_pictogram.svg.png)
Наш сьогоднішній співрозмовник – людина незвичайна. Хтось скаже, що ім’я Володимира Штинди невідоме широкому загалу українських вболівальників, але свого часу герой цієї публікації залишив значний слід у вітчизняному боксі.
Майстер спорту СРСР, чемпіон та призер Спартакіади народів СРСР та чемпіонату СРСР, багаторазовий чемпіон та володар Кубка України, переможець та призер багатьох міжнародних турнірів… Зрештою, навіть попри своє яскраве боксерське минуле, Володимиру Івановичу є про що розповісти – чого варті лише півтора десятиліття важкої праці на Крайньому Півдні, в умовах суворої російської тундри!.. А ще Володимир Штинда є, так би мовити, близьким бойовим побратимом президента Федерації боксу України Володимира Продивуса, з яким він багато років виступав пліч-о-пліч на рингах України та Союзу та здобував престижні нагороди.
Більше про це Володимир Іванович розповів прес-службі ФБУ.
Боксер і людина
«Народився і виріс я в Рівному. Скільки себе пам’ятаю, спорт і зокрема бокс завжди були супутниками у житті, – згадує Володимир Штинда. – У дитинстві, дивлячись на мене, щупленького хлопчиська, мій перший тренер сказав: «Нехай не зроблю з тебе справжнього боксера, але людиною будеш!». Те, ким я став в спорті і в житті – багато в чому його заслуга.
В мене є привід пишатися своїм спортивним минулим, адже досяг у боксі значних успіхів. У 1985 році став фіналістом Кубка СРСР, у 1986-му – призером Спартакіади народів СРСР і бронзовим призером чемпіонату СРСР, який проходив в Алма-Аті. Тричі був переможцем міжнародного турніру в Фінляндії. Трохи не дотягнув до майстра спорту міжнародного класу.
Активне життя спортсмена не заважало мені вчитися. Будучи вже майстром спорту, поступив у Рівненський інститут інженерів водного господарства, де освоював технічні спеціальності. Вони, до речі, стали мені при нагоді багато років потому…»
Про справжню чоловічу дружбу
«Саме у 80-ті роки міцно подружилися з Володею. Я виступав за Рівне, а він – за Вінницю. Володя навчався у Вінницькому педагогічному... Нас зв’язала збірна України, за яку ми разом виступали з 1983-го по 1988 роки. Разом їздили на змагання та й жили зазвичай з Володимиром в одній кімнаті на зборах.
Ми були друзями не розлий вода! У нас були спільні інтереси в усьому. На чемпіонатах України виступали, звичайно, кожен за своє місто, але завжди вболівали один за одного. Коли один б’ється – інший тримає за нього кулаки. На щастя – виступали в різних вагових категоріях. Я – у найлегшій, Володя – у першій важкій.
Зізнаюся, тоді ніколи б не міг подумати, що пройде багато часу, і цей височезний парубок стане успішним бізнесменом та функціонером, а також очолюватиме таку солідну організацію, як Федерація боксу України.
На довгі роки життя нас розкидало, але я і досі продовжую вважати його своїм другом. Нещодавно ми обоє були надзвичайно раді зустрітися в Одесі, під час Чемпіонату України серед чоловіків. Згадали щасливе безтурботне минуле, обмінялися теплими спогадами, які залишаються в пам’яті назавжди».
Від Польщі до Заполяр’я
«Після успішного закінчення вузу в 1988 році я вирішив присвятити себе тренерській справі. Але, мабуть, мої неодноразові перемоги на ринзі не залишилися без уваги за кордоном. І через два роки тренерська робота змінилася виступами в Польщі, де виступав за різні боксерські клуби. Це були непрості часи, 90-ті роки. В нашій країні було безгрошів’я, а за кордоном все ж вдавалося трохи заробити у фінансовому плані. Мої результати були вдалими, але від пропозиції залишитися жити і працювати в Польщі все ж відмовився.
Коли завершив активні спортивні виступи, знайшов своє покликання у ролі наставника, тренував юнаків, а також … бізнесменів. На початку 2000-х переїхав з Рівного до міста Усинськ (Республіка Комі, Росія), що розташоване на Крайній Півночі, біля самого Північного полярного кола…»
Холодна краса
«У Росії перші чотири роки також спочатку займався тренерською роботою. Серед моїх вихованців були призер Республіки Комі у напівважкій вазі, переможець Заполярних ігор…
Місто Усинськ замислювалося свого часу як базове місце для освоєння великої нафти Заполяр"я, це справжній край нафтовиків. Якось мій давній товариш запропонував мені спробувати себе у нафтовій галузі – зайве казати, що рівень зарплат тут є незрівнянно вищим порівняно з роботою тренера.
У нафтовій справі я працював 14 років. Був оператором з добутку нафти та газу, а також інженером-механіком. Втім, я все одно весь цей час вечорами поспішав у спортзал до своїх вихованців…
Чим запам’яталася мені Крайня Північ? Край дуже суворий, але є й красиві місця, в які закохуєшся. Північне сяйво до цього бачив лише на картинках, а там побачив на власні очі. Це невимовна краса!
До місцевих морозів, звичайно, доводилося пристосовуватися. Взимку температура опускається до 40-42 за Цельсієм, але не такий страшний мороз, як страшний вітер! Навіть за, здавалося б, безпечної температури буревії завіюють так сильно, що обморожують все – обличчя, руки, ноги…
Пам’ятаю, одного разу, ще у перший рік мого перебування в тих місцях – це було якраз перед Новим роком – я поїхав у ліс зрубати ялинку. Було градусів 30. Я зробив лише пару кроків від дороги і… провалився по шию у сніг. До речі, сама ялинка зламалася від найменшого дотику – за такої температури вона перетворилася на льодяник. Але про неї вже не думав: я тоді вкрай задубів – ледве вдалося відігрітися вдома. А ялинку після цього купив штучну (сміється)».
З боксом назавжди
«Після років роботи на нафтовому родовищі я вийшов на пенсію і повернувся в Україну. Зараз мешкаю у місті Ромни Сумської області.
Незважаючи на те, що чималий період життя присвятив інженерній справі, у боксі я ніколи не розчаровувався і не зраджував йому. Боксу віддав 30 років – це не мало! Зараз хотів би повернутися до тренерської роботи. Ось нещодавно їздив на Чемпіонат України в Одесу – рівень змагань мені сподобався, особливо у фінальних поєдинках.
Маю досвід, яким можу ділитися з підростаючим поколінням. Гадаю, що повинен займатися тим, що вмію і що люблю».
