_pictogram.svg.png)
Один з найавторитетніших українських рефері, суддя міжнародної категорії AIBA Микола Каракулов, який працював в якості арбітра на двох Олімпійських іграх – 2008 року у Пекіні та 2016 року у Ріо-де-Жанейро, прокоментував дії свого колеги у фіналі олімпійського турніру у Токіо між українцем Олександром Хижняком та Ебертом Соузою з Бразилії.
– Чому у середині третього раунду суддя вчинив саме так, а не інакше, і не дав нашому спортсмену продовжити бій?
– Відразу скажу, що рішення рефері було помилковим. Він прекрасно розумів, що це два найсильніших боксера своєї вагової категорії, вони претендують на золоту нагороду і мають на це серйозні підстави. Це не той випадок, коли один з суперників відверто слабкий, суддя боїться за його здоров’я і зупиняє бій, рятуючи його від побиття.
Ми всі бачили, що Олександр не лежав на підлозі, а піднявся відразу ж після падіння. Згідно правил, рефері мав можливість дорахувати до «8» і лише після цього прийняти остаточне рішення з приводу того, чи може спортсмен продовжувати бій.
У правилах AIBA є чіткі рекомендації стосовно того, як чинити у подібних ситуаціях. Рішення цього рефері мені були незрозумілими. Він фактично обійняв нашого боксера, зупиняючи поєдинок, хоча такий жест більше притаманний для професійного боксу і аж ніяк не для олімпійського. Ці дії йдуть врозріз з правилами Міжнародної боксерської асоціації!
– На ваш погляд, чим керувався цей суддя, і чи можна вбачати в його діях необ’єктивність і заангажованість?
– Я думаю, все пояснюється браком досвіду конкретного рефері і, як це не банально, некомпетентністю. Він – представник Індонезії. Це не дуже просунута країна в плані розвитку боксу. Цього суддю я особисто не знаю, він досить молодий, належить до нового покоління арбітрів, які залучені до проведення олімпійських боїв.
– Чому якщо у фінальних боях беруть участь найкращі боксери, то там немає найкращих рефері?
– Це питання не до мене. Ми повертаємося до парадоксальної ситуації в олімпійському спорті, а саме коли в 2019 році МОК забрав в AIBA право на організацію олімпійського турніру в боксі, довіривши це право людині, що представляє зовсім інший вид спорту – гімнастику (Примітка. У 2019 році МОК створив спеціальний орган під керівництвом глави Міжнародної федерації гімнастики японця Морінарі Ватанабе, який віднині відповідає за систему олімпійського відбору і проведення самого олімпійського фінального турніру).
– І останнє. Як трапилося, що в української збірної навіть не було право опротестувати рішення рефері у фіналі?
– На Олімпійських іграх у Токіо протести від збірних, на жаль, не передбачені правилами… Це знову ж таки рішення організації, яка проводить змагання. Її керівники, таким чином, вирішили захистити себе від зайвої головної болі і скандалів. Втім, вийшло, як бачимо, навпаки! Хоча спеціалістам та й багатьом вболівальникам боксу чудово відомо, що на чемпіонатах світу, чемпіонатах Європи та інших престижних турнірах протести успішно діють. В рамках олімпійського турніру 2008 року, на якому я працював, було, зокрема, подано 23 протести. Якщо б у нашої делегації було право на протест і в Токіо, впевнений, що справедливість зрештою була б на нашому боці.
