_pictogram.svg.png)
Досягнення українського футболу не обмежуються виступами професіональних команд чи збірної. Одним із напрямків, яким, без перебільшення, можна пишатися, є ветеранський футбол.
Збірна України серед ветеранів є унікальною командою, проводячи з півсотні матчів кожного року, популяризуючи футбол та всюди наголошуючи на необхідності підтримання військових у зоні ООС. Одночасно десятки команд і тисячі гравців чи не з усіх регіонів змагаються в чемпіонаті та Кубку України в різних вікових категоріях, проводяться чемпіонати серед ветеранів в областях, різноманітні турніри пам’яті видатних футболістів та тренерів.
Своїм баченням стану футболу серед ветеранів та підсумками року, що минає, поділився віце-президент Федерації футболу України, президент Асоціації ветеранів футболу України Олег Собуцький.
— Усі заплановані матчі та турніри, про які було заявлено на 2018 рік, ми провели. Останній із них — передноворічний турнір пам’яті Віктора Колотова та Євгена Рудакова в Києві. Бачимо, як зростає рівень та масовість у ветеранських турнірах, все більше приходить заявок на участь із регіонів. Робота, яка була започаткована нашою командою починаючи з весни 2016 року, дає позитивний результат.
— Чи виправдало себе рішення змінити у 2018 році формат проведення чемпіонатів, скоротивши їхню кількість із шести до трьох?
— Повністю виправдало, це було гарно обмірковане рішення, перед його прийняттям ми провели консультації з колегами з Іспанії, Німеччини, Франції, Угорщини, де добре розвинений ветеранський футбол. У більшості країн Європи взагалі проводиться один чемпіонат — 40+. Але ми на такий кардинальний крок не пішли, прийняли помірковане рішення, зробивши чемпіонати у трьох вікових групах — 35+, 45+ та 55+. Внаслідок цього стало більше учасників, у кожному турнірі до останнього трималася інтрига. Спершу проводилися змагання у групах, переможці яких виходили до фінальної стадії. Вирішальні матчі намагалися провести на високому рівні, на гарних стадіонах. Буча, Вишневе, Мукачево, Пирятин… Підготували призи, кубки. Додала масовості й фінансова складова. Якщо раніше всі витрати лягали на плечі учасників, тепер левову частину бере на себе асоціація ветеранів. Це проживання та харчування гравців та тренерів, оренда стадіонів, суддівство під час фінальної частини.
— Певно, це є прецедентом в Україні. В яких областях ветеранський футбол найбільш розвинений?
— Відзначу, що в більшості областей проводяться чемпіонати серед ветеранів, в них виступають по 10—15 команд. Це основа нашого футболу, його міцний фундамент. Найкращі команди з областей уже беруть участь у всеукраїнських змаганнях. Щодо конкретних регіонів, відзначу Київську, Хмельницьку, Закарпатську, Чернівецьку, Волинську, Полтавську області. До них підтягуються й інші. Постійно з’являються нові команди. Уже багато років марку тримають «Пирятин-Полтавщина», «Буковина», «Рішельє», «Абориген», другий рік поспіль чемпіоном стає «Агробізнес». Є й нові імена, наприклад, переможцем чемпіонату 55+ стала команда з Баришівки, що у Київській області.
— Верхівкою ветеранського футболу є збірна України, яка вже третій рік виступає вдома та в різних країнах світу. Чим для неї був особливий 2018 рік?
— Ми не відступили від обраної лінії, усі наші ігри присвячені підтримці військових у зоні ООС. У різних кранах світу, від Грузії до далеких Бразилії та Аргентини, всюди намагалися донести людям, що в Україні триває війна, що, відстоюючи безпеку та незалежність, гинуть наші військові та добровольці. Було дуже багато зустрічей із діаспорою, із представниками місцевої влади. Так неформальна, народна дипломатія сприяє налагодженню стосунків між країнами. Не забували й футбольну складову, чи не всі гравці збірної ветеранів є практикуючими тренерами. У тій самій Південній Америці відвідували стадіони та дитячі академії місцевих клубів, були на грі легендарної «Боки Хуніорс». Це лише невеличкий спогад про турне збірної, у цілому за календарний рік провели 39 матчів, це більше, ніж у деяких професіональних команд.
— Якщо дивитися на суперників збірної, найбільше пощастило військовим та учасниками ООС. Вони протистояли легендам футболу майже в половині ігор…
— Це наш суспільний обов’язок перед ними, намагаємося через футбол та звичайне людське спілкування віддячити за служіння батьківщині. У Кропивницькому та Вінниці були ігри зі збірною спецпризначенців, у Краматорську — з десантниками, у Віті-Поштовій — з поліцейськими, в Івано-Франківську — з ветеранами АТО тощо. Неймовірно зворушливим був турнір у Волновасі, присвячений пам’яті полеглих у 2014 році військових 51-ї окремої механізованої бригади. З усієї України з’їхалися батьки цих хлопців, а в самому змаганні виступили вісім команд.
Назавжди запам’ятається візит у серпні на саму передову, до Красногорівки та Мар’їнки. Ми доїхали майже до Донецька, з позицій наших прикордонників добре можна було роздивитися околиці міста. Опісля у Красногорівці провели матч із командою прикордонного загону.
Як кажуть місцеві мешканці, розпочинаючи з 2014 року, ніколи ще в одному місці не збиралося стільки людей. Це було справжнє свято, словами важко передати емоції глядачів. Взагалі, у Донецькій та Луганській областях ми часті гості, раніше проводили ігри у Старобільську, Новоайдарі, Попасній, Білокуракиному, у Маріуполі в 2017-му виступили суперниками вищолігового ФК «Маріуполь», коли зіграли замість «Динамо». Кожен із цих виїздів особливий та має свою неповторну історію.
— Як гравці витримали таку кількість ігор, далекі виїзди?
— Вони молодці, дякую кожному за любов до футболу та бажання продовжувати активні виступи. Не має значення, ми їдемо на матч до Буенос-Айреса чи Торонто, або у віддалені міста України. Усі залюбки готові зіграти, у наших тренерів Анатолія Дем’яненка та Володимира Лозинського важке й відповідальне завдання, як визначити склад на гру. Принагідно хочу подякувати добрим друзям збірної Василю Орлецькому та Мирону Маркевичу, у важку хвилину ми завжди відчуваємо підтримку цих професіоналів та просто чудових людей. Вони організували для збірної багато цікавих ігор. А Мирон Богданович і зараз, у своєму поважному віці, на полі проводить по два тайми. Це наглядний приклад футбольного довголіття. Для реалізації амбітних проектів збірна має підтримку з боку генерального партнера ТОВ «Агробізнес». Також завжди поруч наші друзі, зокрема, компанія «Епіцентр» в особі Олександра Гереги.
— Підніміть завісу, що потрібно зробити керівництву міста чи місцевому футбольному активу, аби запросити до себе збірну ветеранів?
— Спершу хочу наголосити, що збірна поза політикою, за жодного кандидата чи партію ми не агітуємо. Лише футбол, здоровий спосіб життя, підтримка української армії та миру і єдності в країні. А що потрібно зробити? Узгодити з нами дату та організувати в місті свято футболу. Зробити рекламу матчу, зібрати глядачів. Щоб цей матч став подією в житті міста та запам’ятався шанувальникам футболу на довгі роки.
— Запрошення на 2019 рік вже маєте?
— Звичайно, потроху формуємо календар виступів. Про збірну вже добре знають в усіх куточках країни, ми не беремо гроші за свої виступи, приїжджаємо з відкритою душею та бажанням подарувати людям свято. У середині січня візьмемо участь у турнірі пам’яті Давида Петріашвілі, який вже третій рік поспіль проходитиме у Грузії. Має бути дуже солідний склад учасників, окрім господарів, це збірні Італії, Іспанії, Туреччини, ФІФА, УЄФА та інші. А 21 березня, за день до гри національних збірних Португалії та України в рамках відбору до Євро-2020 у Лісабоні, проведемо матч проти ветеранів Португалії. Обіцяють виставити проти нас іменитий склад, чудових гравців у цій країні чимало. Влітку в італійському Турині візьмемо участь в Європейських іграх майстрів. Вони проводяться раз на чотири роки, і в попередньому турнірі, у французькій Ніцці, збірна України стала переможцем. Спробуємо захистити титул, найкраще представивши наш футбол і цього разу. Що стосується матчів в Україні, як потеплішає, одразу продовжимо турне. Цікаве та насичене життя збірної ветеранів не зупиняється ані на день.
