_pictogram.svg.png)
Італія стоїть на вухах від боксера із Чернівецької області! Українця Максима Продана там називають одним із найперспективніших бійців і вважають, що йому вже настав час боксувати у Великобританії чи Німеччині – з найкращими європейськими боксерами своєї напівсередньої вагової категорії.
Захистивши недавно свій пояс IBF International, яскравий і видовищний бієць Максим Продан має чудовий рекорд – 15 нокаутів у 20 боях за єдиної нічиєї. І мало хто замислюється, що буковинцеві довелося пережити важку травму, зміну паспорта та непросту долю іноземця в чужій країні. Тоді значно вагомішими та важчими здаються всі його досягнення, які потихеньку відкривають йому дорогу у великий бокс.
Ми розпитали Максима Продана про тренування в міланському залі учасника Олімпіади-80, моменти, коли італійські фанати та українські заробітчани підтримували його на трибунах, а також затяжний італійський локдаун – адже наш земляк пережив перший коронавірусний переполох зовсім неподалік від сумнозвісного Бергамо, де пандемія призвела до великих людських втрат.
«Я був спокійний протягом всього бою, коли захищав свій пояс із Крістофорі»- Менше місяця тому, технічним нокаутом в 10-му раунді, ви успішно провели захист свого поясу в бою з Ніколою Крістофорі. Як він складався? Суперник вас здивував?
- Складався поєдинок не так, як хотілося, бо суперник, на жаль, бій взагалі не прийняв. Як кажуть у боксі, він лише взяв свій велосипед і їздив на ньому по рингу. Тікав весь бій, намагався якісь навішати джеби, але в нього це не виходило, тому що я працював корпусом і ухилявся.
Готувалися ми до Крістофорі вже давно, це вже була друга спроба захисту. Спершу був один суперник, потім все змінилося через мій позитивний тест на коронавірус. Тож готувалися давно й дуже ретельно. Нікола – високий шульга, худий. Стиль – на дистанції і постійно працює ногами, у нас навіть такого спаринг-партнера не було. Можливо, один раз спарингував з кимось з таким стилем бою, оце і все. А зараз і коронавірус, і обмеження по пересуванню між регіонами Італії – тож ні запросити, ні під’їхати до когось на спаринг було нереально.
- Це був ваш перший бій із 2019 року. Як відновлювали кондиції? Відчували, що в цьому бою готові на всі 100%?
- Я був готовий. Живу в 20 кілометрах від Мілану, а мій тренер з фізичної підготовки має поруч із моїм будинком свій зал. Я постійно в нього тренуюся вранці - двічі-тричі на тиждень. Спеціальну фізичну підготовку робимо постійно, тому я почуваю себе супер. Боксую 10 раундів, можу й 12, дихання вистачає, я дуже багато бігаю. А от із Крістофорі була дистанція, можливо, десь удари "не долітали" – це тонкі боксерські нюанси. Добре, що все ж вдалося його дістати – підсумок логічний з того, як проходив бій.
- Нокаут у 10-му раунді - вдалося його притиснути, щоб він не встиг втекти цього разу?
- Якщо чесно, я був спокійний весь бій. Знав, що в мене буде шанс завжди. Кожного разу, як я до нього доторкався, він хитався, відчував мої удари. У будь-який момент бій міг закінчитися нокаутом. Коли я між раундами приходив у кут, мені тренер казав: "Працюй-працюй, а то програємо по очкам". Була нервова ситуація, але я був спокійний до останньої секунди, бо я знав, що якщо удар пройде, то все закінчиться.
- Якою комбінацією завершили цей бій?
- Лівий боковий. Він відчув цей удар. Потім його "пригрів" цей лівий боковий, і він почав однією рукою показувати на підлогу, руку як заклинило. Я не звертав уваги, від судді ніякої команди не було і я продовжував працювати. Далі в нього вже залітало, розсічення було. Я бив, бив, бив і суддя вже зупинив бій. Після поєдинку він казав, що в нього нібито з рота випала капа, але на відео добре видно, що капа в нього в зубах. Потім казав, що в мене капа випала, але вона в мене також в зубах була. Потім казав, що ринг був мокрий, цього я взагалі не розумію - 10 раундів він був сухий, а за хвилину до закінчення став мокрий. Трішки він почав шукати виправдання, сперечався, що зупинка неправильна. Але він вже був не в собі, говорив незрозумілі речі та не розумів, що відбувається. Удари дали своє, тому що він вже падав в 5-му раунді, "прийняв" нормально.
- Що говорила преса про цей поєдинок і які були оцінки відносно вашої роботи?
- Я не звертаю уваги на це. Критика була завжди і буде. Я трішки незадоволений собою та своєю командою, тому що цей суперник зробив нам сюрприз, ми не були готові до такого. Щось плюс-мінус розуміли, дивилися дві-три хвилини його бої: "А, зрозуміло, він там тікає". Але ми не думали, що він такий.
«Слова Андрія Шевченка мене неймовірно мотивували»- Ви завоювали пояс IBF International в травні 2009-го, після чого провели кілька боїв. Це у вас другий чи третій захист IBF?
- Спершу я виграв вакантний титул, потім в мене був перелом руки і я його залишив. Потім знову виграв, а зараз вже був захист.
- Що далі? Які плани?
- Ми хотіли рухатися на Англію, там є такий Конор Бенн, син самого Найджела Бенна. У нього 16 перемог. Але є свої обставини – у Великобританії дуже складна ситуація з коронавірусом, виїхати важко, провести бій важко.
Тому буде ще один бій в цьому році з італійцями. Два чемпіони Італії будуть боксувати між собою, а переможець цього бою - зі мною. І таким чином ми зрозуміємо, хто найкращий в Італії в середній вазі, після чого будемо виїжджати за межі країни.
- Майже всі ваші бої відбулися в Мілані. Вже є підтримка місцевої публіки в Італії?
- Так, звичайно. На мої перші бої приходило 20-30 чоловік, потім 50, 100, а останні бої - вже 200-300 чоловік. Приємно було бачити як українські, так і італійські прапори. Я ж паралельно працюю в залі тренером, в мене є своя власна група. Ми дружимо, спілкуємося - українці та італійці. Прикольно, є велика підтримка. Зараз не було нікого, бій із Крістофорі проходив в закритому форматі без глядачів. Може це якось вплинуло, трішки дивно було без підтримки, до якої вже звик.
- Чи є відчуття, що йде прогрес в суперниках?
- Ні, немає такого відчуття.
- Тобто в самій Італії вам вже важко знаходити більш конкурентного суперника?
- Ну так, приїжджали і з інших країн. Бій за перший титул в мене був з хорошим бельгійцем Стівом Жамойє, в нього 26 перемог. Потім з англійцем Тоні Діксоном (12-1), тобто були більш серйозні бої. Зараз вплинув на спорт коронавірус. Є свої обставини. Але все ж я налаштований на Конора Бенна, хотів би боксувати з ним за якийсь пояс чемпіона Європи. До того ж, Аванесян захистив пояс проти Келлі, якби він би залишив його вакантним - це була б казка. В будь-якому випадку, цілі зрозумілі – і єдине, що засмучує, що через коронавірус значно менше боїв проводиться, а так можна було б за один рік уже дуже багато встигнути.
- А що і як в Італії в плані промоушену? Чи є відчуття, що хтось підтримує та допомагає з організацією?
- У нас у Мілані є таке відоме прізвище Керкі – це велика родина, вони все життя в спорті. Дядько – тренер, його брат – менеджер, тато – промоутер, займається цим більше 50 років, а сини - менеджери боксу, знайомі з Маурісіо Сулейманом, співпрацюють з Едді Хірном, вийшли на DAZN. Це великий показник.
Так от, вони тримають свій власний боксерський зал, і коли я туди потрапив – тоді й пішов мій розвиток. Досить непогана організація з їхньої сторони, як ви бачите по BoxRec - я спочатку боксував з сербами, угорцями, так і зростав поступово. Спочатку трішки було незрозуміло з приводу профі-боксу - була зайнятість на роботі, але пізніше почав сам у залі працювати, вже потихеньку вливався.
- Наскільки Італія – боксерська країна? Чи є тут такий інтерес до боксу, який є в Україні?
- Взагалі не боксерська країна. На початковому етапі доводилося самому продавати квитки на бій. І люди мені відповідали, що за 20 євро краще підуть в ресторан щось поїсти, вип"ють келих вина, мовляв, який бокс? Італія - це не країна боксу. Тут є футбол.
- А ви вже встигли знайти якісь свої футбольні інтереси? Ви за «Мілан», «Інтер», чи, може, «Ювентус»?
- Звичайно за «Мілан». Тут грав легендарний Шевченко! Навіть на стадіоні «Сан-Сіро» перетиналися з Андрієм, він на платформі DAZN працює коментатором, а я боксував перший раз на DAZN, тому нам зробили зустріч. Тут Шеву дуже поважають, для італійців він легендарна постать. Шевченко сказав: "Давай, Макс, топи далі. В нашій країні багато гарних боксерів, як Усик, Ломаченко, тобі є на кого рівнятися". Він дав мені таку мотивацію, ви що! Біля нього 15 охоронців, а він сам зі мною привітався, підтримав.
Шева взагалі молодець. На «Сан-Сіро» є трибуна ультрас «Мілану» - Curva Sud Milano. Там серйозні дядьки, так трибуни тряслися, як вони побачили Шеву: "Шева! Цар!". Це не передати словами, його дуже люблять. Його слова для мене стали великою підтримкою та мотивацією.
- А як до вас ставиться DAZN? Можна сказати, що кожен бій ваш відстежують?
- Так, ми працюємо з ними. Є одна відео та фото група, з якою я вже знайомий. Навіть приходили додому до мене, фільмували мій день, тренування, брали інтерв"ю. Працюють, роблять свою роботу. Завдяки DAZN про наші бої більше дізналися, тому що це як Netflix для європейського спорту.
«Як руку зламав – під час бою навіть не зрозумів»- Як вам далося рішення переїхати в Італію?
- Це було досить важко. Ви ж бачите, що на BoxRec в мене навіть стоїть румунська національність. Це все по документах, тому що коли я сюди приїхав, мені було 20 років, а мої батьки тут вже років 15. І вони не могли ніяк допомогти мені з документами, тому що я вже був повнолітній. Єдиний вихід - зробити громадянство Євросоюзу. Оскільки я родом із Чернівецької області, то завдяки своєму корінню – мої бабусі і дідусі були народжені до 1940 року (в ті роки Чернівецька область була Бессарабією) – я і зміг отримати європейське громадянство і тим самим перебувати на території Італії, не міняючи паспорт. Так і вийшло.
Переїжджав в Італію через силу, тому що в Україні отримав КМС по боксу, бився, старався, закінчив військовий ліцей, вчився в спортивному університеті. Але вирішив спробувати себе в Європі.
- Як прийняла Європа?
- Спершу батькам допомагав. Працював з ними. Але про бокс не забував. Як приїхав, то зайшов в один зал, потім в інший, але тренер швидко зрозумів, що мені там немає чого робити, відправив у третій зал - і там я вже два роки, провів 5-6 любительських боїв, а потім вже сам знайшов через знайомих родину Керкі. Сам ризикнув і поїхав на проби, тренер там мене потримав, і каже: "Скільки тобі років?". "20", - відповідаю. Він каже: "Все, тобі в профі. Давай швидше зробимо дебютний бій, не втрачаємо час". Він сказав, що з моїм стилем немає чого робити в любителях: "Ти з ударом, тобі треба в профі". В мене у профі 13 боїв і 13 перемог нокаутом було.
- Вас взагалі називають боксером жорсткого нокаутуючого стилю, але при цьому в останніх боях розв"язка настає, в основному, в пізніх раундах. Це питання відповідальності самого бою чи вищого рівня суперників?
- В мене була травма – от і все. Я зламав руку, мені навіть казали оперувати, ставити якусь титанову пластину в праву кисть. Були серйозні проблеми після першого титульного бою, я проходив реабілітацію. Тому ці чотири бої, де немає нокаутів, це все через руку. Травма була ще до бою з бельгійцем. В мене є одна нічия проти панамця, і в тому бою я боксував однією лівою. Ми попросили про реванш, тому що я знав, що можу закінчити бій, і вже в реванші я його нокаутував.
- В якому моменті стався цей перелом?
- Я навіть не пам"ятаю! Ми обмінювалися ударами. Суперник досить великий - мені здавалося, що в ньому 76, а не 66 кілограмів. Фізично дуже сильний, темношкірий, дуже витривалий! Руки вдвічі більше моїх, я не міг його зрушити. Я сам також "ганяю" вагу, можу навіть 8 кілограм зігнати, в клінчі можу зрушити своїх суперників, але не його. Я йому якось в голову вдарив, боковий удар, хоча взагалі не міг бити правою рукою - тільки лівою, лівою. Добре, що хоч звів бій до нічиєї. Але потім залікував руку і зробив реванш. Але я відчував, що залікував не до кінця, тому що не було такої паузи між боями.
- Українському боксеру, нехай і з румунським паспортом, надають нормальну медичну допомогу в Італії?
- Тут досить важко із цим. Загалом без проблем, Італія приймає всіх - багато навіть людей без документів. Країна нікому не відмовляє в медичному лікуванні. Після якогось бою боліли ребра, то ми пішли з мамою в медичний пункт, там зробили обстеження, все нормально. Просто профі-бокс – дещо брудний бізнес з приводу податків. В основному йдеш до приватних лікарів і платиш за візит. Але поки молодий, великих проблем немає.
- Ви в цьому клубі й працюєте?
- Так, от тільки вже більше року, на жаль, він закритий через коронавірус. З дітьми я вже не працюю – не вистачає терпіння. Мої підопічні – люди, які працюють в Мілані в офісах. Вони попрацювали до сьомої години, взяли сумку і захотіли потренуватися. Кому за 30 років, кому за 40. Працюємо з усіма. Багато хлопців навіть з України заходять в зал.
- А взагалі в боксі є ще наші?
- Приходили. Був хлопець – 100 боїв в любителях, тренер подивився, запитав про вагу. Робили пробний замір, переглядали його, але нічого конкретного не виходило. В основному, наші працюють – хто на будівництві, інші – водіями, кур"єрами. Мій знайомий мене добре підтримує, наш спонсор, він орендою автомобілів займається. Хлопець із Західної України. У нього є тут своя фірма, парковка, здає машини в оренду. Мені деколи позичає авто, ми з ним в гарних стосунках.
«Один тест робиш - позитивний, інший робиш - негативний»- Де вас застав початок коронавірусної пандемії?
- Спочатку було дуже жорстко. Спершу не вірив своїм очам, що все це відбувається. Бергамо - це взагалі поруч, 50 кілометрів від мене. Їздили швидкі допомоги з гучномовцем: "Не виходьте зі своїх домівок, коронавірус". Думаєш про себе: "Йомайо, куди ми потрапили, як так?". Перший карантин був досить жорсткий, ми сиділи вдома майже місяць. Я вже тренувався. Читав книги, щоб не збожеволіти, бо треба ж чимось займатися. В основному, всі квартири там маленькі – 40 квадратів, живеш ще з кимось, тому морально важко. А тут ще вірус. Один тест робиш - позитивний, інший робиш - негативний. Це все гроші, бізнес. І простій у роботі.
- А як ви пережили коронавірус? В легкій формі?
- Мені сказали, що в мене коронавірус. Запитую: "Який в мене коронавірус? Я себе прекрасно почуваю". Я до бою готувався, вагу зганяю. Може в мене імунна система ослабилася, тому що зрозуміло, що при втраті ваги втрачаєш сили. Запропонував зробити повторний тест, але мені кажуть: "Ні-ні, ти навіть не маєш права вийти з дому, ти на двотижневому карантині". Взагалі без ніяких розмов, відразу приписали тобі... Тим більше якщо ти живеш з кимось, а я живу з батьками – мамою і татом, вони ж всі працюють. Вони також були зобов"язані сидіти на карантині і ніхто два тижні не працює. Це тисне морально та матеріально.
- Зараз трішки легші обмеження, чи все знову наближається до того, що було минулого року?
- Наближається до того, що було минулого року. Мені здається, що буде щось таке саме. Кажуть, з нового тижня буде знову червона зона. Але вони придумують тут якісь зони – то червона, то коричнева, то ще якась. Ніхто вже цього не слухається. Зал закритий, тому я йду і треную людей в парку, тримаю їх "на лапах". Італійці пишуть мені, просяться тренуватися, готові платити, а мені ж також потрібно якось жити. Я був півтора роки без боїв, рік не працюю. Як жити? Молодий, не виходиш з дому, сидиш, воно психологічно давить. І ти виходиш і дивишся - там поліція розганяє народ, але вони відійшли – всі відразу знову сходяться. Вже ніхто не слухається й ніхто не поважає це. Зараз народ вже нереально контролювати так, як раніше.
- У зв"язку із цим є перспектива, що в цьому році, хоча й без глядачів, але вам вдасться провести ще один бій?
- Я дуже сподіваюся. Навіть не думаю про два бої чи якийсь легендарний бій в Англії. Хоча б одного разу відбоксувати. Я думаю, це реально, телебачення є. Люди роблять якісь абонементи, тому все йде до того, що так і буде.
