_pictogram.svg.png)
Продовжуємо серію портретних матеріалів, присвячених веслувальникам олімпійської збірної України. До вашої уваги інтерв’ю з дворазовою чемпіонкою Європи-2021 каноїсткою Людмилою ЛУЗАН – уродженкою Івано-Франківська, яка зараз представляє Полтавську область.
ОЛІМПІЙСЬКА ПІДГОТОВКА
- Відчуваю себе впевнено, підготовка, вважаю, пройшла успішно, адже ми зробили все, що запланували, - підсумувала спортсменка олімпійську підготовку. – Вже чекаю-не дочекаюсь гонок на Олімпіаді – на головному старті життя. Залишилося тільки зробити свою справу.
- Олімпійська підготовка – це особлива підготовка?
- Так, тому що Олімпійські ігри – це найвищий спортивний рівень, який тільки може бути. І ми плавно до них йшли, інші змагання – це лише етап, який проходить. Олімпіада – раз в чотири роки, на відміну від інших змагань. Сподіваюсь, що покажу себе достойно.
- Які акценти були на заключному етапі підготовки?
- Більшою мірою працювали над спринтом, адже це перший для нас вид олімпійської програми. Я дуже націлююсь на цей вид. Я вірю в свої сили і знаю, що в мене є шанс боротися з найсильнішими спортсменами планети. Під час підготовки нам вдалося показати досить таки високу швидкість. Бачу і відчуваю зростання своїх якостей кожного дня – є легкість, є темп.
- Чимало спортсменів на питання хто ваш головний суперник, відповідають: «Я сам!». Що ви скажете?
- Так. Переможеш себе – переможеш усіх. Звичайно, я рівняюсь на себе, я знаю, що мені потрібно зробити свою роботу. У мене високий рівень готовності, який є хочу показати на Олімпіаді. А вже вода вирішить, хто стане олімпійським чемпіоном. Боротимусь і проявлятиму себе по максимуму. Все своє свідоме життя мріяла про Олімпіаду.
ЯК ВСЕ ПОЧИНАЛОСЯ
- Людмило, давайте поговоримо про ваш шлях до мрії. Як у вашому житті з’явився спорт. Мабуть, ваші батьки були спортсменами?
- Ні, мої батьки не мали ніякого відношення до спорту. Але, коли я народилася, мама, як вона розповідала, відразу зрозуміла, що я буду спортсменкою. І в чотири роки вона мене відвела в секцію спортивної гімнастики. В підсумку десять років свого життя я віддала цьому виду спорту. Гімнастика давалася мені дуже нелегко. Мені було важко, адже було чимало травм. Якійсь період я ходила, тому що було потрібно, не відчуваючи при цьому ніякого задоволення. Інші дівчата могли робити більше, ніж я. А мені через те, що у мене був великий зріст, велика для гімнастики вага, чекати великого успіху не було сенсу. З горем навпіл я дотягнула до майстра спорту…
- І в один прекрасний момент з гімнастикою було скінчено…
- То був не дуже прекрасний день. При виконанні вправи отримала свою чергову травму: «заїхала» зубами в коліно, коли робила зіскок з брусів. Навіть шрам залишився. Це стало останньою краплею. Я вирішила завершити заняття гімнастикою. І тут якраз брат запропонував спробувати себе у веслування.
Спробувала і відразу зрозуміла, що це значить – любити вид спорту, яким займаєшся, кожен день ходити із задоволенням на тренування, мріяти про великі досягнення. Я сама собі дивувалася, як це можна йти на тренування і повертатися з них з таким задоволенням. Я засинала з посмішкою на обличчі, з думкою про те, що завтра піду на веслування, де від тренувань отримувала неабияке задоволення. Я зрозуміла, що веслування – це справа мого життя.
- Але, можна сказати, що гімнастика допомогла у веслуванні…
- Так, мені було набагато легше, ніж іншим новачкам, адже була вже фізично підготовлена – у мене була сила і гнучкість. Взагалі, вважаю, що те, що я займалася спортом до веслування, стало моїм козирем.
Гнучкість – одна з найважливіших складових каноїста. Краще розтягнутися – далі воду захопити. Хоча, чесно кажучи, за критеріями гімнастики, гнучкою я не вважалася.
Людмила ЛУЗАН (перша справа) в секції спортивної гімнастики
ВЕСЛУВАННЯ ЯК ЛЮБОВ ВСЬОГО ЖИТТЯ
- Як в вашому житті з’явилося веслування? І чому саме каное, адже цей вид ще не був тоді олімпійським?
- Перш за все, я розуміла, що я не в змозі жити без спорту, який був в моєму житті з чотирьох років. Веслуванням займався мій брат Руслан і саме в той, час, коли я закінчила займатися гімнастикою, з’явилося жіноче каное. Брат мені сказав, що я могла б себе спробувати, адже конкуренція невелика, тим більше, що у мене гарні для веслування фізичні дані. Він мені зацікавив, і я вирішила спробувати. Спочатку не вірила, що вийде. Було багато питань: човен, вода, баланс. Для мене це було зовсім дивним, все ж таки гімнастика і веслування абсолютно різні види спорту.
На першому тренуванні тренер мене поставив у каное, зробивши висновок, що з мене дійсно щось вийде. Він відразу в мене повірив: «У тебе є відчуття води», - такими були його слова. Цим тренером був Сергій Агванович Батуманкоєв. З того дня я почала закохуватися у веслування в каное, навіть не і думки не мала, що можу сісти в байдарку.
- Чому все ж таки каное?
- Напевно, що у цьому виді веслування було все якось по-особливому. Наприклад, лопатка тільки з одного боку, веслувати треба було, стоячи на коліні. Плюс у мене розтяжка гарна, що також було моїм плюсом. Взагалі, напевно, сподобалося тому, що це було щось нове.
Не можу сказати, що в мене відразу стало виходити. Спочатку я витратила місяць, щоб навчитися рівно стояти в каное, ще місяць щоб навчитися рулитися, а вже на третій місяць поїхала на перші всеукраїнські змагання. Посіла 5-е місце, і для мене це стало розчаруванням, адже я розраховувала на перемогу (Людмила показала результат 1.04,65 на дистанції 200 м на VI літніх юнацьких спортивних іграх України, які проходили в Дніпрі 15-18 серпня 2011 року. – пресслужба). Але тренер мене підтримав: «Це тільки початок. Ти ще не їздила на збори, не проходила серйозну підготовку». Попрацювали ще рік: я стала чемпіонкою України, і очі в мене ще більше загорілися, адже я відчула смак перемоги (на юнацькому чемпіонаті України в Ковелі, що відбувся 13-17 червня 2012-го, переможний результат Людмили склав 59,02 секунди. – пресслужба). Ось так в мене закрутився роман із веслуванням – роман, який продовжується й досі. Ще за два роки я виграла чемпіонат Європи серед юніорів, стала третьою на чемпіонаті світу, а потім стала срібною призеркою юнацьких Олімпійських іграх. Ось так розгорталася моя кар’єра в перші роки.
- Розкажіть, як проходило ваше навчання складній науці веслування на каное, як склався ваш успішний альянс із Сергієм Батуманкоєвим?
- Відразу хочу сказати, що я безмежно вдячна Сергію Агвановичу за ті ази, які він мені дав, за ті премудрості веслування, яким він мене навчив. Багато чому він мені навчив і в життєвому сенсі – як ставитися до багатьох ситуацій, як їх вирішувати. Для мене Сергій Агванович – людина з великої літери. Я йому дуже вдячна за все те, чому він мене навчив, за те, що він в мене завжди вірив, і продовжує вірити й досі. Звісно, ми продовжуємо спілкуватися, в деяких речах він мені підказує. Дуже рада, що в мене як у спортсменки є такий тренер, дуже рада, що в моєму житті є така людина.
Якщо повернутися до початку моїх занять веслуванням, Сергій Агванович створював всі умови, щоб у мене все вийшло. Він підбирав човен, підбирав весло, він завжди намагався для мене зробити максимум. Мені здається, що він любить, як свою онучку. Я дуже його люблю як тренера.
ПЕРШІ ВЕЛИКІ ДОСЯГНЕННЯ
- Перша ваша велика перемога – юніорський чемпіонат Європи. Пригадайте, будь ласка, ії…
- Цей старт я запам’ятала би, в будь-якому разі, адже фінальна гонка стала для мене справжнім випробуванням: до того моменту я ніколи не ганялася при таких сильних хвилях. Чи не половина моїх суперниць повиверталися, а я, навпаки, впевнено доїхала до фінішу та виграла. Під час гонки навіть не замислювалася, що можу випасти. Вже тоді зрозуміла, що така погода мене аж ніяк не лякає. Погодні умови я розглядаю як нове випробування на шляху до перемоги, і для мене це завдання не є складним, я виконую його із задоволенням.
- Тоді на вашу честь вперше в житті лунав гімн України…
- Взагалі-то, мені не вирилося, що я стала чемпіонкою Європи. А які відчуття? Перед усім, гордість – за тренера, за Україну, за те, що мені вдалося достойно представити країну. Що й говорити, на очах були сльози…
Але, разом з цим я чітко розуміла, що це всього лише юніорський чемпіонат Європи, а це не було моєю спортивною вершиною.
- В тому ж році було ще одне знакове змагання для вас – юніорський чемпіонат світу. Ви не виграли, але були на п’єдесталі…
- Бронза засмутила, адже, як я говорила, завжди націлена на перемогу. Але поговоривши із Сергієм Агвановичем, проаналізувавши підготовку, зрозуміла, що це етап, через який треба пройти.
КАНОЕ І ОЛІМПІАДА
- Якими були ваші відчуття, коли ви дізналися, що жіноче каное буде в програмі Олімпійських ігор?
- Звісно, неабияку радість. Я стала щасливою від того, що моя мрія стала реально досяжною. Ось вона пряма дорога: треба рухатися вперед та брати олімпійську ліцензію.
Це щастя, що я можу представити українське жіноче каное на Олімпійських іграх. Причому вперше в історії. Це дуже велично, як на мене. Дуже хочу вписати своє ім’я в історію. Зараз я на шляху до цього.
Вже на юнацькі Олімпійські ігри в 2014-му році я їхала дуже мотивована. Для мене це був, немов пробний варіант справжніх Олімпійських ігор. Я їхала тоді в Нанкін з таким, можна сказати, дорослим настроєм.
- Раз ви розпочали займатися веслуванням на каное у 2011-му році, то фінал Олімпіади-2012 за участю Юрія Чебана ви вже дивилися із великим інтересом. Чи не так?
- Так, звісно. Ми в той час якраз знаходилися на зборі в Бурштині, і фінал в спринті ми, звісно, дивилися всією командою. Для мене це було щось нереальне: «Український веслувальник виграє у фіналі Олімпійських ігор». Емоції просто неймовірні. Ти захоплюєшся цією людиною, цим результатом, хочеш бути схожим на неї. Мотивація просто фантастична: рівнятися на кращих, ставати кращою. Саме тоді я націлилася на перемогу на Олімпійських іграх, хоча знала, що жіноче каное не входить в програму Ігор. Але цей вид веслування потужно розвивався, і я вірила в свою зірку, вірила, що жіноче каное стане олімпійським. До речі, про Олімпійські ігри почала мріяти ще, коли займалася гімнастикою. Але я адекватно оцінювала свої можливості, розуміючи, що це мені не по плечу, через свої фізичні можливості.
Втім, коли стала займатися веслуванням, з часом зрозуміла, що Олімпіада буде, і я здійсню свою мрію. Я вже близька до Олімпійських ігор, але в Токіо мені влаштує тільки медаль, а не просто участь.
ПЕРШІ ОЛІМПІЙСЬКІ ІГРИ
- Давайте пригадаємо в деталях ваші перші Олімпійські ігри…
- З того моменту, як я на юніорському чемпіонаті світу завоювала ліцензію на участь в юнацьких Олімпійських іграх, я жила цими змаганнями. На чемпіонаті України лише підтвердила свою участь в них, вигравши національний відбір.
Юнацькі Олімпійські ігри я й досі згадую, пам’ятаю майже всі деталі перебування в Нанкіні, адже їхала велика команда – збірна України з багатьох видів спорту: як ми приїхали, як ми перебували в олімпійському селищі, чимало інших змагань, де я підтримувала інших українських спортсменів та, звісно ж, безпосередньо веслувальні змагання. Все було на вищому рівні.
І я зі свого боку постаралася зробити максимум, щоб достойно представити Україну. Змагалися ми на дистанції у виді «вісімки». У фіналі моєю суперницею була білоруска Каміла Бобр. Погода в цей день була дуже поганою. Більше того, за хвилин десять до старту розпочалася сильна буря. Під час заїзду байдарочниць за третє місце одна з учасниць, коли вивернулася, стала сильно голосити та бити руками об катер від того, що втратила медаль. Причому настільки сильно била, що зламала руку. Це відбулося було перед моїм заїздом, але я не звертала на це увагу, була зосереджена на фіналі. Під час гонки я на першому повороті мало не вивернулася. Я вже була майже у воді, але на якусь мить я завмерла, і невідома сила повернула мене в човен. Просто якесь диво. Повернулася в човен і продовжила боротися. Але на поворотах набрала чимало води, і на фініші мій човен був повним. Зробила від себе максимум, але, звісно, розчарувалася, що програла. Але я собі загадала: «Тут я друга, а на дорослих Олімпійських іграх маю бути першою».
НАЙВАГОМІША ПЕРЕМОГА
- Ви довгий час були непереможною в Україні, і взагалі, не мали конкурентів, до появлення в цій якості Анастасії Четверікової. Як себе мотивували?
- Мені не було важко себе мотивувати, адже я цілком розуміла ситуацію на українській арені, тож орієнтувалася на світових лідерів, щоб достойно представляти країну на міжнародній арені.
- Ви займаєтеся веслуванням майже десять років, а на Кубку світу в Сегеді показали в спринті один з кращих результатів в історії жіночого каное. Тож напевно зможете відповісти на моє питання. Чи є межа досконалості?
- Ні, немає такої межі. Завжди є над чим працювати, завжди є в чому додавати. Є чимало чинників перемоги – техніка, фізична підготовка і таке інше, і над кожним з них треба працювати. Завжди. Звісно ж, за планом, який склав тренер. Треба постійно поринати з головою у веслування, постійно аналізувати свою роботу та виступи, наприклад, постійно треба відточувати техніку. Треба віддаватися улюбленій справі на всі 100, і тільки тоді буде результат.
Повторюся, межі немає. Я проглядала відеозапис спринту в Сегеді, де показала високий результат, встановила свій особистий рекорд, але бачу свої помилки, в чому треба додати. Тільки зійшла з п’єдесталу, де стояла поряд з чемпіонкою світу, відразу ж про це забула. Це вже історія. Треба починати все з нуля. Напрацьовувати базу і так далі, як зазвичай, але ще в більшому обсязі, але наступного року Олімпіада.
- Яка перемога є для вас найвагомішою, найціннішою у вашій кар’єрі?
- До етапу Кубку світу в Сегеді, який відбувся у вересні цього року, я б не змогла виділити якусь одну перемогу. З попередніх успіхів зроблю акцент на минулорічному чемпіонаті світу, де ми з Анастасією Четверіковою взяли для України олімпійську ліцензію. Це було дуже важливо у всіх відношеннях.
Але найсильнішою своєю гонкою, гонкою, від якої я взяла чимало досвіду – вважаю спринт на Кубку світу в Сегеді у вересні минулого року. Як ви знаєте, я на рівних змагалася з чемпіонкою світу та показала дуже високий результат (6-й в історії на цій дистанції. – пресслужба). Я задоволена своїм проходженням, хоча, знаю, не все було ідеально.
Ця гонка засіла у мене в пам’яті. Я постійно ії згадую, постійно прокручую в голові і, звісно, проєцирую на Олімпійські ігри. Хочу відточити спринт до ідеалу. Проходження в Сегеді не є моїм максимумом. Знаю, в чому можна і треба додати. І в техніці, і в силі. Ми з Миколою Івановичем аналізували цю гонку – знаємо помилки, бачимо, в чому резерв (Микола Мацапура – особистий тренер Людмили Лузан. – прессслужба). Саме спринт в Сегеді – найяскравіша гонка моєї кар’єри.
КАНОЕ-ДВІЙКА
- Поговоримо про інший олімпійський вид – «каное-двійку, 500 м». До приходу Юрія Чебана на посаду головного тренера збірної України він майже не розвивався, взагалі, в жіночому каное України не було ніякої конкуренції, а на міжнародній арені могли розраховувати тільки на вас. Але саме в «двійці» Україна завоювала свою першу ліцензію в жіночому каное і, взагалі, зараз картина змінилася, чи не так?
- Так, з приходом Юрія Володимировича жіноче каное в України отримало, на мій погляд, неабиякий імпульс. І це, я з вами згодна, ми можемо бачити по результатах на міжнародній арені, зокрема на нещодавніх змаганнях «Олімпійські надії», де юні українські каноїстки виступили дуже достойно. На чемпіонаті України, наприклад, конкуренція виросла дуже сильно. Видно, що головний тренер збірної зацікавлений в жіночому каное і вважаю, що у нього в Україні є велике майбутнє – цей вид зараз розвивається дуже потужно. Гадаю, що Юрій Володимирович хоче, щоб ми показували такі ж результати, який показував він сам, коли був спортсменом, перехопили у нього, так би мовити, естафетну паличку, особливо в одиночці на дистанції 200 м. Я мрію піднятися на вищу сходинку олімпійського п’єдесталу і зроблю для цього все, що в моїх силах.
- Розкажіть, будь ласка, як склалася ваша «права» каное-двійка з Анастасією Четверіковою, яка й завоювала олімпійську ліцензію.
- Одного разу Юрій Володимирович підійшов до мене як до найсильнішої одиночниці щодо створення двійки. Причому він пропонував спробувати праву двійку. На той момент я двійкою серйозно не займалася, адже не було сильних напарниць, щоб бути конкурентоспроможними на міжнародному рівні.
Пробувалися різні поєднання, в тому числі і Анастасією Четверіковою. І саме з нею човен пішов, і це не дивно, адже ми з нею, на мій погляд, ідеально підходили одна одній, і краще за все виходило, коли я на першому номері, а вона – на другому. У мене гребок трохи коротший та різкий за неї, а у Насті – гребок розтягнутий та потужний, і вона, як на мене, ідеально справляється з роботою на другому номері. Якихось моментів, пов’язаних з тим, що ми веслуємо з однією сторони, немає.
Результати не змусили себе чекати – достойний виступ на дорослому Євро, потім бронза та золото молодіжного чемпіонату Європи і як підсумок роботи – олімпійська ліцензія.
25 серпня 2019 року. Сегед. Людмила ЛУЗАН і Анастасія ЧЕТВЕРІКОВА завоювали олімпійську ліцензію для України в "каное-двійці, 500 м"
НЕСПОРТИВНЕ ЖИТТЯ
- Що є у вашому житті, крім веслування?
- Все моє життя, так чи інакше, крутиться навколо веслування. Свій відпочинок люблю проводити активно, люблю подорожувати. На жаль, зараз, у зв’язку з пандемією, ми вимушені бути якомога більше вдома знаходитися, щоб не наразити себе на коронавірусну інфекцію, чи інші захворювання – треба берегти здоров’я, особливо на етапі підготовки до Олімпійських ігор. Я сама, як ви знаєте, із Івано-Франківська, і у нас тут просто чудові місця. Я кайфую від гір, від природи, від свіжого повітря. Як тільки видається вільна хвилинка, я на природу – тут моя душа на місці. Обожнюю такий відпочинок.
- Мабуть не тільки ваш покірний слуга, але й чимало людей, в захваті від вашого шикарного волосся. Від кого вам дістався такий чудовий спадок…
- Дякую за комплімент. В нашій сім’ї саме я найбільш кудрява. У мене батько був трішки кучерявий, але у мене більше за інших в’ються волосся. І це від природи. Багато хто думає, що я спеціально накручую, але це моя природа (сміється). І я дуже цим задоволена. Щоправда, в дитинстві чомусь вважала, що це мій недолік, говорила: «У всіх красиве пряме волосся, а в мене кучеряве». І я довгий час ходила з хвостиком, щоб його ніхто не бачив. Але на одному зі зборів, коли я розпустила волосся, мені почали робити компліменти. І я сама побачила цю красу і змінила свою думку: «Я щаслива, що маю таке шикарне волосся».
- Чи складно стежити за ним?
- Ні. Хоча всі думають, що це дуже важко. Але це, навпаки, дуже просто. Помила голову, відразу розчесала, потрусила головою і маю таку красу – укладка готова (сміється). Якщо розчешу сухе волосся, буду пухнаста, як лев.
- Розкажіть, як ваші рідні та близькі реагують на ваші успіхи, наскільки для вас важлива їхня підтримка?
- У мене сім’я невелика – брат і мама, але підтримка просто величезна. Стежать за моїми виступами, палко вболівають за мене. Це дорогого коштує. В моїх успіхах їхня неабияка заслуга. Підтримку відчуваю за тисячі кілометрів.
ОЛІМПІЙСЬКИЙ ХАРАКТЕР
- В 2019-му році, незважаючи на те, що на чемпіонаті світу була завойована олімпійська ліцензія, в одиночці сезон не склався, адже ви програли основні старти національного відбору – чемпіонат та Кубок України. В нинішньому році відбулося переродження: ви повернули себе титул найсильнішої каноїстки України та зробили серйозну заявку на олімпійську медаль. Що допомогло вийти з того стану та досягти такого рівня?
- Можливо, якщо б не було того кроку назад, не було б цих кроків вперед. У тому році, вже у процесі підготовки, я відчувала, що йде щось не так. Ми з моїм тренером (Сергієм Батуманкоєвим) не знаходили спільну точку, яка б нас задовольняла, і це відбивалося на моїй підготовці і на результаті. Але це мене не зламало, а зробило сильнішою. У мене характер такий. Незламний. Я знаю, що зараз може бути не так, як я прагну, але, в будь-якому разі, я виправлю ситуацію.
Після того сезону я вирішила, що треба щось обов’язково міняти. Я порадилася із Сергієм Агвановичем, і своєю сім’єю, близькими людьми. Потім побула із собою наодинці – мені був потрібен час, щоб розібратися із собою. Треба було зрозуміти, що для мене найважливіше і як мені рухатися далі, з ким співпрацювати. Розклала все по поличках, переналаштувала себе. Все стало зрозуміло. І мені стало дуже легко на душі. Треба просто було повірити в себе, в ту роботу, яку робиш, і віддатися їй всій душею. Я пишаюся, що мені вдалося вийти з цієї ситуації. Дякую людям, які були зі мною в той час. Ми разом йдемо далі. Дуже дякую Миколі Івановичу, який повірив в мене та став мене тренувати. А я повірила в нього. І тепер я щаслива, що в моїй кар’єрі все йде, як я хочу. Робитиму все, щоб було ще краще.
- Ми були щасливі спостерігати за емоціями, які ви нам дарували в цьому році. На горизонті – Олімпійські ігри…
- На олімпійський сезон у мене бойовий настрій. Налаштована я дуже рішуче. Як говорять: «Бачу ціль – не бачу перешкод!». Рухатимуся до цілі, як той танк. Зроблю свій максимум і доведу всім, що я можу піднятися на олімпійський п’єдестал. Працюватимему не покладаючи рук, щоб досягнути своєї мрії.
ОЛІМПІЙСЬКІ ІГРИ-2020
- Однією з олімпійських надій на Іграх-2020 є ваша двійка з Анастасією Четверіковою. Наскільки вдалося ії розігнати під час підготовки?
- У нас досить хороший хід. І вважаю, що маємо високі шанси в боротьбі за найвищі нагороди Олімпійських ігор. Під час роботи в екіпажі не виникало ніяких проблем, немає таких моментів, які нам не подобаються.
- Чи будуть важливими погодні умови на каналі в Токіо, адже ви з Анастасією веслуєте з одного боку, тож певна особливість має місце?
- Звичайно, хотілось би, щоб вітер був правий, але я показала практика, нам не страшна будь-яка погода: ми добре йдемо і по лівому вітру, і по зустрічному, і по правому. Тобто ми готові до будь-яких ситуацій, до будь-яких погодних умов. Немає такої погоди, яка б нам завадила зробити свою роботу. Ми готові зробити те, що ми маємо зробити. І погода не вплине на наш результат.
Те, що ми веслуємо з одного боку, це наша перевага. Ми свою роботу повторюємо одна за одною, тож нам легше втримати човен при будь-якому вітрі. Ми не відволікаємося і не розриваємо човен, як це трапляється, коли каноїсти веслують по різні сторони човна. Ми вдвох, немов одна людина.
- Ваші очікування від Олімпійських ігор…
- Ми націлені на найвищі нагороди. Я дуже чекаю, коли вийду на старт олімпійських гонок. Я дуже вдячна своїм тренерам за підготовку. І, як я вже казала, не словом, а ділом покажу свою готовність. Я відчуваю, що здатна зробити щось неймовірне на Олімпійських іграх.
Пресслужба ФКУ
