_pictogram.svg.png)
22-річний півзахисник національної команди України Олександр Зінченко в цьому відбірному циклі є одним із лідерів збірної. Вигравши зі своїм клубом, англійським «Манчестер Сіті», усі внутрішні трофеї, Зінченко додав в авторитетності: від його виконання часто залежить злагодженість дій усієї команди.
— Олександре, Україна розпочинає другий спарений тур кваліфікації Євро-2020 на першому місці. Це — додатковий тиск чи, навпаки, підсилення впевненості у своїх силах?
— Як на мене, швидше друге. Звичайно, усе залежить від того, з якого ракурсу дивитися, але гадаю, що ми більш упевнено почуваємося на першій позиції. А ще дуже важливий фактор, що ми граємо два матчі вдома. Усе разом це додає нам снаги.
— Сербія — один із наших головних конкурентів у боротьбі за вихід на Євро-2020, чимало її футболістів грають у топ-чемпіонатах. З огляду на кадровий стан нашого найближчого суперника яку характеристику ти б йому дав?
— Ця збірна може відібрати очки практично в будь-якої команди. Серби — темна конячка. Я б не назвав їх топ-збірною, але це й не команда середнього рівня. Сербія має підбір дуже кваліфікованих гравців, чимало футболістів грає на високому рівні. Буде дуже непросто. Охарактеризую гру у Львові як своєрідний фінал. Й Україна, і Сербія — команди, що є першочерговими претендентами на поїздку на Євро-2020. Наскільки мені відомо, ключові гравці сербів здорові, усі — у строю. Що ж, тим цікавіше буде.
Фото Олександра Гливинського
«У збірній України немає розподілу на «Динамо» й «Шахтар»— Якщо Андрій Ярмоленко не встигне набрати ігрові кондиції, наскільки відчутною буде його можлива відсутність у поєдинках?
— Він є одним із лідерів нашої команди. Його відсутність — серйозна втрата. Одна його присутність у колективі й те, що він постійно тренується з нами на зборах, дуже важлива. У національній команді — чудовий згуртований колектив. Немає окремих людей, які ходять по двоє, по троє, немає розподілу на «Динамо» й «Шахтар». У нас тут — збірна! Справді підібрався дуже класний колектив, і присутність кожного надає додаткового імпульсу та підтримки.
— З одним із ветеранів збірної Сербії, Александаром Коларовим, ти кілька місяців грав у «Манчестер Сіті» й, очевидно, встиг познайомитися. Які враження залишилися від Коларова як від особистості та гравця?
— Це дуже приємна, добра людина. У нього — велике серце. Ті спільні моменти, які ми пережили на футбольному полі чи поза ним, залишили в мене лише позитивні враження. Щодо ігрових якостей Коларова, то, на мою думку, це — легенда «Манчестер Сіті», яка заслуговує на велику повагу.
Фото Павла Кубанова
«Шанс поїхати на чемпіонат Європи — це додаткове хвилювання»— Нині у складі сербів є один гравець англійської Прем’єр-ліги — Александар Мітрович із «Фулхему». Якої ти думки про його ігрові характеристики?
— Фізично — дуже сильний виконавець. Добре грає в повітрі, вправно чіпляється за м"яч і вміє його зберегти. Нам потрібно буде приділити йому увагу. Мітрович створює багато атак за рахунок своїх габаритів. Його необхідно «розібрати» — він із тих виконавців, які можуть зробити результат.
— Усі п’ять ігор зі збірною Сербії (з урахуванням зустрічей з її попередниками), які українці провели до цього моменту, були товариськими, і в усіх ми перемогли. Чи має цей аспект психологічне значення?
— Як на мене, нам не потрібно зважати на ці поєдинки. Скажімо, у попередньому матчі в Харкові, два з половиною роки тому, у сербів грав фактично другий склад. Зараз у них усі лідери у складі, вони змінилися так само, як і ми. Це — офіційний поєдинок. Шанс поїхати на чемпіонат Європи — це додаткове хвилювання. Усе буде по-іншому.
— Чи погодишся ти з тією думкою, що шанси в матчі із Сербією — 50 на 50?
— Гадаю, що так. Для мене найважливіша гра — це наступна, а тому зараз — повна концентрація на сербах. Ми прагнемо здобути максимум в обох матчах.
Фото Павла Кубанова
«Користуючись нагодою, хочу подякувати нашим уболівальникам»— Календар цього відбору відмінний від усіх попередніх. Скажімо, на початку все було навпаки — ми провели дві поспіль гри на виїзді. Наскільки складно було відновити фізичні кондиції в Люксембурзі після виснажливого поєдинку в Португалії?
— Насправді всі ми — професіонали, і немає великого значення, де ми граємо, удома чи в гостях. Тим більше, у матчі з Люксембургом у нас була така потужна українська підтримка, що здавалося, що ми граємо вдома. Користуючись нагодою, хочу подякувати нашим уболівальникам: багатьом вдалося приїхати й підтримати нас. Гра складалася не так, як нам хотілося б, але найголовніше, що ми здобули три надважливі очки.
— Ми знали, що люксембуржці — непрості суперники, і готувалися до цього. Однак вони таки зуміли створити нам чимало складнощів. Перемога була видерта фактично на зубах. Усе ж два домашні матчі поспіль і відсутність переїздів допомагають зберегти сили?
— Згоден. Але ми звикли до постійних переїздів, бо це — частина нашої роботи. Можна посилатися на багато різних факторів, у тому числі на те, що ми витратили багато сил зі збірною Португалії, або кивати на важке поле. Але я не люблю такого говорити, бо поле завжди однакове для обох команд. Такі непрості поєдинки бувають часто, і в них на перший план виходить характер. Коли гра не йде або щось не виходить, саме сила волі й прагнення перемогти відіграють визначальну роль.
— Основні характеристики Люксембургу, які тобі запам"яталися з першого матчу…
— Це дуже організована команда зі збалансованою обороною. У цієї збірної практично немає прогалин між лініями, люксембуржці грають дуже щільно й чекають свого шансу на контратаках. І гольові моменти вони створювали виключно у контрдіях.
Фото Павла Кубанова
«На футбольному полі, як і в лазні, усі рівні»— Тобі 22 роки, але ти вже встиг пройти шлях від юного новачка до одного з лідерів збірної, на якого футболісти з «молодіжки» на нинішньому спільному зборі дивилися як на приклад для наслідування. Відчуваєш, що став авторитетом у 22?
— Я не зважаю на свій вік. На футбольному полі, як і в лазні, усі рівні. Це дуже приємно, коли ти є прикладом для інших, і, звичайно ж, це мотивує вдосконалюватися, ще більше рости й справді показувати гарний приклад.
— За ті три з половиною роки, що ти граєш у збірній, наскільки вона змінилася?
— Я вважаю, що сплав досвіду й молодості, який зберігається в нашій команді, — це найкраще, що може бути. Очоливши збірну, Андрій Миколайович із першого ж дня почав прищеплювати свої ідеї, й у нього це виходить — із кожним збором, із кожною грою. Багато хто не розуміє, як це непросто, коли ти зустрічаєшся з командою раз на три місяці, й у тебе є менше тижня для підготовки до матчу. Необхідно знати функціональний стан усіх гравців, зібрати всі фактори, так би мовити, до купи та ще й показати якісний футбол і при цьому досягти результату! Це дуже непросто! Складно буває перебудуватися й хлопцям, які приїжджають зі своїх клубів, де в кожного з них свої вимоги. Але я хочу сказати, що у грі нашої команди спостерігається очевидний прогрес. Так, є невдалі поєдинки, є матчі, де в нас щось не виходить, але ми гнемо свою лінію і йдемо до мети.
Фото Павла Кубанова
«У мене був тиждень на те, аби перепочити й видихнути»— Ти вже встиг перевести подих після насиченого клубного сезону?
— У мене був тиждень на те, аби перепочити й видихнути. До збірної я приїхав зі свіжою головою і втоми не відчуваю. У мене в голові єдине — дві відповідальні гри, а після цього можна буде вже й відпочити.
— Чув, що, незважаючи на «требл» — виграш трьох внутрішніх трофеїв Англії, — в емоціях гравців клубу і власне твоїх переважає смуток через невиграну Лігу чемпіонів. Це справді так?
— Звичайно. Думаю, це — рана для кожного з нас. Але футбол тим і прекрасний, що в тебе буде ще один шанс, а потім — ще один, і ще, і ще… Наскільки здоров"я дозволить.
— Але ж поки що у твоїй кар’єрі ще не було турнірного хет-трику! Тож на даний момент це твій найкращий рік?
— Так, якщо брати до уваги це, то так і є. Це — мій найкращий сезон у кар"єрі. Але завжди хочеться більшого. Коли в людини є амбіції, вона має підстави для вдосконалення й може домогтися всього. У цьому сезоні в нас був неймовірний шанс виграти все, що тільки можна.
Фото Павла Кубанова
«Щодня потрібно виходити й доводити свою готовність»— Характерним моментом цього сезону було те, що Пеп Гвардіола поставив тебе на гру з «Тоттенхемом», щойно ти залікував травму. А це ознака довіри тренера й високої оцінки, яку він дає твоїй роботі…
— Згоден. На той час я вже знав свою роль у команді й відчував своїм місце в ній. Я відновлювався усіма можливими шляхами, практично з ранку до вечора проводячи час на базі й не дозволяючи собі нічого зайвого. Хотів якомога швидше повернутися до складу. Команда потребувала цього. Я маю на увазі не себе конкретно — наприкінці сезону дуже багато травм, і кожен гравець — на вагу золота.
— З іншого боку, твоя історія показує, що треба завжди готувати себе до шансу. Саме так і трапилося в цьому сезоні — як тільки випав шанс, ти вчепився в нього…
— Так, це те, заради чого ти працюєш. Це й є футбол.
— У цьому міжсезонні вже зможеш відчувати себе гравцем «основи»?
— Щодня потрібно виходити й доводити свою готовність на тренуваннях. Я не можу стверджувати, що я гравець «основи», бо не знаю, що трапиться завтра. Тому зараз я повністю сконцентрований на збірній, а після цього гарненько відпочину, проаналізую все, вимкну всі телефони. А тоді вже готуватимуся до нового сезону. Та поки що я так далеко не зазираю.
Олександр Гливинський, прес-секретар національної збірної України
