_pictogram.svg.png)
У фігурному катанні є категорія фахівців, які перебувають поза публічною зоною цього виду спорту. Їм не дістається слава, на їх честь не лунають оплески, але вони є одним з «китів», що тримають і розвивають улюблений мільйонами людей спорт. Йдеться про суддів, вердикти яких не лише формують результати змагань, але й нерідко впливають на долі фігуристів.
Хто йде у судді в Україні, де їх навчають, які якості потрібні для кар’єрного росту, якими є останні тенденції у фігурному катанні з точки зору представника льодової Феміди? Своїми думками щодо цих та інших питань з нашим сайтом поділилася суддя ISU, член Президії Української федерації фігурного катання на ковзанах, доктор педагогічних наук,професор Ірина Медвєдєва:
«Бути суддею – важка робота, яка вимагає, окрім постійного удосконалення фахових знань, ще й певних моральних якостей, готовності брати на себе відповідальність, а іноді й «удари» за прийняття рішень. Таким характеристикам повністю відповідають наші досвідчені та авторитетні на міжнародному рівні судді, але, на жаль, ще не можна сказати про належне розуміння цього з боку молодих фахівців. Здебільшого тому й виникають проблеми з підготовкою суддів в Україні. На мій погляд, молодь нині занадто практична і вбачає у цій роботі швидкі результати, у тому числі й фінансові. Але, щоб стати хорошим суддею, потрібно докласти колосальних зусиль – пройти жорстку підготовку, досконально вивчити і знати назубок правила, терміни, якомога більше працювати на національних змаганнях, у тому числі, дитячих, добре знати англійську мову…Так, це вимагає часу і терпіння, але у будь-якій справі неможливо миттєво отримати більше, ніж у неї вкладено», - каже Ірина Мєдвєдєва.
-Ірино Михайлівно, відомо, що у педагогічному університеті ім.М.П.Драгоманова Ви читатимете курс «Суддівство у спорті». Розкажіть, будь ласка, детальніше про це.
-Створення зазначеного курсу продиктовано непростою ситуацією, що склалася з підготовкою в Україні молодих суддів з фігурного катання. Необхідність активних змін та рішень, спрямованих на інтенсивніший розвиток інституту суддівства, уже просто назріла. Національна федерація багато працює у даному напрямку і одним з підтверджень цього є її спільне з керівництвом університету ім.М.П.Драгоманова рішення використати «майданчик» вишу для навчання суддів. За основу було вирішено взяти суддівство у фігурному катанні.
Курс «Суддівство у спорті» внесено до навчального плану на факультеті фізичного виховання та спорту і я радо поділюся своїми знаннями та досвідом з його слухачами. Наразі уже розроблено програму, яка розрахована на 120 годин і складається з двох розділів – теоретичного та практичного.
На першому етапі передбачається засвоєння технічних аспектів одиночного, парного катання, спортивних танців на льоду. Слухачі мають вивчити не просто правила, а найдрібніші їх нюанси, буквально відчути кожний елемент. Передусім, ми прагнемо, щоб вони мали змогу грамотно пояснити виконання того чи іншого елементу, оскільки одна справа все зробити, як то кажуть,ногами, а інша – правильно і дохідливо подати цей елемент в теорії. Тут потрібно, у першу чергу, добре засвоїти і далі керуватися методикою, яка передбачає, зокрема, етапність навчання, рух у ньому від простого до складного, тобто те, що має на увазі педагогіка як загальноприйнятна, так і спеціальна.
Раніше певним навчальним фактором у цьому напрямі була «школа». Коли ж від неї відмовилися, у системі теоретичних знань виникли прогалини. Хоча у низці країн після того, як було скасовано обов’язкові фігури, вирішили компенсувати це проведенням спеціальних тестів – field movement, тобто рух полем. Я працювала в Англії і знаю, що двічі на тиждень у школах надавалося по 2,5 години для кожної групи, щоб діти могли засвоїти обов’язкові елементи - крюки, викрюки, постановку ковзана на ребро - все те,з чого,власне, й складається фігурне катання. В Україні ж, оскільки не вистачає льоду, часу, постійно виникають інші проблеми, цей розділ залишився десь на узбіччі, хоча й є розуміння того, що основами треба займатися,
І нарешті - практична частина нашого курсу, коли отримані знання необхідно застосувати у суддівстві змагань. Лише після цього слухач отримає залік.
-Коли планується розпочати заняття?
-На початку сезону на засіданні президії Федерації висловлювалися думки щодо доцільності прив’язати старт зазначеного курсу до терміну проведення нашого суддівського семінару. Але потім ці плани знову увійшли у стадію обговорення, оскільки з’явилася можливість одночасно провести ще й міжнародний семінар. Справа у тому, що на чемпіонат України, який відбудеться у середині грудня, запрошено технічного контролера Ріту Зоннекейн з Бельгії, яка входить до техкому ISU в одиночному катанні. Нам хотілося б, щоб вона провела мітинг для українських суддів і розповіла, наприклад, чим мають керуватися судді, оцінюючи програми спортсменів, які GOE знімати, як оцінювати технічні компоненти тощо.
З огляду на ці обставини я планую, що початок занять ми організуємо «від зворотнього» : спочатку у межах практичної частини нехай послухають фахівця ISU. До речі, була б надзвичайно корисною присутність на цьому мітингу усіх наших суддів – і початківців,і досвідчених.
-Ірино Михайлівно, чи є обов’язковим для судді самому володіти навичками фігурного катання?
- Знаєте, мене вражають люди, які можуть займатися суддівською справою, не маючи змоги «пропустити через себе» процес катання. Вирішивши сісти за суддівський столик, вони йдуть на певний ризик, адже коли у чомусь сумніваєшся, а на прийняття рішення долі секунди…Я ніколи не була у подібній ситуації і мені складно говорити про відчуття від цього. Але коли я починала судити і у чомусь була невпевнена, мені було неприємно і некомфортно, хоча я знала - і не теоретично, приміром, як називається стрибок, з якого ребра він виконується тощо.
До речі, коли подаються документи на суддівську категорію, необхідно надати підтвердження кваліфікації у фігурному катанні, інакше кажучи, треба мати спортивний розряд. Ця вимога прописана у правилах змагань. І судді, і технічні контролери, і технічні спеціалісти – усі мають володіти спортивною кваліфікацією.
Звісно, до суддів у фігурному катанні підходи не такі жорсткі, як скажімо, до хокейних чи футбольних арбітрів, котрі перебувають у полі. Та все ж і у нашому виді спорту час від часу порушується питання щодо того, щоб суддя став на ковзани й зробив найпростіші рухи. Між іншим, на міжнародних змаганнях серед суддів можна легко визначити «фігуристів» та «не фігуристів». Зазвичай, ті, хто ніколи не катався, ставлять не зовсім обґрунтовані оцінки, найчастіше – занижені та не можуть повною мірою диференціювати продемонстровані елементи змагальних програм і визначити рівень майстерності фігуриста.
-Як відбувається кар’єрний ріст судді у фігурному катанні і якими якостями він має бути наділений для того, щоб піднятися до вершин у своїй справі?
- Шлях від судді дитячих змагань до судді ISU нелегкий. Тут потрібні цілеспрямованість, впертість, і найголовніше, великий об’єм практичних знань, який здобувається суддівством якомога більшої кількості змагань. Але мало знати все на світі, цими знаннями треба вміти управляти, удосконалювати їх, постійно розширювати професійний світогляд. Реальність така, що якщо ти випадаєш з цієї системи навіть на короткий термін, то наздогнати потім надзвичайно складно.
Я би ще наголосила на такій якості як комунікативність. Уміння спілкуватися з колегами, обмінюватися думками, вирішувати різні питання – важлива умова для професійного росту, так само як порядність і дотримання свого ж слова.
-Чи є рецепти, як досягти об’єктивності у суддівстві? Адже судді – «живі люди», у кожного свої уявлення та бачення процесів у фігурному катання…
- Бути неупередженим та принциповим і є основним завданням судді. Це ключова умова успішної кар’єри. Якщо молоді судді її приймають, вони рухаються далі, якщо ж мають сумніви - треба прощатися із суддівством. На досягнення максимальної об’єктивності спрямовані також останні рішення ISU. Серед них - новація у системі GOE, яку було протестовано на міжнародному турнірі у Таллінні. Йдеться про розширення діапазону оцінювання техніки із «-3» та «+3» до «-5» та «+5», щоб була можливість враховувати нюанси виконання елементів, оскільки у чинній системі, як показала практика, шкали не вистачає.
Безумовно, у цьому є раціональне зерно, адже зараз судді схильні більше карати, ніж заохочувати. Також є нагальна потреба у диференціюванні помилок, тому що нерідко буває, приміром, так: фігурист виконав стрибок, проте приземлився на дві ноги або була помилка у фазі поштовху, відповідно у фазі польоту, що призвело до помилкового приземлення зі стрибка, яке називається степ-аут (випад). Згідно з правилами, це «-3», але ж стрибок виконано, хоча й з помилкою, а оцінка така, ніби він з нього упав чи зробив «метелика». Так само й з іншими елементами.
Змагання у Таллінні були пробними, де коридор оцінювання збільшили. Тепер результати експерименту будуть ретельно вивчені, проаналізовані та винесені на Конгрес ISU, який відбудеться уже після Олімпійських ігор, у червні наступного року. Саме там і буде вирішено, бути чи бути новій системі.
- ISU нещодавно задекларувала ще низку можливих змін, зокрема, щодо значного зменшення вартості стрибків у чотири оберти та часткового – потрійних стрибків, заміни короткої та довільної програми на артистичну та технічну тощо. Як Ви до цього ставитеся?
-Як я уже сказала, зазвичай усі революційні моменти починають предметно обговорюватися лише після Олімпійських ігор, оскільки саме ця масштабна подія дозволяє відповісти на визначальні питання: чи все бездоганно у фігурному катанні та чи є потреба у корекції курсу. Напередодні Олімпіади кардинальні рішення не приймаються у жодному виді спорту.
Щодо згаданих можливих змін, то вони потребують публічного обговорення і саме для цього відповідну інформацію й було озвучено. Тепер кожна національна федерація має опрацювати оприлюднені пропозиції, сформувати обґрунтовану позицію стосовно них і представити її на Конгресі.
- Загальновідомо, що система суддівства ISU передбачає спеціальне навчання і регулярну переатестацію. Як це відбувається?
-Розкажу на власному прикладі. Цьогоріч я їздила до Франкфурта для проходження ресертификації, оскільки кожні чотири роки судді мають підтверджувати свій статус. Разом зі мною у семінарі брали участь й ті, хто вперше подавав документи на міжнародну категорію.
Як це відбувалося? Два-три дні ми слухали теоретичний курс, який читали члени технічного комітету ISU, потім окремо проходили компоненти. Частина часу була присвячена практичному суддівству з використанням відеоматеріалу: учасникам семінару необхідно було серед іншого ідентифікувати елементи, вказати помилки, виставити оцінки, обґрунтувати їх…Усе це входить до суддівського екзамену, щоправда,особисто я його не складала, мені потрібно було просто прослухати цей надзвичайно цікавий і корисний курс.
Ось таку переатестацію регулярно проходить кожний суддя, а національні федерації мають делегувати фахівців для участі у відповідних міжнародних заходах. Зазначу, що семінар у Франкфурті – найвищого рангу, він відбувається щорічно і збирає практично усіх представників суддівського корпусу ISU.
-Ірино Михайлівно! Нинішній сезон ще тільки наближається до свого піку, але ряд важливих турнірів, як дорослого,так і юніорського рівня, уже залишився позаду. Яке враження справили на Вас виступи провідних фігуристів та як виглядали у цій загальній картині українці?
-У цьому сезоні я працювала, а відтак уважно спостерігала в основному за змаганнями танцювальних пар, тому найбільш цілісну оцінку можу скласти саме щодо їхніх виступів.
Якщо говорити про представників України, то, звісно, найбільшого прогресу досягли Олександра Назарова та Максим Нікітін. Вони надзвичайно радують тим, що додають у своєму катанні від старту до старту. Я впевнено про це кажу, оскільки бачила презентацію нинішніх програм фігуристів у Чікаго, коли обидва танці були ще сирими, і подальші прокати, які щоразу ставали все кращими й кращими. Зараз уже важко не помітити, наскільки ця пара «виросла» за короткий термін.
Треба віддати належне Ігорю Шпільбанду(тренер Назарової/Нікітіна-авт.): він відчуває індивідуальність спортсменів і саме на цьому будує програми. Звідси – цікаві хореографічні елементи, нові складні підтримки, які демонструють Олександра та Максим, причому, це, так би мовити, авторські елементи, а не взяті напрокат у інших. Мені здається, що саме з програм цього сезону український танцювальний дует почав формувати свій стиль.
На останніх стартах приємно вразила ще одна наша танцювальна пара – Дар’я Попова/Володимир Бєліков, яку тренує Галина Чурілова. Я судила турнір Volvo Open у Ризі, де ці спортсмени вперше виступали на дорослому рівні і показали чудовий результат попри те, що партнер перед початком сезону зазнав серйозної травми і досі відчуває її наслідки. Дует показав справді доросле катання, зумівши швидко перебудуватися, адже у юніорів та дорослих різні обов’язкові танці.
Щодо танцювальних пар світового рівня, то тут продовжують диктувати моду неперевершені – кожна по-своєму – Тесса Віртью/Скотт Мойр та Габріелла Пападакіс/Гійом Сізерон. Здебільшого вони вивели спортивні танці на льоду на новий, вищий рівень. Обидва дуети і у цьому сезоні залишаються вірними своїм стилям – абсолютно різним. Катання французів, на мій погляд, це удосконалений та модернізований варіант стилю Джейн Торвілл/Крістофера Діна, які були у своїх програмах як одне ціле. А Віртью та Мойр ведуть на льоду діалог двох різних людей, чоловіка та жінки. Втім, варто зазначити, що нині чимало яскравих танцювальних дуетів, ті ж Медісон Чок та Еван Бейтс, які демонструють креативні та насичені програми.
Тим і цікаві спортивні танці на льоду, що тут немає гегемонії певного стилю, а навпаки, заохочується їх різномаїття, що й рухає вперед цей вид фігурного катання.
Людмила Власюк.
Додати коментарІм"я (обов"язкове)
Електронна адреса (обов"язкова)
Підписатися на повідомлення про нові коментарі
Оновити
