Волинський геній українського гандболу, або «Покажите мне на карте этот Горохов»

Сьогодні його по-модному називали б іконою стилю, трендом вітчизняного гандболу, хедлайнером волинського ручного м’яча. Сьогодні його по-модному називали б іконою стилю, трендом вітчизняного гандболу, хедлайнером волинського ручного м’яча.  Ще б пак, адже далеко не кожен житель провінційного містечка удостоївся відзнак «Відмінник народної освіти» та «Відмінник фізкультури і спорту», виховав більш як сто (!) майстрів спорту й 14 (!) разів приводив свою команду до  чемпіонства України ЦРСТ «Колос». Саме Олександр Баламут досі є єдиним на Волині заслуженим тренером України у класичному гандболі й першим в історії, кому 2005 року надали високе звання «Почесний громадянин Волині».
А для горохівчан він був, є і назавжди залишиться своїм – тим рідним генієм, що привіз до невеличкого райцентру всеукраїнські та всесоюзні перемоги!
Його манили столиці, а він обрав райцентр
Будучи студентом Інституту фізичної культури у Львові, Олександр Баламут відразу впав у вічі тренерам не лише свого вишу, а й міста. Ще через трохи гандболіста почали викликати до складу збірних України та СРСР. Одне слово, перспектива вимальовувалася ще та. Нинішньому поколінню в це годі повірити, проте після здобуття вищої освіти альтернативі попрацювати у великих містах чи в Прибалтиці, куди вперто кликали, горохівчанин обрав… роботу вчителя фізкультури середньої школи. Це вже потім він сам зізнався, що змолоду мріяв виховати саме в рідному Горохові такі команди, які даватимуть перцю гоноровим столичним спортсменам. І таки виховав!
Цілком імовірно, що про тактичні гандбольні напрацювання Олександра Миколайовича колись писатимуть наукові трактати або ж фільмуватимуть кінострічки. Це нині медіа-технології заполонили інформаційний простір настільки, що теоретично наставником команди може стати людина, яка тільки штудіювала тренерство, а гравцем ніколи не була. Варто тільки мати напохваті відеозаписи ігор майбутнього суперника. А в 1970-х молодий тренер вечорами сидів за столом і креслив, креслив, креслив на папері атакувальні та захисні дії підопічних. Його дружина Ніна Олександрівна не раз казала, що все життя дивувалася його цілеспрямованості.
– Бувало, прийде з тренування і так переймається чимось, що аж серце мліє, коли на нього дивишся, – пригадує пані Ніна. – Попервах гадала, що зірвалися якісь надзвичайно важливі змагання чи зазнали ганебної поразки, а насправді Сашик переживав через те, що на тренування прийшли не всі гравці й команді не вдалося повноцінно відпрацювати чергову комбінацію!
Скільки виховав майстрів спорту – навіть не міг полічити
Коли підопічні дивилися на таку фанатичну впертість свого молодого тренера, то були готові битися за нього, як кажуть, до останньої краплини крові. У різні роки горохівські хлопці та дівчата неодноразово виборювали перші, другі й треті місця в Україні на чемпіонатах спортивного товариства «Колос», а у складі збірної України здобували перше (чоловіки) та друге (жінки) місця на всесоюзних іграх. 
Траплялися й кумедні випадки, про які горохівчани з гордістю оповідають і нині. Наприкінці 1980-х Горохів приймав змагання з гандболу на першість УРСР, і в одному з матчів місцеві вихованці зійшлися з київською командою. Підопічні Баламута обіграли столичних гостей, здається, у два м’ячі. І після програшу тренер киян у розпачі вигукнув до гравців: «Покажите мне на карте этот Горохов! Кому вы проиграли?» Певна річ, уже згодом команди Києва, Запоріжжя та Броварів стояли в черзі, щоб перехопити талановиту молодь із волинського гандбольного «клондайку». 
Населений пункт із десятьма тисячами жителів ніяк не міг конкурувати з мегаполісами в селекції серед дітей, однак ті хлопці й дівчата, що вже приходили у спорт до Баламута, з головою поринали в гандбол. Навіть сам Олександр Миколайович не міг полічити майстрів спорту, яких виховав, однак їх точно було понад сто!
Від гастарбайтера до тренувань зі Львом Яшиним
Уболівальники зі стажем знають, що окремою темою, про яку й не здогадуються ЗМІ, є дружба Олександра Баламут та Ігоря Турчина (тренер жіночого «Спартака» (Київ), що увійшов до Книги рекордів Гіннеса, адже вигравав 20 разів першість СРСР та 13 разів – Кубок європейських чемпіонів. – Авт.). Вперше вони зустрілися на фінальних всеукраїнських іграх «Колоса», і тоді перемогу святкували підопічні Турчина. Але згодом гандболістки Баламута 14 разів ставали чемпіонками України цього товариства. Мало хто знає, що горохівчанин був свідком на реєстрації шлюбу Ігоря та Зінаїди Турчинів. І найбільше дорожив подарунками саме від тренера «Спартака». Спортивний костюм одягав на свята, а м’яч з автографами гравців посідав достойне місце в кімнаті, що радше нагадувала музей. Цей-таки м’яч, костюм і палиця, яка впродовж останніх років допомагала ходити, назавжди пішли з Олександром Миколайовичем у кращий світ. 
Із малодосліджених сторінок життя Баламута також варто згадати, що впродовж 1942–1945 років разом із батьками та старшим братом Марком перебував на примусових роботах у Німеччині. А в 1954-му, перебуваючи на зборах під Москвою, тренувався з самим Львом Яшиним (так-так, тоді футболістів і гандболістів часто готували разом), якому навіть кілька голів забив.  Також він сам доглядав за теплицями, в яких вирощував овочі, тримав нутрії. Аби щодня пити корисне козяче молоко, завів козу Зорьку, яку сам і доїв! Тож чи варто після цього дивуватися його успіхам?
А наприкінці 2015 року на стіні приміщення Горохівської КДЮСШ імені Баламута відкрили меморіальну дошку Олександрові Миколайовичу. Відтепер кожен гість райцентру знатиме, кому містечко завдячує спортивною славою.
Довідка
Баламут Олександр Миколайович (23.11.1933 – 10.11. 2009, місто Горохів, Волинь) – майстер спорту, заслужений тренер України, член збірних команд СРСР та України, почесний громадянин Волині.
Автор: Андрій СОБУЦЬКИЙ slovovolyni.com