_pictogram.svg.png)
Тренер з боксу Олександр Корх добре відомий в Україні, проте останнім часом працює за кордоном. А саме, в Туреччині. В його тренувальному таборі – боксери різних національностей та вагових категорій, проте об’єднує їх одне – беззаперечна спортивна перспектива. Зокрема, з відомим українським фахівцем працює й надія турецького боксу серед важковаговиків – непереможний Умут Джамкіран.
Про роботу в заморській країні та враження від місцевого боксу – в нашому інтерв’ю.
«У Туреччині працюю з боксерами різних національностей, в тому числі – надією турецького боксу»
- Давайте почнемо бесіду з сучасного стану справ. Коронавірусна криза вплинула й на турецький бокс?
- Звичайно, коронавірус вплинув на усіх. Були заплановані різні змагання – довелося їх відкласти. Підтримували з боксерами форму: потихесеньку тренувалися на відкритих майданчиках та лише зараз почали повноцінну підготовку.
- Який бій буде першим після тривалої паузи?
- З Умутом Джамкіраном плануємо 18 вересня провести бій в Сербії. Правда, поки що не знаємо суперника. До цього хотіли провести бій у Аланії, але тут зараз заборона на проведення подібних змагань. Також немає боїв і в інших хлопців: відмінили чемпіонат Туреччини, перенесли всі турніри – з січня лише тренуємось…
- Взагалі, які плани на цей рік стосовно боїв Джамкірана?
- Сподіваюсь, що проведемо два бої. В Сербії, а також в Стамбулі – у грудні. Зараз у нас 13 перемог у 13 боях, за ці шість років спільної праці виграли три титули. Ще два-три кроки – думаю, будемо в еліті. Хлопець дуже здатний, йому 31 рік – для «тяжика» це якраз розквіт сил, так що будемо рухатися далі.
- Кого з інших хлопців могли б відзначити?
- У мене тут боксери різних національностей, із різних країн, тому з цими заборонами перельотів зірвалось і їх прибуття для підготовки. Працюємо з місцевими хлопцями, а як буде далі – подивимося. Відзначу Ібрагіма Заітова – чеченець із Росії. Він був третім в чемпіонаті Росії у вазі 64 кг. Хочу почати з ним боксувати вже по «профіках». За декілька років сумісної праці підготував його до професійного боксування, так що в 19 років – саме час спробувати. На Ібрагіма в мене великі сподівання. Заміг Атакішиєв ще також не сказав свого останнього слова. Він був чемпіоном світу та Європи з кікбоксингу. Зараз після перерви він розпочинає підготовку, так що Заміг ще побоксує на високому рівні. Англієць Джиммі Келлі з ірландським характером – жорсткий хлопець, у якого проходить гарний удар лівою по печінці. Багато хлопців, як професіоналів, так і аматорів, з якими цікаво працювати.
- Як взагалі ситуація з коронавірусом у Аланії?
- На нашому узбережжі, в цілому, все було нормально. Заражених особливо не було, але зараз відкрили кордони, поїхали туристи – статистика погіршилася. Привезли його й сюди, так що треба бути уважнішими – випадків зараження дійсно стало більше. Але, ми дивимося на все з оптимізмом: тренуємося, рухаємося та чекаємо змагань!
- Коронавірус присутній в нашому житті вже півроку. Як, на вашу думку, тепер зміниться бокс?
- Думаю, що змагання будуть, у більшій мірі, національні, а бої проходитимуть на відкритих майданчиках. В цілому ж, очікую більшої якості боїв, тому що боксерам, які каталися із країни до країни, заробляючи гроші, тепер буде важче. Слабкі промоутерські компанії відійдуть, тому якісного боксу стане більше.
«У збірній найяскравіше виділяється Хижняк, але загалом у України збалансований склад»
- Що скажете по методиці роботи, яку ви використовуєте? Можливо, присутнє щось інноваційне?
- Сучасний бокс такий, що треба бити з двох рук, причому гарно – щоб зупинити суперника. Боксувати однією лівою та тримати всіх на джебі вже не виходить. Тому, в своєї роботі стараємося приділяти особливу увагу постановці жорсткого удару. Приведу приклад того ж Ібрагіма – він лівша, в стойках йому чогось не вистачало. Цілий рік працювали з ним правою рукою, і я його «перевернув». Коли повернулися до роботи лівою рукою – відразу було видно, як він став більш стійким на ногах, а удари стало жорсткішими. До чого веду? Тренер не повинен боятися – треба завжди щось впроваджувати. Треба не просто навчати, а ризикувати, йти на якісь експерименти – це дасть користь. А так, із «тяжиками» одна методика робота, із середньоваговиками – інша. До кожного боксера намагаюся підходити індивідуально, щоб побачити, що в нього виходить краще за все, та виправляю те, що не виходить.
- Що можете сказати про відмінності при роботі в Туреччині, де ви вже багато років, та в рідній Україні?
- Відмінності є. Коли приїжджаю до України, то ходжу по залах та дивлюся, як працюють тренери. Багато хто нічого не хоче змінювати: робота та ж сама, що й 20 років тому, і вона приносить результат. Стара школа, з одного боку, це добре, але сучасний тренер повинен навчатися постійно. Не треба жити минулими перемогами: бокс змінився та продовжує змінюватися кожен день, і тренер повинен встигати за всім цім слідкувати. Повторюсь, не треба боятися експериментів. Радує, що в Україні багато молодих тренерів, які впроваджують щось нове. Коли зростає тренер – зростають і його вихованці, а зростають вихованці – зростає й тренер. Про якісь особливості турецької школи боксу нічого не можу сказати: ми привносимо своє бачення, інші тренери – своє, так вона й формується. А представляти українську школу боксу в Туреччини – за честь. Коли говориш, звідки ти, то відразу говорять: «О, Україна!». Всі знають, що в нас – боксерська країна, одна з найкращих у світі боксу. Відразу називають прізвища: Ломаченко, Усик.. Жодного разу не чув щось поганого про Україну від турецьких любителів боксу. З гордістю називаю тут себе українцем!
- Розкажете детально, в чому відмінності старої школи боксу від нової? На що зараз необхідно звертати більше уваги в підготовці?
- Відмінність нової школи від старої в основному в тому, що зараз більш силовий бокс, і любителі тренуються вже з прицілом на «профі». Раніше, в радянській школі, було все шаблонно, під кальку - в новій же відштовхуються від індивідуальних здібностей боксера. Наприклад, якщо сучасному спортсмену зручно боксувати з опущеними руками, якщо у нього чудові рефлекси і відмінний таймінг, то не потрібно змушувати його тримати руки біля голови і сковувати в рухах. Тобто, робота над функціональною готовністю, робота над якістю удару, тактична підготовка повинна переважати. Боксер повинен вміти боксувати, використовуючи кілька тактик ведення бою, щоб в будь-якій ситуації змінити картинку поєдинку і завершити його на свою користь.
- Ваша думка про українських тренерів. З ким тримаєте зв"язок? Хто з тренерів, на вашу думку, вирізняється своєю роботою?
- Знайомий з багатьма українськими тренерами і спілкуюся з деякими з них, в тому числі з Славою Сенченком, Юрою Нужненком, Андрієм Синепуповим, Вадиком Лавренцом, Олегом Серебрицьким, Романом Шкарупою... Мені дуже подобається тренерський підхід до своїх підопічних у Слави Сенченка та Алекса Ліхтера. З молодих тренерів хотів би відзначити Романа Мірзоєва та Володимира Катренка. Взагалі, у нас дуже багато талановитих тренерів.
- Чи відстежуєте виступи національної збірної? Хто виділяється в українській команді?
- Звичайно, за аматорським боксом стежу в міру можливості. У світі зараз дуже велика конкуренція, і колишні радянські країни на провідних ролях. Звичайно ж, Саша Хижняк в нашій збірній виділяється яскравіше за всіх! Ще мені дуже подобається, як боксує Микола Буценко. В принципі, в нашій команді збалансований склад і дуже хороші тренери на чолі з Леонідом Лоївським. Так що, кожен може добитися максимального результату, чого я всім і бажаю!
На фото: Олександр Корх з донькою
«Боксом почав займатися після переїзду в новий район і нову школу. З часом довів, що це не просто «мордобой»
- Де ви починали вивчати тренерську роботу, методи тренувань?
- Я навчався у таких чудових тренерів, як Анатолій Онисимович Яценко, Віктор Павлович Звєрєв, Володимир Олександрович Вовченко. Але найголовніше, що я не перестаю вчитися і вчуся своєму ремеслу щодня. І в якійсь мірі це робить мене на крок попереду тих, хто живе тільки минулими перемогами. Можна багато сперечатися про користь того чи іншого методу підготовки, і у кожного тренера свій підхід до навчання. Але в будь-якому навчанні повинна бути своя індивідуальність. І якщо це дає результат, значить все йде правильно.
- А як ви потрапили до боксу? Згадаєте свою історію?
- У бокс я прийшов в 13 років, коли переїхав у новий район та пішов в нову школу. Часто доводилося «з"ясовувати стосунки» на вулиці і в школі, тому потрібно було вчитися постояти за себе. Бокс я поєднував з футбольної секцією. Мій батько був проти, щоб я займався боксом. Він був у мене інженером, старший брат теж... Батько бокс називав «мордобоєм» (сміється). З часом, думаю, довів, що це щось більше…
Тому мені доводилося приховувати свої заняття з боксу від нього, і це мені дуже заважало себе реалізовувати. Скажу чесно, я і сам ніколи не мріяв стати боксером, чогось досягти в боксі і, тим більше, стати тренером. У збірну мені так і не вдалося потрапити, незважаючи на те, що я хапав все на льоту і був дуже здібним. Десь не вистачало терпіння, десь підтримки, десь дисципліни.
Я був молодий і дурний - у мене не було кумирів та цілей, не знав, що мені потрібно в цьому житті. Не було підтримки і схвалення з боку родини... Все, що було мені потрібно в той час від боксу - це вміння добре битися, і це у мене відмінно виходило! Змінила все армія! Я потрапив служити в Війська спеціального призначення ГРУ. Якраз спортивна підготовка допомогла потрапити мені туди. На той момент - еліта Збройних сил. Ось де мізки стали на місце, а організм показав реальні свої можливості! Я був один з кращих, виступав на різноманітних змаганнях і навіть почав збиратися до Рязанського повітряно-десантного училища. Але в останній момент передумав.
Після звільнення в запас стався розвал Союзу і настали 90-ті. Важкі часи... Довелося виїхати в Москву на довгий час. Там працював і продовжував тренуватися. Численні травми не дозволяли боксувати на професійному рівні, але я кожен день через пів-Москви їздив тренуватися. По поверненню в Україну підтримував форму в залі боксу, продовжував спарингувати. При відсутності тренера, брав його обов"язки на себе, давав завдання хлопцям, відпрацьовував сам. Пізніше почали надходити пропозиції тренувати індивідуально і готувати молодь до змагань. Побачив, що завдяки моїм заняттям у хлопців помітно підвищився рівень і якість боксу. Зрозумів, що це моє, що це приносить результат боксерам, а мені - внутрішнє задоволення! Відчув, що можу давати знання, хорошу школу і тренувати на більш високому рівні. Але, можливостей робити це в Україні тоді не бачив.
- Як довго ви вже в Туреччині?
- В Туреччині я з 2011 року, і мені тут відразу сподобалося. Свіже повітря, вітаміни, можна бігати понад морем, можна – у горах.
- Чому саме Туреччина?
- В якийсь момент захотілося щось змінити у своєму житті: поміняти місце проживання та спробувати все з «нового аркуша», спробувати свої сили далеко від Батьківщини. З дитинства була мрія жити у моря. З дружиною, по ряду причин, вибрали Туреччину, південне узбережжя. В першу чергу дізнався, як тут з роботою тренера з боксу. Проїхався по клубах та запитав, як тут з роботою тренерів по боксу – відповіли, що проблем в мене не буде. Тренер з України завжди буде користатися авторитетом – такі спеціалісти тут потрібні. Але, як виявилося надалі, не все так гладко і безхмарно. Довелося довго ходити і стукати в закриті двері. Але, здаватися було не в моїх правилах - йшов до кінця! Довелося працювати на двох роботах спочатку, поки бокс не переміг! За короткий час став тут відомим та, рахую, дуже багато досягнув як тренер. Зараз про мене знають у всій Туреччині, в Європі і в колишніх Радянських країнах. Деякі американські промоутерські компанії цікавилися мною і хотіли б бачити мене в Америці. Упевнений, що зміг би там себе непогано реалізувати. Але, зміни, які і там, і в усьому світі, поки не дозволяють цього зробити. Тому, я все ще відкритий для пропозицій, продовжую жити боксом, отримувати кайф від своєї роботи і йти до своєї мети!
- Сподіваємося, що нічого не завадить поверненню боксу вам та вашим вихованцям та бажаємо перемоги у найближчому бою!
- Дякую! Так, орієнтир на 18 вересня. До бою ще більше місяця, хотілося б, щоб за цей час не було якихось нових спалахів та заборон. Дуже важко, коли готуєшся до змагань, віддаєш всю енергію, а потім щось не виходить. На моєї практиці було таке, що готувалися 2-3 місяці, а потім щось зривалося. Травма або хтось захворів, перенесли чи відмінили змагання. То й же Умут – я готував його мінімум до 20 боїв, а відбулося лише 13. У будь якому випадку, з оптимізмом чекаємо повернення до рингу. Україні великий палкий привіт!
