_pictogram.svg.png)
Один із лідерів національної команди України Євген Коноплянка дав інтерв’ю для тележурналу УЄФА, присвяченого старту нового турніру — Ліги націй УЄФА.
Ця розмова увійшла до сюжету, присвяченого збірній України. До вашої уваги — інтерв’ю цілком.
— Євгене, розпочнемо розмову з привітань із гарним стартом у Лізі націй — перемогами над командами Чехії та Словаччини. Які думки та враження превалювали після першої перемоги — на виїзді над чехами?
— Усі були дуже задоволені — футболісти, тренери, весь персонал збірної. Гра з Чехією вийшла виснажливою та дуже емоційною. Добре, що нам вдалося завершити це протистояння на свою користь. Коли команда бере три очки на виїзді, уся втома просто зникає.
— Що, на вашу думку, є основними причинами успіху збірної України на старті турніру?
— У першу чергу, злагоджена командна взаємодія. На полі відчувалося, що ми всі граємо один за одного. Так, були окремі індивідуальні дії, наприклад, від Марлоса. Але ж це зовсім непогано, коли гравець обігрує чотирьох опонентів, а потім віддає пас! Чудово, що в команді є такі гравці, як він. Ярмоленко та багато інших партнерів теж заслуговують на компліменти. Але на першому плані була саме командна гра. Скажімо, у Чехії ми пропустили, але не панікували, як могли б вчинити багато команд, тому що це ніхто не любить отримувати гол у свої ворота на перших хвилинах. Однак ми змогли зібратися й показали гідний футбол. Хочеться відзначити, що в нашій команді є гравці, які можуть вийти на заміну замість будь-кого й дати необхідний темп і тонус грі. Це дуже важливо.
— Говорячи про окремих гравців, як правило, згадують прізвища Коноплянки та Ярмоленка. Наскільки приємно бути одним із головних героїв матчів збірної?
— Знаєте, якщо відверто, саме зараз навіть не хотів би слухати такі компліменти, тому що досі в голові сидить наш виступ на Євро-2016. Тоді ми не грали, як команда, не були одним цілим на полі. Начебто люди й казали: «Вау, Андрій та Євген, які класні фланги!» Але ж де ми були тоді? Сьогодні футбол вимагає переваги командних зусиль над індивідуальними. Тому це не так важливо, коли хтось каже: «Вау, як ти класно обігруєш!» Що з того, якщо я обігрую, а команда не грає? Без командних дій не буде результату. Тож я більше не звертаю уваги на ці компліменти. Таке можна було слухати, коли мені було 20 років, і кар"єра лише розпочиналася. Тоді гравець починає феєрити й може насолоджуватися захопленими відгуками. Однак після цього треба зростати й рухатися вперед, роблячи дорослі кроки. Вважаю, що найважливіше — саме командна гра. Приємно, що саме це ми й демонструємо в останніх матчах.
— Наскільки важливим є успішний старт у такому швидкоплинному турнірі, як Ліга націй?
— Безумовно, це важливо. Ми зіграли два матчі проти сильних команд, взявши максимум очок на старті й тримаємо ситуацію під контролем. Тепер все в наших руках. Однак хочу зауважити, з якою б командою ми не грали, ми завжди прагнемо перемогти. Навіть якщо нам доведеться зіткнутися з Німеччиною чи Іспанією, ми будемо прагнути виграти цей матч. Зрештою, й нічия в іграх з грандами нас не засмутить (усміхається). Концентрація — найважливіша в кожній грі.
— Що ви думаєте про формат Ліги націй УЄФА? За рахунок цього турніру зменшилася кількість товариських матчів. Це позитивна річ для гравців чи ні?
— Я думаю, що це — на користь футболу й точно цікавіше для гравців. Скажімо, граємо товариський матч проти Албанії… Погодьтеся, не зовсім те, чи не так? Звісно, можна себе налаштувати відповідним чином, бо це — матч національної команди. Вірю, що кожен, хто виходить на поле за збірну, віддається повністю. Але коли ми знаємо, що матч — офіційний, і є шанс, як зараз у Лізі націй, вибороти право у наступному розіграші цього турніру грати з такими командами, як Німеччина та Іспанія — це значно посилює мотивацію. До того ж розуміємо, що в разі перемоги у групі Ліги націй будемо у другому кошику на жеребкуванні кваліфікаційного раунду чемпіонату Європи, а отже, у відборі гратимемо проти слабших команд. Уже позитивна річ, чи не так? Ліга націй — гарна нагода себе показати: що ми непроста команда й претендуємо на більше. Якщо добре зіграємо, є шанс продовжити грати на вищому рівні.
— Отже, мета України в Лізі націй...
— Потрапити до Ліги А.
— Ліга націй є частиною кваліфікаційного раунду до Євро-2020. Чого ви очікуєте від цього турніру та яку мету перед собою ставите?
— Мета — вийти до фінального турніру Євро-2020. Це не обговорюється. Щодо очікувань, не люблю забігати наперед. По-перше, треба пройти Лігу націй, потім дочекаємося жеребкування, побачимо, які опоненти будуть у нас по відбору й оцінимо свої шанси. Давайте жити сьогоднішнім днем і говорити про наступний етап, коли закінчиться Ліга націй.
— У будь-якому випадку перед командою стоїть безумовне завдання пройти до фіналу.
— Так, авжеж. Сто відсотків.
— Цей цикл для вас — другий під керівництвом Андрія Шевченка. Які враження від роботи з ним? Наскільки довго потрібно було звикати до нього як до тренера, а не партнера по команді? Було важко?
— Для мене це було нормально. Я не так багато ігор зіграв з Андрієм Миколайовичем в одній команді. Добре пам’ятаю матч проти Швеції на Євро-2012, коли він забив двічі, і ми перемогли. Було ще кілька матчів. Відтак я не звик до нього як до гравця. Для мене цілком нормально, що він зараз тренер. До того ж він — не один, у нього є багато асистентів, кожен з яких робить чималий внесок у тренувальний процес.
Відверто кажучи, з усіма спеціалістами у збірній дуже приємно працювати. Це — великий плюс і для всіх гравців, і для головного тренера. Нинішні тренери колись були дуже хорошими гравцями, вони — топ-фахівці, найкращі професіонали. У нас також був Рауль, про якого можу сказати лише добрі слова: ми втратили дуже класного професіонала. Але це — життя, це — футбол, він вибрав свій шлях, і я бажаю йому удачі. Тепер, коли до тренерського штабу приєднався Олександр Шовковський, я впевнений, що його досвід буде для нас ще одним плюсом. У команді є достатньо досвідчених людей, які можуть пояснити і підказати, як грати й правильно готуватися до будь-якої гри.
— Чи викликає у вас якісь особливі почуття той факт, що ваш тренер є, мабуть, найбільшою легендою в українському футболі? Чи він для вас суто тренер?
— Другий варіант. Я ніколи його так не сприймав... Можливо, тому, що в молодості я був фанатом «Ювентуса», може, саме тому! (Сміється). Ні, це нормально для мене. З усією повагою до Андрія Миколайовича, коли я його бачу, не можу сказати, що бачу легенду. Але це нормально в нашому колі: ми бачимо один одного щодня, коли перебуваємо в збірній, і, можливо, через це я спокійно ставлюся до його досягнень у минулому.
— Говорячи про нинішню команду України, як би ви оцінили загальний потенціал команди?
— Перспектива сто відсотків є і дуже гарна, бо в нас багато молодих гравців. Повторюся, наша велика перевага в тому, що нас оточують професіонали високого ґатунку. Ми вчимось у тренерів. Є близько двадцяти молодих гравців, які отримують неоціненний досвід. Навіть коли хлопці не грають, вони слухають, дивляться і… навчаються. Впевнений, якщо вони не зупиняться у прагненні слухати й прогресувати, то на них чекає велике майбутнє.
— Можете вирізнити когось із молодих?
— Свідомо не хочу цього робити, тому що згадую себе на їхньому місці. Я читав різні інтерв"ю, які давали експерти та тренери, деякі казали позитивні речі, деякі — негативні, треті — хвалили. Повинен визнати: мені не подобається, коли мене або хвалять, або критикують. Мені не до вподоби ані одне, ані інше. Краще нічого не знати, що про мене кажуть чи пишуть. Інша справа, людина, яка розуміється на футболі. Якщо, скажімо, Андрій Миколайович або будь-який інший колишній топовий футболіст поговорить зі мною, то, звичайно, я вислухаю поради. Однак не хочу зараз вирізняти жодного з молодих гравців, тому що той, скажімо, прочитає це інтерв’ю й вирішить: «Можливо, мені більше не потрібно працювати, якщо я настільки в порядку». Це лише приклад. Звичайно, вони можуть і не зважати на мої оцінки, бо я теж чинний гравець, тож, що такого особливого я можу їм сказати? Просто знаю по собі, що мені не подобається, коли я читаю багато інформації. Я б краще зосередився на грі. Сам відчуваю, як зіграв — добре чи погано. Якщо зіграв погано — перегляну гру й знайду свої слабкі місця.
— Нещодавно експерти знову відзначили, що українська команда змінює свій стиль гри під керівництвом Андрія Шевченка. Вам до вподоби ці зміни — з акцентом на володінні м’ячем? Чи ви сприймаєте тренерські рішення як належне?
— А хто ж не любить грати в футбол, коли ти домінуєш на полі, контролюючи м"яч? Коли ми його не вибиваємо абикуди й володіння м’ячем більше, ніж в опонентів! Це — уже очевидна перевага. Подивіться на Пепа Гвардіолу. Певно, він не просто так наполегливо закликає свою команду тримати м"яч 80 відсотків ігрового часу. Можливо, це й є фундаментом їхніх перемог. Мені дуже подобається нинішній стиль збірної, оскільки у команді присутня велика група гравців, в яких є всі дані для того, щоби тримати м’яч і управляти грою. І в останніх іграх у нас це дуже добре виходило. Тож, рухаймося далі у правильному напрямку!
— Свого часу ви були новачком, а тепер перетворилися на одного з найдосвідченіших гравців збірної. На вас дивляться як на лідера. Ви самі відчуваєте себе лідером і, відповідно, додаткову відповідальність на своїх плечах?
— Тут я погоджуся, я вже не молодий і навіть відчув це! (сміється). Але в той же час я усвідомлюю, що це — природний процес, і тепер мушу по-іншому дивитися на підготовку до ігор. Спочатку ти — молодий і перспективний гравець, з часом накопичуєш все більше й більше досвіду. Зараз у мене такий вік, який дозволяє брати ігрову ситуацію на полі під свій контроль. Так, у нас молода команда, але водночас й досвідчена. У нас вистачає гравців, яким навіть не треба підказувати. Нам достатньо подивитися один на одного, щоб зрозуміти, що йде не так і що просто зараз слід змінити. Кожен знає, який саме ігровий компонент він виконує найкраще. Скажімо, я добре розумію, що можу піти в дриблінг, хтось інший знає свій козир і момент, коли його треба використати. У нас це виходить. І якщо ми продовжимо розвиватися в правильному руслі, гадаю, на нас чекає успіх.
— Хто найкращий гравець, з яким ви упродовж своєї кар’єри або грали у своїй команді, або грали проти нього?
— Що ж, якщо проти, то це, мабуть, Мессі. Недарма ж йому п’ять разів присуджували «Золотий м’яч». Так, я грав проти нього і намагався відібрати м"яч пару разів, але даремно! Щось не вийшло (сміється). А найкращого товариша по команді вибрати важче... Сказати правду, їх було чимало. У першу чергу, згадується «Дніпро», мій рідний клуб. Було багато гравців, з якими мені приємно грати. Скажімо, у нападі той же Євген Селезньов або Руслан Ротань, які можуть віддати пас із закритими очима тобі, а ти їм. Напевне, Руслан Ротань. Людина, яка забирає для тебе м’ячі, страхує твою зону, все розуміє. Справжній капітан, який підтримує тебе в потрібний момент. Він «вигризав» м’яч на кожному квадратному метрі поля.
— Мессі й Ротань — чудовий дует! Чи можете згадати якусь особливу установка перед матчем, яка вам запам’яталася чим-небудь? Так, щоби пройняло…
— Насправді, майже кожен матч був таким у «Севільї». Унаї Емері настільки вмів завести своїх гравців, що у всіх мурашки бігали по шкірі. Він робив це незалежно від того, який це був турнір — Ла Ліга, Кубок Іспанії чи Ліга Європи. Те ж саме можу сказати і про Доменіко Тедеско в «Шальке». Він робить це трохи по-іншому, але ми виходимо на поле, наче на битву. Таким чином, я залишив «Севілью» і знайшов подібного тренера в «Шальке». Певно, мені пощастило, що є тренери, в яких є чому повчитися.
— Чи можете відзначити момент, який став ключовим у вашій кар"єрі? Не обов"язково момент у матчі або пов"язаний з певним тренером. Можливо, мить вашого звичайного життя, скажімо, з дитинства…
— Ні, не можу. Я би такий запам"ятав. Мій батько не був футболістом. Так, звичайно, він підтримує мене, але, якщо це стосується моменту, який вплинув саме на кар’єру гравця, то чогось такого не було... З дитинства я шукав мотивації сам. Прокинься о сьомій, біжи на тренування, працюй… Все залежало від мене самого. Коли був малим, сам змушував себе зростати швидше. Тому що ніхто, крім тебе, не піде тренуватися й вчитися забивати голи, вірно?
УЄФА
