_pictogram.svg.png)
Срібна призерка Олімпійських ігор Анастасія ЧЕТВЕРІКОВА дала велике інтерв’ю пресслужбі ФКУ за підсумками року. Головна тема – звісно ж, Олімпіада-2020.
ПІДСУМКИ
- Рік вийшов дуже насиченим – було дуже багато змагань, зокрема Олімпійські ігри, чемпіонат світу, - відзначила на початку бесіди Анастасія. – Старт йшов за стартом, особливо на початку сезону. Не встигали прийти до себе після одних змагань, розпочиналися наступні. Але цей рік, безумовно, залишиться в моєму серці назавжди, настільки яскравим він вийшов.
- Найяскравіші – Олімпійські ігри…
- Я б в відзначила все ж таки два старти. Олімпіаду, де ми з Людою Лузан завоювали срібні медалі, а також чемпіонат світу, де ми поставили знак оклику в цьому сезоні. В Копенгагені ми перервали безмедальну серію України в олімпійських видах програми – вона тривала з 2014-го, коли чемпіоном світу став мій наставник Юрій Чебан.
ПЕРША ОЛІМПІАДА
- Отже, поговоримо про Олімпіаду-2020. Перші враження після приїзду в Токіо…
- Пандемія, звісно, наклала свій відбиток на враження від моїх перших Олімпійських ігор. Тим не менш, життя в олімпійському селище кипіло практично цілодобово. Така собі метушня, яка підбадьорює і мотивує. Звісно, без мандража не обійшлося – все ж таки це були мої перші Олімпійські ігри. Не скажу, що це були якісь незнайомі відчуття. Пощастило мені в тому, що півфінал і фінал в двійці у нас був в один день, з різницею десь півтори години, і я не встигнула усвідомити, що взагалі відбувається. У мене навіть не було часу залишитися наодинці зі своїми думками, зі своїми переживаннями. Це допомогло зосередитися на фіналі.
29 липня. Токіо. Веслувальний канал "Sea Forest Waterway". За 4 дні до старти олімпійських змагань.
- Але до цього ще були і підготовка на самому каналі та виступ в одиночці…
- Так, канал вимагав особливої підготовки та адаптації. Хоча адаптуватися було складно, адже спрогнозувати погоду було складно. Вітер не стихав ані на секунду. Але ми були готові до будь-якої погоди.
- Коли зник мандраж?
- Після останньої гонки. Взяла медаль – і як рукою зняло (сміється). А так – до останнього хвилювалася, переживала за результат.
ОДИНОЧКА
- Я розуміла, що в одиночці мені буде складніше досягти результату, ніж в двійці, враховуючи проблему з плечем. Втім, вважаю, для першого разу виступила непогано (17-е місце. – пресслужба). Втім, хрест на цьому виді не ставлю. Але треба відновитися після операції і вже потім ставити високі цілі і в цьому виді програми. Я людина амбіційна і, звісно ж, хочеться завоювати на Олімпіаді не одну медаль, а дві.
Не можу сказати, що проблема з плечем далася взнаки. Я настільки була налаштована на роботу, що просто убирала психологічно больові відчуття. Як говорив Юрій Володимирович та масажист збірної Дмитро Гринько, проблема з плечем суттєво позначалася на моїй роботі. А це означає, що й на результаті. В період підготовки найважливішою задачею було зберегти плече – щоб успішно виступити на Олімпійських ігор. Виходячи з цього, мій наставник в певні моменти знижував навантаження і постійно контролював це питання – трохи не кожного місяця я робила МРТ, щоб відстежувати стан плеча.
- Виступ в одиночці допоміг адаптуватися змагань в двійці?
- Якоюсь мірою, так, хоча одиночка та двійка трохи різні речі. Більшою мірою до каналу допомогли адаптуватися тренування. А вже через попередні заїзди в двійці ми вже адаптувалися до змагань в екіпажі. Що стосується фізичного стану то і я, і Люда швидко відновили кондиції після одиночки і добре налаштувалися на гонки екіпажів.
«СРІБНА» ДВІЙКА
- І ми, і ви знали, що українська двійка серед фаворитів в боротьбі за медалі. І багато хто вже примірював на вас олімпійські нагороди. Чи були такі думки у вас з Людою. Якщо так, як боролися з ними?
- Ми стали про це замислюватися ще в травні, після перемоги на етапі Кубку світу в Сегеді, а ще більше укріпилися в ній після впевненої вікторії на чемпіонаті Європи. Щоправда, про основних суперниць інформації не було – канадки і китаянки на Кубку світу не виступали.
Як боролися з такими думками? Чесно кажучи, з ними складно було впоратися. Після впевненого проходження олімпійського півфіналу я підійшла до Юрія Володимировича і сказала: «Це напевно медаль!», на що він мені порадив швидко викинути ці думки з голови. Я зрозуміла, що зарано надягаю на себе олімпійську нагороду і намагалася зосередитися на гонці.
- Як, взагалі, провели час між півфіналом і фіналом?
- Відразу після півфіналу треба було гарно вимити човен і весла від солоної води, а потім витерти насухо – це звична, але дуже важлива процедура. Потім знаходилися в кімнаті для відпочинку, дивилися інші гонки. Десь за півгодини до старту розпочали розминку, перед виходом на воду пролунали заключні настанови від тренерів: «Ми вирімо в вас, треба тільки викластися на всі сто». Налаштовували, як на останню гонку життя. Напевно, в інших словах і не було потреби, адже проходження, технічна сторона були вже відпрацьовані не один десяток разів.
- Розкажіть, як пройшла фінальна гонка?
- Перед стартом ми постаралися максимально уявити, що це звичайна гонка, а не фінал Олімпійських ігор: «Людо, робимо все, як зазвичай?». – «Так!», - відповіла напарниця. Вгамували емоції і вийшли на старт досить таки спокійними. Стартували добре. Самі не очікували, що так швидко відірвемося від суперників. Після першої половини ми йшли другими, слідом за китаянками, але багато везли найближчим переслідувачкам. Тож нам треба було або наздоганяти лідерок, чи просто зберегти свою позицію. Нам вдалося додати на фінішному відрізку, але й китаянки це зробили. Але друге місце ми втримали. Ніякого фотофінішу не треба було проводити – ми привезли канадкам, якщо не помиляюся, 1,5 секунди. До чемпіонок відставання було доволі суттєве, але в Парижі, впевнена, ситуація суттєво зміниться.
- Претензій за самовіддачею, за проходженням немає до себе?
- Ні. Ми розклали дистанцію, як і планували, і претензій до себе за самовіддачею також немає – виклалися наповну. Я задоволена гонкою – не можу сказати, що ми щось втратили по дистанції. Так, китаянок ми не наздогнали. Але це вже вирішувати тренерам, над чим в подальшому працювати, щоб кардинально змінити ситуацію.
- Перші думки, перші емоції після фінішу?
- Емоції були настільки сильними, шо хотілося відразу розплакатися, відразу підбігти до Юрія Володимировича – поділитися з ним своїм щастям, обійняти і подякувати за все, що він для мене зробив. Звісно, хотілося поділитися емоціями з Людою. Як тільки з’явилася можливість, зателефонувала мамі. Вона була вся в сльозах, не могла говорити від емоцій, які ії захлиснули. Перші години після завоювання медалі – це, взагалі, нескінчений потік витань, емоцій. Ці миттєвості ніколи не забуду.
- І навіть небеса плакали від радощів під час нагородження…
- Та-ак! Це було дуже символічно.
ЖИТТЯ ПІСЛЯ ТОКІО
- Як змінилося ваше життя після завоювання олімпійських медалей – відчули підвищену увагу до своєї персони?
- Так, звісно – у людей, які допомагали на шляху до олімпійського п’єдесталу, було бажання привітати, у журналістів - поспілкуватися. Це приємно, і я завжди йду назустріч. Але, на мій погляд, нехай не вважають це за зайву скромність, така увага занадто велика – як на мене, що срібло Олімпіади це не той результат, про який треба кричати всюди. Коли завоюю олімпійське золото, тоді така увага буде, дійсно, відповідати результату. Так, я дуже рада тому, що у мене олімпійська медаль і дуже вдячна всім людям, які допомагали мені на шляху до неї, але це тільки крок до моєї головної мети – перемоги на Олімпійських іграх.
- Кому б ви хотіли подякувати за завоювання олімпійської нагороди в першу чергу?
- В першу чергу, моєму тренеру – Юрію Чебану, які останні роки був постійно зі мною. Дуже важко уявити, що він уходить зі збірної України. Мені, взагалі, складно представити, як би склалися останні три роки без нього. Дуже вдячна за те, що він для мене зробив. Звісно ж, дякую моїм батькам за підтримку, за те, що вони виховали в мене цей характер, віддали у свій час на веслування. Дякую моєму братові, які незважаючи на відстань – він у мене моряк – постійно переживає за мене та підтримує. Дякую масажистам збірної України Дмитру Гриньку і Михайлу Дощенку, які спасали моє плече. Дякую своїй напарниці Людмилі Лузан за цей сезон і, взагалі, за всі наші спільні перемоги. Також велика подяка друзям, підтримку яких я завжди відчуваю.
Не можу не висловити вдячності губернатору Житомирській області Віталію Бунечко, голові обласної ради Володимир Федоренку, меру Житомиру Сергію Сухомліну, начальнику відділу фізкультури та спорту Сергію Козловцю – була виділена квартира в новобудові, профінансована нещодавня операція на плечі. Дуже оперативно вирішує будь-які питання, що стосуються підготовки, Федерація веслування на каное та байдарках Житомирської області в особі Кирила Лемкіна – ніяких проблем не виникає
Тож ви бачите, що мій успіх – це велика командна робота.
10 грудня 2021 року. Житомир. Під час вручення Анастасії ЧЕТВЕРІКОВОЇ ордеру на квартиру. Президент федерації веслування на каное та байдарках Житомирської області Кирило ЛЕМКІН (перший зліва), голова Житомирської ОДА Віталій БУНЕЧКО (третій зліва), голова Житомирської обласної ради Володимир ФЕДОРЕНКО (другий справа).
НОВИЙ СЕЗОН
- Ви постійно говорите про своє плече. Розкажіть більш детально, що трапилося, на якому етапі відновлення ви знаходитеся?
- Ще в 2019-му році, до ліцензійного чемпіонату світу, невдало зробила вправу на тренуванні – відбувся розрив суглобової губи плеча. Дуже неприємна травма. Силові тренування проходили через біль. Тоді, в 2019-му, мене врятував плазмоліфтінг, і ми тоді успішно виступили – ми взяли олімпійську ліцензію. Плазмоліфтінг не допомагав, а операцію ми не поспішали робити, адже вона потребує тривалого відновлення. Зробили операцію тільки після цьогорічного чемпіонату світу. Все пройшло швидко і добре, адже нам вдалося знайти грамотного ортопеда-травматолога – Дмитра Скибинського. Втім, як я розповідала вище, реабілітація дуже непроста. Перші два тижня була в бандажі. Перший тиждень, через біль, навіть спати було складно. Спала, по суті, сидячи. За тиждень стало легше, сон налагоджується, але разом з цим атрофуються м"язи. Тож, коли за два тижні зняли бандаж, рука в прямому сенсі впала. І навіть в такому положенні відчуття в плечі були дуже неприємні. Нещодавно була на прийомі у Дмитра Ігоровича і він сказав, що відновлення йде добре і десь у лютому можна буде на воду. Я б вже зараз пішла на воду – дуже скучила. Поки ще тільки бігаю (посміхається).
- Як відбувається процес реабілітації, яке спорядження використовуєте?
- Роблю спеціальні вправи із фітнес-резиною, потрохи підключаю гантелі. На цьому етапі зі мною працює масажист збірної України: він чудово знаю мою травму і відповідно знає, як відновлювати плече – дуже вдячна йому за це.
- Враховуючи травму, які ціли ставите на сезон?
- На одиночку, звісно, важко ставити собі цілі. Хотілось би ставити цілі в двійці з Людмилою Лузан, але побачимо, як буде йти відновлення, як пройдуть перші старти сезону.
Пресслужба ФКУ
