Суперник. Зміну поколінь Словаччина поки що відклала...

Представляємо збірну Словаччини, з якою команда Андрія Шевченка проведе матч Ліги націй 9 вересня у Львові.

До січня 1993 року Чехія і Словаччина довгий час, майже 70 років, були єдиною державою — Чехословаччиною. І практично все, що було сказано про давню історію чеського футболу, стосується й футболу словацького. Із певними відмінностями, звичайно.

Так, до Першої світової війни Словаччина знаходилася у складі Королівства Угорщина — однієї з двох основних частин Австро-Угорської імперії. Тоді як землі, що утворюють Чехію (Богемія, Моравія, Чеська Сілезія), мали особливий статус. Хоча й підпорядковувалися Відню.

А під час Другої світової війни, коли Німеччина поглинула Чехію, була утворена самостійна Словацька республіка — сателіт та союзник Рейху. У той же час була створена збірна власне Словаччини, яка в 1939—1944 роках провела 16 матчів. Суперниками були Німеччина (п"ять поєдинків) та її союзники — Болгарія (один), Хорватія (сім), Румунія (три).

Чеський футбол довгий час вважався більш сильним та розвинутим. Так, у складі віце-чемпіонів світу 1934 року лише один футболіст із 22-х представляв словацький клуб — із Братислави. Така ж картина була й на мундіалі-1938.

Більш конкурентним співвідношення чеських та словацьких футболістів у збірній Чехословаччини стало після Другої світової війни. На чемпіонат світу 1954 року поїхали п’ять гравців із клубів Братислави, по одному — з Жиліни та Прешова. Причому братиславський воротар Теодор Рейманн був серед тих, хто грав за збірну Словаччини в 1939—1944 роках (провів 14 матчів із 16-ти). Ще більше словаків виявилося на наступних світових чемпіонатах — із Братислави, Трнави, Прешова. Причому серед них з’явилися реальні зірки збірної Чехословаччини — воротар Вільям Шройф, захисник Ян Поплухар, бомбардир Адольф Шерер.

Саме останній в 1962 році в Чилі, коли Чехословаччина вдруге здобула срібло, забив єдиний гол у ворота збірної Угорщини у чвертьфіналі, а потім відзначився двома м’ячами в півфіналі з Югославією (3:1). Шройф став одним із відкриттів того чемпіонату світу, а Поплухара в 1963-му запросили до збірної світу на матч, присвячений 100-річчю Федерації футболу Англії. Разом із тогочасними топ-зірками — Альфредо Ді Стефано, Ференцом Пушкашем, Уве Зеєлером, Раймоном Копа, Еусебіо, Денісом Лоу...

А в 1976 році, коли Чехословаччина у фіналі континентальної першості сенсаційно поклала на лопатки грізну команду Німеччини (чинного чемпіона Європи та світу), більшість тієї золотої заявки складали саме представники словацьких клубів. Найбільшу делегацію — сім футболістів — мав «Слован» із Братислави: Йозеф Чапкович, Антон Ондруш, Ян Піварнік, Маріан Масний, Коломан Гьог, Ян Швеглік та Александер Венцель.

Трьох виставив «Інтер» із Братислави (Ладислав Юркемік, Йозеф Бармош, Ладислав Петраш), двох — ФК «Кошице» (Ярослав Поллак, Душан Галіс). По одному дали «Локомотіва» з Кошице (Йозеф Модер) та «Спартак» із Трнави (Карол Добіаш).

Двоє, Масний та Добіаш, разом із Поплухаром входять до топ-10 гвардійців збірної Чехословаччини, а Масний і Шерер — до топ-10 її бомбардирів за історію.

Були, звісно, словаки й у бронзових складах зразка Євро-1960 та Євро-1980. Серед призерів 38-річної давнини знайшлося місце й нинішньому наставнику збірної Словаччини — Яну Козаку, який упевнено керує командою з 2013 року й має найкращу статистику. У середньому за матч його підопічні набирають 1,79 очка. Другий у цьому рейтингу — Йозеф Янкеч (1,76), який працював із національною командою в 1995—1998 роках.

Але тільки Козак та Владімір Вайсс серед тренерів збірної Словаччини можуть похвалитися виходом до фінальної частини великого турніру. Вайсс вивів команду на чемпіонат світу 2010 року, причому з першого місця в групі, де за нею фінішували Словенія, Чехія, Північна Ірландія, Польща та Сан-Марино.

І на самому мундіалі в Південній Африці словаки виглядали непогано. Не втримали перемогу над Новою Зеландією (1:1), але виграли в Італії (3:2) й вийшли до 1/8 фіналу, де програли майбутнім віце-чемпіонам із Голландії (1:2). Героєм став Роберт Віттек, на рахунку якого — чотири голи з п’яти загальнокомандних.

Після невдалого відбору до Євро-2012 (четверте місце в групі) Вайсс пішов, а за півтора року до керма став Козак. І неприємно здивував усю Україну у відборі до Євро-2016. Тоді на старті словаки виграли в нас у Києві (єдиний гол Роберта Мака), довгий час були лідерами групи, але потім віддали першу сходинку Іспанії. Проте до фінального турніру вийшли напряму й також грали в 1/8 фіналу.

Могла б Словаччина розраховувати й на путівку на чемпіонат світу 2018 року, проте виявилося, що в неї найгірша статистика серед усіх збірних, які посіли друге місце у своїх групах європейської зони. Тому підопічні Козака не грали навіть у плей-офф.

Очікувалося, що після тієї невдачі у словаків відбудеться серйозна зміна поколінь. Але ми її не побачили. Пішов лише 36-річний захисник Ян Дюріца, решта добре зіграних ветеранів лишилася.

Восьми гравцям із нинішнього складу команди Козака — 30 років і більше. Досвіду в Мартіна Шкртела («Фенербахче»), Марека Гамшика («Наполі»), Томаша Губочана («Марсель»), Петера Пекаріка («Герта»), Юрая Куцки («Трабзонспор») — більш ніж потрібно. Здоров’я теж, судячи з усього, вистачає.

Є й міцні представники середнього віку — Владімір Вайсс-молодший («Аль-Гарафа»), Роберт Мак («Зеніт»), Норберт Дьомбер («Перуджа»).

А тим часом підростає амбітна зміна, серед якої варто виокремити півзахисника Станіслава Лоботку («Сельта») та центрального захисника Мілана Шкриняра («Інтер»). Останньому у 23 роки вже видають такі серйозні аванси, що він перевершує навіть головну зірку сучасного словацького футболу — Марека Гамшика. Експерти Transfermarkt оцінювали його орієнтовну ринкову вартість максимум у 40 млн євро (наразі — 35), тоді як Шкриняр уже має цінник у 45 млн. І це — незважаючи на те, що гравці атаки завжди мають більшу вагу на ринку, аніж гравці оборонної ланки.

Але в останньому товариському матчі, 5 вересня з командою Данії, який Словаччина впевнено виграла з рахунком 3:0, Шкриняр участі не брав.

Словаччина (4—3—3): Козачик, Губочан, Шкртел (Дьомбер, 83), Шатка, Мазань, Грошовський, Гамшик (Дуда, 61), Куцка (Грегуш, 61), Руснак (Мак, 46), Немец (Дюриш, 46), Вайсс (Пачинда, 67).

На 11-й хвилині забив 33-річний Адам Немец, на 37-й — 24-річний Альберт Руснак. В обох випадках асистентом виступав 31-річний Юрай Куцка. А на 79-й хвилині данці відзначилися автоголом.