Висновки робочої групи з питань дитячо-юнацького гандболу України

Робоча науково - методична група з розробки концептуального напрямку розвиток дитячо юнацького гандболу при Федерації, вивчивши наукові роботи по системі підготовки молоді різних країн (СРСР, НДР, США, Німеччини, Нідерланди та тощо) і про аналізувавши ситуацію, яка склалася в  дитячому-юнацькому гандболі України, дійшла наступних висновків. Робоча науково - методична група з розробки концептуального напрямку розвиток дитячо юнацького гандболу при Федерації, вивчивши наукові роботи по системі підготовки молоді різних країн (СРСР, НДР, США, Німеччини, Нідерланди та тощо) і про аналізувавши ситуацію, яка склалася в  дитячому-юнацькому гандболі України, дійшла наступних висновків.
Довготривале нерозв’язання системних проблем призвело до зниження показників розвитку гандболу в країні не тільки за якісними, але й за кількісними показниками. При цьому розуміння причин кризового стану дає можливість правильно визначити системні заходи, щодо вирішення проблем.
Постає нагальна необхідність реформування галузі: створення нормативно–правових і організаційних умов для удосконалення організаційно–управлінської системи вітчизняного гандболу за світовими стандартами, забезпечення механізму відбору та підготовки обдарованої молоді для спорту вищих досягнень.  
В Україні на сьогоднішній день функціонують 5 спеціалізованих навчальних гандбольних закладів (251 дитина), основне завдання яких готувати резерв до складу збірних команд України. Також маємо численні навчально-тренувальні групи (4237дітей ?!), 4 школи вищої спортивної майстерності (68 дітей), групи вищої спортивної майстерності, тільки у Києві  12 груп (90 дітей). У 24 областях України і в Києві при ДЮСШ функціонують відділення гандболу - 113 відділень ( 11 182 дитини). На приклад у Вінницької області у 2015 році було 7 відділень з гандболу і  835 дітей, у 2016 році - 10 відділень 989 дітей, у 2017 році  4 відділення гандболу та 479 дітей, но чомусь за останні 5 років  жодна  дитяча команда не брала участь у офіційних  змаганнях  (Чемпіонат України). 
Другій приклад, Житомирська область у 2015 році було 13 відділень з гандболу та 1200 дітей, у 2016 році було 12 відділень з гандболу і 1019 дітей та також  чомусь за останні 5 років жодна  дитяча команда не брала участь у офіційних змаганнях  (Чемпіонат України). Це тільки два прикладу…

Ця величезна за масштабами система дитячо-юнацького спорту в Україні недосконала. Школи мають різну результативність. З року в рік вони не дають результат з позицій інтересів національних команд. У таких школах перебуває велика кількість спортсменів, які є безперспективними з позицій інтересів збірних команд. У спортивних школах суттєво порушується оптимальне співвідношення спортсменів, які знаходяться на етапі початкової підготовки і на наступних етапах вдосконалення майстерності. 
Оптимальним є співвідношення, за якого не менше 75-80% дітей знаходяться в групах початкової підготовки, 20-25% - у навчально-тренувальних групах, біля 1% - в групах спортивного вдосконалення, 0,10-0,15% - у групах вищого спортивної майстерності. 
У реальності ж в групах початкової підготовки маємо не більше 35-40% учнів, а основна кількість (близько 60%) знаходиться у навчально-тренувальних групах. Це стримує залучення до початкової підготовки перспективних дітей, а також утримує в системі олімпійського спорту величезну кількість дітей, об’єктивно нездатних досягнути високих спортивних результатів. 
Вимоги щодо вирішення цього питання наштовхуються на опір тренерів, яким значно простіше працювати з невеличкими за чисельністю групами з постійним контингентом малоперспективних спортсменів, замість трудомісткої роботи по залученню до початкової підготовки великої кількості дітей. 
У багатьох школах відстає матеріальна база, недостатньо тренерів високої кваліфікації, відсутній постійний зв'язок зі школами вищого рівня, групами і центрами олімпійської підготовки, порушується система передачі найбільш перспективних спортсменів до шкіл з кращими умовами для підготовки, з більш здібними та знаючими тренерами.
У провідних країнах Європи після тренувального процесу в спортивних клубах-секціях (ДЮСШ) до наступної ланки переводитися 60-80% дітей. В Україні в силу недостатньої якості роботи з дітьми та менш ефективного відбору цей показник складає не більше 7-8%. Мінімальний термін перебування в спортивних клубах-секціях (ДЮСШ), упродовж якого дітей заборонено відраховувати, становить 2 роки. Далі проводиться відсів на наступну сходинку підготовки до вищих досягнень. Переводитись мають тільки ті спортсмени, які за об'єктивними даними мають потенціал потрапити до збірних команд.
Для ефективних систем відбору та багаторічної підготовки спортсменів характерно відсіювання на кожному ступені.
Існує 5 видів відбору; 1. Первинний відбір; 2. Попередній відбір; 3. Проміжний відбір; 4. Основний відбір; 5. Заключний відбір.
У процесі відбору необхідно спиратися на широкий комплекс показників, що дозволяють оцінити:
• Стан здоров'я і рівень фізичного розвитку спортсмену; • Особливості статури; • Особливості біологічного дозрівання; • Властивості нервової системи; • Функціональні можливості найважливіших систем організму спортсменів та перспективи їх підвищення; • Рівень розвитку рухових якостей і перспективи його підвищення; • Здатність до перенесення тренувальних і змагальних навантажень, інтенсивному протіканню відновних процесів; • Психофізіологічні здатності до м'язово-рухового і просторово- тимчасового диференціювання; • Мотивацію, працьовитість, наполегливість, рішучість, мобілізаційну готовність; • Резерви в удосконаленні різних аспектів підготовленості та компонентів змагальної діяльності; • Підтримка батьків, сім'ї, їх можливості для створення умов для напруженої підготовки (Gulbin, 2012; Sands, 2012; Meylan, Cronin, 2014 року).
Особливою проблемою, яка в останні роки призвела до істотного збільшення травматизму і професійної захворюваності юних спортсменів, їх передчасного відходу зі спорту, стало надмірне насичення матчами спортивного календаря. Різко зросла інтенсивність змагальної діяльності. Дослідження, проведені на матеріалі гандболу, показали, що гравці упродовж 1000 годин змагальної діяльності зазнають від 24 до 37 травм, а під час 1000 годин тренувального процесу - від 2-4 до 8-9 травм (Richardson et al. 2017).
Проблему спортивного травматизму слід також розглядати у зв'язку з віком і статтю спортсмена. Наприклад, дуже небезпечним стосовно переломів на втомі є пубертатний період, коли кістки дітей особливо схильні до деформації і чутливі до надмірних механічних навантажень. Юних спортсменів, у яких не до кінця сформувався опорно-руховий апарат і не завершився віковий розвиток, дуже часто включають до складів більш дорослих команд. Їм доводиться змагатися зі спортсменами значно старшого віку, стикатись із навантаженнями, що не відповідають їх можливостям.
У системі дитячо-юнацького спорту офіційні змагання (Чемпіонат України) служать ефективним засобом спортивного тренування, контролю за його ефективністю, відбору перспективних дітей. 
Фахівці НДР уважно стежили за тим, щоб змагання не стимулювали форсованої підготовки і погоні за рекордами. Ще один важливий момент: участь у змаганнях з більш старшими і явно сильнішими спортсменами вважалося недоцільною насамперед в плані психологічної підготовки та формування впевненості в своїх силах, націленості на перемогу, граничної мобілізації функціональних можливостей і прояву вольових якостей (С.Н . Бубка, В.Н. Платонов 2017).
Ще одним важливим моментом є те, що офіційні змагання та їх склад учасників планується так, щоб діти виступали в умовах гострої конкуренції, мали шанси на перемогу, а система проведення офіційних змагань відповідала б завданням етапу підготовки і дозволяла виконувати контрольні функції.
Керівник Робочої групи Віце-президент ФГУ Є.І. Петрушевський