту та чому люблю саму культуру боксу, філософію рингу та перчатки. Я – вінничанин, почав займатися боксом у 1977 році в спортивній секції, на яку мене привів батько (відомий спортсмен, гонщик, – прим.авт.). Моїм першим тренером став Микола Васильович Дроздов, з яким я дружу все життя й до сьогоднішнього дня.
Потім, коли з’явилися перші досягнення, почав займатися відразу у двох тренерів – це Дмитро Леонідович Шаміс і Микола Васильович Дроздов. Із цього й пішла моя боксерська кар’єра – тривала вона не довго, десь до армії. Встиг я пройти змагання серед юніорів і молоді, максимальне досягнення – це Укррада товариства «Спартак». Після армії пробував займатися боксом, але почалися ті самі легендарні 90-ті роки, так все й закінчилося.
Але з боксом я не розставався ніколи. Хоча ще в ті 90-ті ми й самі ще не знали, як заробляти, але вже підтримували боксерські зали, перспективних бійців. Вважали за потрібне підтримати той вид спорту, який виховує чоловічий характер і гартує людину. Часи були нелегкі, але ми ділилися, чим могли із спортом. Таким ентузіастом був, наприклад, Володимир Продивус – і він сьогодні очолює Федерацію боксу України, приділяє велику увагу розвитку одного з найуспішніших видів спорту нашої держави. Ми його знали як боксера ще з тих років, і він теж залишився вірним спорту. На цьому ми й зблизилися з Володимиром Степановичем і плечем до плеча й ідемо по сьогоднішній день.
У 2005 році, знову ж таки, Володимир Степанович запропонував мені очолити обласну федерацію боксу. Я сумнівався спершу, тому що самі бачите – зона відповідальності досить велика, але погодився. І так і продовжую робити цю роботу й по сьогоднішній день.
– А ви особисто для себе які маєте вподобання в боксі?
– В юності захоплювався таким героєм любительського спорту, як Валерій Попенченко. Захоплювався його виступами, майстерністю – як жаль, що він рано загинув… Пізніше подобалася атакувальна манера львівського боксера Ростислава Зауличного. Ось ті прізвища, які відразу приходять на згадку.
І ви знаєте, як приємно, що кожне наступне покоління приходило й перевершувало попередників. Той фундамент, який був закладений раніше, розвинув бокс до рівня Василя Ломаченка – не буду оригінальним, якщо скажу, що це геній свого виду спорту. І він – наш, український!
Зараз бажаю досягнути таких вершин нашому землякові Богачуку – атакуюча техніка, ні кроку назад. Така ж техніка у багатьох боксерів, які пройшли школу заслуженого тренера України Миколи Маньковського. «Стояти стіною, за нами Київ!»
– На яких доводилося побувати великих боксерських поєдинках у світі та в себе на Вінниччині?
– Минулого року відвідав бій Усика з Гасієвим. А давно, ще в дитинстві, був на Олімпіаді 1980 року, був свідком легендарного бою Петра Заєва із Теофіло Стівенсоном. Дружив багато років із багатьма нашими відомими боксерами – з покійним Віктором Акшоновим, із Михайлом Котовим, його тренером, із Рюміним.
– Із перелічених імен бачу, що вам імпонує технічний, атакувальний бокс…
– Звичайно! Недарма наш вид спорту завжди порівнюють із шахами. Чув, що є такий різновид спорту, як «шах-бокс» – раунд на ринзі, раунд за шахами. І правильно: боксер без мізків – це самогубець, а тільки в Японії були «камікадзе». Саме тому так цінуємо фахівців із боксу, які вчать спортсмена думати, перемагати за рахунок тактики, розрахунку, грамотного розподілу сил.
«Вінниця з боксом і в будні, і на День міста»
– І які результати Федерації боксу Вінниччини за останні роки?
– Ми стараємося оцінювати всю картину – не тільки поточні успіхи (як, наприклад, перемоги Володимира Кушніра чи Олексія Токарчука на континентальному рингу). А думаємо й про перспективи – про те, як буде завтра, післязавтра. І та картина, яка складається, додає оптимізму. Сьогодні наша збірна команда області стає першою в загальнокомандному заліку молодіжного чемпіонату України – значить, якщо не розслабимося й продовжимо працювати, то завтра будемо чекати від боксерів Вінниччини успіху і серед дорослих.
– Ким гордиться бокс Вінницької області?
– У 2016 році Володимир Кушнір став чемпіоном Європи серед юнаків, у 2018 році Олексій Токарчук виграв золоту медаль Чемпіонату Європи серед молоді до 22 років. Того ж року Геннадій Масленніков здобув срібну медаль Всесвітньої Гімназіади. Уже цього року Максим Власюк та Ігор Ковтун стали призерами Чемпіонату Європи в своїх вікових категоріях. Стежимо за успіхами земляка Сергій Богачука, який підкорює Америку. Влітку він виграв нокаутом свій черговий бій – у мексиканця Фернандо Маріна.
Для нас важливо, щоб не припинявся природній процес зміни поколінь. Боксери, які віддали багато років спорту, сходять з рингу. Минулого року на День міста було проведено останній професійний бій Володимира Боровського. Ми шануємо і ветеранів, і нашу спортивну зміну, щоб молодь мала позитивний приклад. Тому підтримуємо навчально-методичну роботу, наших тренерів і спеціалістів боксу.
Так, у 2017 році вінницький тренер Юрій Довгий отримав сертифікат тренера АІВА – 1 зірка. За останні роки звання заслужених тренерів України було присвоєно нашим тренерам Сергію Глущенку, Роману Вакалюку та Владиславу Кашеєву.
Віце-президент Федерації боксу нашої області Олександр Миколайович Ревунов отримав грамоту Міністерства молоді та спорту. Ігор Горлачов ввійшов у склад Виконкому НОК у Вінницькій області. Звання Заслуженого лікаря України отримав Андрій Проценко.
Підтримка людей боксу – це інвестиція в майбутнє нашого виду спорту. Тому що чим вищий буде їхній власний рівень, тим більше знань і умінь отримають від них молоді бійці.
– За останніх п’ять років у Вінницькій області пройшло п’ять міжнародних матчевих зустрічей з боксу та низка всеукраїнських заходів. Чи є в області той кадровий актив, який допомагає проводити турніри такого масштабу на високому рівні?
– Так, у нас сформувалася доволі дружна боксерська команда тренерів, спортсменів і організаторів – спортивних функціонерів. Вони працюють на всіх рівнях – обласного спорткомітету, міськспорткомітету, федерації боксу, тренерської ради. Кадри сильні, досвідчені. Їм під силу проводити важливі заходи, виконувати серйозні завдання.
Маємо підтримку й розуміння з боку області, міста. У цьому плані не маємо на що скаржитися. Так вийшло, що всі нас підтримують – і міська, і обласна влада розуміє важливість спорту. Є й приватні вливання, адже без спонсорських коштів, без приватних інвестицій неможливий був би спорт. Ось зараз готуюся до звітно-виборної конференції й переглядаю наші звіти – цифри витрачено колосальні. Дивлюся на цифри й думаю, невже я їх витратив? Ось зараз підрахував – тільки приватних грошей, витрачених на бокс, більше 200 тисяч доларів. Це не кажучи про кошти місцевих бюджетів.
Але про це не шкодуємо – тому що завданням боксера є битися, а нашим – забезпечити йому таку можливість. Скільки б хлопці не сиділи вдома в залах, вони зростати не будуть, аж поки не поїдуть на міжнародні турніри, перевірять свій рівень на фоні сильних суперників. Особливо важливо, щоб боксери не «варилися в своєму соку», де всі всіх знають, а їхали за кордон і там себе проявляли, вчилися чомусь новому.
«Мріємо, щоб вінничани вийшли на олімпійський ринг»
– А чи витримує такі навантаження місцева спортивна інфраструктура?
– В цьому плані нам пощастило, адже в місті є один із перших надсучасних боксерських залів. Це – спорткомплекс «Нокаут», побудований віце-президентом Федерації боксу Вінницької області Сергій Миколайович Капуста. Цей спорткомплекс і бере на себе основне навантаження, приймає міжнародні та всеукраїнські змагання. Ми тут уже бачили дуже відомих, дуже серйозних спортсменів.
Прагнемо до того, щоб і надалі розвивати нашу спортивну інфраструктуру. Буває, що використовуємо місцеві стадіони та зали. Наприклад, у Парку Горького на день міста ми неодноразово проводили матчеві зустрічі та професіональні бої. Приходить багато людей, стадіон буквально забитий глядачами – лише раз нас підвела погода, а до того завжди аншлаги. Популяризація боксу в місті проходить постійно – і ці заходи на день міста сприяють цій меті. Стараємося транслювати боксерські бої на великі екрани, привчати глядачів до гарно організованого спортивного шоку.
– Чи рівномірно розвивається бокс у області?
– Ви знаєте, я б сказав, що у нас всі заслуговують на повагу. А регіони, де з боксом гірше, ми беремо на замітку й думаємо, як покращити ситуацію. Здорово працюють Немирів, Могилів-Подільський, Жмеринка, в Іллінцях зараз з’явився молодий тренер, тож тут прогрес іде. Ось так, поступово, хочемо й налагодити нашу роботу, допомогти молоді знайти себе в спорті. Щоб були рівні можливості й у міських хлопців, і в сільських.
– Які завдання стоять перед боксом Вінниччини на найближче майбутнє?
– Як і зазвичай – щоб наші боксери були учасниками збірних України, здобували медалі в усіх турнірах, де братимуть участь, а як завдання-максимум – щоб вінничани вийшли на олімпійський ринг. Це – основне завдання й найголовніша висота, яка може бути в спорті.
