_pictogram.svg.png)
- Як ви опинилися в групі Етері Тутберідзе? Туди ж дуже складно потрапити.
- Я приїхала з Пермі до тренера Ганні Царьової . Приїхала до неї в 11 років з подвійними стрибками, при тому, що зараз все в такому віці стрибають всі потрійні, включаючи аксель. Відкаталися у неї два роки, все вивчила і перейшла потім до Етері Георгіївні. Анна Володимирівна спокійно поставилася до цього, з розумінням.
- Але ви ж не могли просто прийти в "Кришталевий" і сказати - беріть мене.
- Етері Георгіївна мене знала, бачила на змаганнях. Коли ми попросилися, вона сказала: "Так, я її знаю. Там є над чим працювати, але я її беру". Вона поставила термін в три місяці, якщо буде результат - я залишаюся, і ми йдемо далі.
- Щось на зразок випробувального терміну?
- Не те щоб. Нам самим потрібно було зрозуміти, чи є сенс в таких тренуваннях, коли ти цілий день на ковзанці. Не було б ефекту - довелося б робити висновки, переходити до іншого тренера або закінчувати взагалі. Але все було нормально, навіть добре. За три місяці я вивчила всі каскади 3 + 3, почала вчити з руками, тоді це тільки входило в моду. Вона сказала - добре, поїдемо на збори.
- Ви самі зрозуміли, в чому секрет Тутберідзе? В цілому дні на ковзанці?
- Так, навіть коли я в Америку приїхала, все тренери до мене підходили, записували - як вона це робить, як ти так стрибала? Але я ж не могла розповісти все, ну як так? Просто день у день з ранку до вечора ти робиш одне й те саме. Немає поняття "втомився, не можу". Якщо ти втомився або у тебе травма - ти все одно виходиш і робиш. Навіть якщо у тебе зламані два пальці на нозі - просто виходиш і робиш по сто разів на день одне і те ж. За двісті, якщо знадобиться.
- З зламаними пальцями?
- Коли я тільки перейшла, у мене була травма. Я не знала, яка, нікому не говорила. Мені було дуже боляче, але нічого не клеїла. Навіть не могла кросовку надіти, пальці були сині. Але я все одно виходила, стрибала, і ... саме зажило. Про якісь травмах в групі Етері Георгіївни кажуть, якщо щось серйозне, а ось ці дрібні - з ними просто тренуються. Хоча в Америці тебе б уже давно в лікарню відвезли і дали місяць відпочинку.
- Кажуть, що і до ваги жорсткі вимоги. Як тримають його? Особлива дієта?
- Ні. Просто зважування кожен день, ти не маєш права його пропустити, як і тренування. В один і той же час, крім свого вихідного. Твоя вага може відхилятися максимум на 200 грамів. І так протягом року, щоб мати стабільні стрибки. Все це разом дає результат. Якби так не стежив - навряд чи б помічав. А тут зайві 100 грамів навіть на обертанні позначаються.
Так ніхто ніде не стежить. Навіть за зовнішнім виглядом. За одягом, щоб ти була нафарбована. Багатьом тренерам важливо, щоб ти просто працював на льоду, неважливо, в чому ти прийдеш. Тут важливо все, кожна деталь. Не кожен може тримати цю планку на протязі двох - трьох років. Тому, напевно, люди і йдуть.
- Серед тих, що пішли були і ви.
- Вона дуже строгий тренер. Її влаштовувало те, як я прогресувала. Але потім ... На зборах в Новогорську мене наздогнала чергова травма, боліла п"ята. Я все одно каталася, стрибала. Не могла вийти з катка, потримати лід. З кожним днем було важче говорити з Етері Георгіївною, їй стало нецікаво зі мною працювати, чи що. Після відновлення я прийшла, але вона відправила мене в молодшу групу зі словами: "Подивимося на тебе, вирішуй сама, куди ти підеш, але в принципі ти можеш закінчувати". Щоб домогтися її уваги, мені потрібно було фактично півроку. У мене опустилися руки, звичайно.
У молодшій групі були не маленькі, а ті, хто їй просто не цікавий. У тому числі дорослі. Для мене це була катастрофа. На тренування цієї групи вона могла і не ходити. Після ідеальних прокатів могла сказати щось типу: "Ну в принципі можна тобі покататися ще". А коли я щось зривала, то це взагалі був кінець.
- Вона тиснула психологічно?
- Не те щоб давила. Вона говорила реальні речі, але говорила це так, що ти був в ступорі і не хотілося нічого робити.
- І для участі в змаганнях вам теж потрібно було домогтися її прихильності?
- Вона знімала мене з змагань. Тобто були навіть такі ситуації, що перед одним змаганням мені і одному спортсмену було оголошено: зараз у вас прокат, і я вирішу, їдете ви чи ні. Я відкатала все, вона сказала - ні. Мовляв, ну куди тобі їхати - останнє місце займати? Просто для неї останнє місце - це навіть п"яте. Або ти в лідерах, або ти ніде.
- На чемпіонат Росії ви ж могли поїхати?
- Якби виступала. А я ж не відбиралася, пропускала змагання. Звичайно, я тренувалася сама, але три місяці пропустила. Потім зрозуміла, що так більше не хочу. І далі треба було вирішувати - або забирати документи, або повертатися на каток, надолужувати. Я подзвонила Етері Георгіївні, вона сказала: "Іди на каток, відновлює, починай распригіваться". Я прийшла, бо вона мені дозволила, почала розкочування, і вона сказала: "Я вважаю, тобі треба закінчувати". В той момент я її взагалі не могла зрозуміти.
- Ви зірвали якийсь стрибок? Після чого це сталося?
- Я просто вийшла на лід і почала розкочуватися. Вона сиділа за бортиком, потім покликала мене і сказала: "Ти ж бачиш, які у нас діти, що вони стрибають, як вони все роблять. Ти можеш їхати на збори, але чи треба це тобі?" Щось на кшталт - будеш перебувати в групі, і все. Без шансів на зростання. І я взагалі перестала. Я не бачила сенсу далі виступати. Я хотіла тренуватися тільки у неї, бачила тільки її як тренера.
І потім ми вже поїхали до Віктора Миколайовича Кудрявцеву розповісти, щ
