_pictogram.svg.png)
Президент Федерації боксу міста Дніпро Андрій Андріїв розповів про розвиток цього виду спорту у місті.
– Ми з вами говоримо про бокс одного з великих боксерських міст України. А які значні події в боксерському житті Дніпра відбулися останнім часом?
– 2018 року я став президентом Федерації боксу Дніпра, а вже 2019 року ми провели у місті чемпіонат України з боксу серед молоді. Це перша така значима боксерська подія в історії нашого міста за декілька десятиліть. Вона вийшла дуже масштабною – було 200 учасників з усіх куточків України. Це було серйозне свято боксу для нашого міста. Як для дебюту начебто вийшло непогано.
Варто зазначити, що останні 2-3 роки й інші міста у Дніпропетровській області активно взялися за розвиток боксу, наприклад, той же Кривий Ріг. До цього, чесно кажучи, був певний застій. Розумієте, коли хтось вмикається і починає щось робити з боксу, то інші дивляться і намагаються змагатися в цьому плані. З’являється такий собі спортивний інтерес. Хтось організував турнір й інші хочуть це зробити.
– Карантин серйозно вплинув на вашу діяльність?
– Безумовно він впливає, але й до його введення все було млявим. Якось більше звертали увагу на інші види спорту, хоча з Дніпра вийшло багато сильних боксерів. Наприклад, той же Віктор Савченко – це справжня світова зірка. Школа боксу в нашому місті завжди була сильною.
Як не дивно, але 2020 року дуже сильно про себе заявили наші дівчата – вони ставали і призерками Європи, і брали перші місця в Україні. Наприкінці кожного року ми проводимо новорічний корпоратив і нагороджуємо тих, хто про себе заявив у році, що минає – тренерів, вихованці яких відзначилися, бо в цьому їхня немаленька заслуга, і самих спортсменів. Минулого року у нас були нагороджені, якщо не помиляюся, 6 хлопців і 11 дівчат. Тож дівчата відзначилися більше, ніж хлопці.
– Яка ситуація з інфраструктурою?
– Є дві сторони цього питання. З одного боку все добре, адже залів, щоб тренуватися у нас дуже багато. Вони є в кожному районі міста. Навіть я один зал зробив. Він має назву – зал боксу «Класика». Там постелили м’яку підлогу і встановили ринг. В ньому тренується багато спортсменів, а також діти з бідних сімей. Якщо дохід батьків не перевищує середній рівень, то ми повністю надаємо амуніцію, спортзал і оплачуємо поїздки.
Проблема ж у тому, що у Дніпрі немає де проводити масштабні змагання. Вірніше є де, але умови там не дуже хороші. Взагалі у спортивних спорудах для проведення змагань високого рівня повинна бути велика кількість місць для проживання. Наприклад, приїхали хлопці з іншої області для обміну досвідом. Їх треба десь поселити і нагодувати, а постійно винаймати для цього готелі не зовсім зручно. Було б правильно, щоб це була єдина база, якою у Харкові є Палац спорту «Локомотив». Там є готель, невелика їдальня, спортзал, тобто є де жити і відпочивати.
У мене є мрія зробити подібний спорткомплекс у Дніпрі. Щоб було де поселити і наставників, і спортсменів, зробити тренерські кімнати, номери для хлопців ліжок по 5-8. Це ж для зборів, де кожному не треба окрема кімната.
Тож спортзали є, але щоб прийшла і потренувалася група з 30 людей. А для того, щоб проводити змагання, потрібна споруда, здатна вмістити 200-300 учасників. Наразі ми над цим працюємо. Якщо у нас все вийде, то ми плануємо або знайти придатне приміщення і провести необхідний ремонт, або ж побудувати спорткомплекс у нас у Дніпрі.
– Це у взаємодії з місцевою владою?
– Ні, ми це робитимемо самостійно. Єдиний, хто нам у цьому може допомогти – президент Федерації боксу України Володимир Степанович Продивус. Ми з ним на цю тему спілкувалися і він сказав, що підтримає та допоможе.
– Чи є зацікавленість у молодого покоління до занять боксом?
– В останні роки з цим все відмінно. Нехай краще тренуються, ніж десь ходять і розпивають спиртні напої чи вживають наркотики. Спорт формує характер і спосіб життя – він усім йде тільки на користь.
– Чи вистачає кваліфікованих тренерських кадрів?
– Взагалі проблем немає. Тренери у нас хороші і, слава Богу, їх не один, не два і не п’ять. У нас працює 40 тренерів. На мою думку, одним із найкращих у нашому місті є Євген Анатолійович Бабенко. У нас в пошані ветерани, наприклад, Віталій Миколайович Дорофєєв, якому 83 роки, а він досі тренує, Михайло Кореновський, а також Олексій Шевченко і Сергій Батраков, у яких є дівчата, що ставали переможцями і фіналістками чемпіонатів України та міжнародних змагань. Також можу відзначити Володимира Павлюка і Едварда Погосяна. А з тих, хто ще не так довго працює – Станіслава Буциченка, у якого хлопець виграв зональний чемпіонат України. Крім того, у нас працює ще багато інших гідних наставників.
– Які провідні клуби і секції є у Дніпрі?
– «Флойд» – непоганий клуб. «Тайсон» – легендарний зал у Дніпрі і він є одним із перших, йому вже років тридцять. Ще виділю «Трудові резерви», «Монтажник», а також секції при Інституті фізкультури і Дніпровскому вищому училищі фізичної культури. Народу в залах багато, хоча і карантин дає про себе знати. Сам нещодавно перехворів коронавірусом, тому відчув, що це таке. Не те що тренуватися, а й ходити важко.
– Які традиційні турніри проводяться у місті?
– Щороку проводиться турнір пам"яті майстра спорту Віктора Вікторовича Швачки. Царство небесне йому! Він був висококласним боксером і дуже хорошим тренером, що попрацював також і у збірній СРСР.
Також у нас є своя традиція. У Дніпрі є аквапарк «Happy Day» і до того, як стати президентом Федерації, я провів там перший турнір. Це те, з чого я почав. Здається, це було 2017 року. По роботі стало трохи виходити і я з хлопцями вирішив провести якийсь боксерський турнір у місті. Просто я сам трохи тренувався і люблю цей вид спорту. Тепер ми щороку в серпні проводимо цей турнір в аквапарку. А назвали ми його просто – «Вечір боксу».
Також щороку проводимо наступні турніри: «Золота осінь», «Кубок Андріїва», а також чемпіонати і Кубки міста у різних вікових групах.
Потім нам захотілося більшого – провести всеукраїнські змагання. А щоб це зробити, необхідно, щоб президент ФБУ підписав на це дозвіл, що Володимир Степанович і зробив. Дякувати Богу, нам довірили і ми не зганьбилися. Тренери, судді – всі залишилися задоволеними. А цей захід непростий, бо треба всіх зустріти, поселити, нагодувати, слідкувати за рингами, освітленням та іншим. Це ціла тижнева процедура.
– Хто є найперспективнішими боксерами у вашому місті?
– Микита Кремена брав срібло на чемпіонаті України серед молоді, але перейшов в UFC. Данило Редько став срібним призером молодіжного чемпіонату України. Проте переїхав навчатися в Польщу і вже там боксує. Вони обидва отримали звання майстрів спорту. Тимур Бриков – хороший спортсмен, який зараз виступає в профі, а також тренує дітей .
А взагалі по чоловікам важко сказати, бо через карантин давно не проводився дорослий чемпіонат України. По молоді теж не було змагань минулого року. Ось нещодавно Владислав Паливода став чемпіоном України серед юніорів у ваговій категорії 80 кг. Віталій Стальченко до карантину показував хороші результати, ставав чемпіоном України і вдало виступав на міжнародній арені. Максим Кнут – фіналіст чемпіонату України серед юніорів. Ліпаріт Устян нещодавно виконав норматив майстра спорту з боксу на міжнародному турнірі. Це ті хлопці, які ще мають себе проявити.
По школяркам є чемпіонка України Анастасія Таран. Є багато дівчат, які посіли другі і треті місця. Радмила Родіонова здобула бронзу на юніорському чемпіонаті Європи, а Анастасія Черноколенко – лідер жіночої збірної України, яка нещодавно у Парижі претендувала на здобуття олімпійської ліцензії.
– Що ви вважаєте головним досягненням за час своєї роботи на чолі Федерації боксу Дніпра?
– Самому себе хвалити не зовсім красиво і коректно. Народ у місті задоволений і це найголовніше. Щодо цього треба питати думку людей.
Нам вдалося збільшити бюджет Федерації в багато разів. Ми по черзі допомагаємо залам і тренерам з екіпіруванням та спортивним інвентарем. Один місяць одним, наступного місяця іншим, бо одразу всіх не охопиш, оскільки місто у нас немаленьке. Раніше рефері отримували 70-80 гривень на день, а ми на кожному турнірі зараз їм платимо від 250 гривень на день.
Можна довго про це говорити, але розповідати про себе і вішати за це ордени не зовсім правильно. Про це мають говорити люди. Їм з боку видніше – краще стало чи гірше. Усі говорять – а ми робимо!
