_pictogram.svg.png)
Безумовно, однією із найголовніших подій квітня стала сесія Академії IJF.
У нашій країні така сесія відбулася вперше. Слухачі назвали її «мобільним Кодоканом». Упродовж двох тижнів в олімпійському центрі «Конча-Заспа» 65 українських спеціалістів доводили практичні знання на татамі, переважна більшість із них успішно склала іспити. Про значення цього заходу ми поговорили з віце-президентом ФДУ Олександром Нагібіним, котрий став головним ініціатором запровадження проекту в нашій країні.
– Академію було створено чотири роки тому за ініціативи президента IJF Маріуса Візера, котрий багато сил і засобів вкладає в розвиток освітніх програм для всього світу, – каже Олександр Геннадієвич. – Є багато регіонів, де є якісне дзюдо і високий рівень викладання. Але багато країн розвиває наш вид спорту, образно кажучи, з натхнення. Приміром, є людина, котра десь і колись займався дзюдо, а потім вирішив залучити інших зацікавлених і організував у себе відповідну федерацію. Це стосується, наприклад, Океанії, де, зрозуміло, немає глобального охоплення. Такі країни просто входили до міжнародної федерації. І вивести їх на новий рівень – одна із цілей академії. Спочатку це були просто курси, куди відправляли, зазвичай, спортсменів, які закінчили виступи, і після навчання ті ставали тренерами.
Але згодом почали розуміти, що необхідно вдосконалювати академічні знання з дзюдо: що таке Гокіо, Ката і тому подібне. Адже завдяки базовим дисциплінам люди не тільки розуміють, що таке дзюдо, а починають підвищувати власну майстерність як наставника. Тому що тренер має знати основи фізіології, анатомії, вміти надавати першу допомогу (що підтверджує сертифікат «Червоного хреста»), а також чорний пояс першого дану. Такі були умови для першого рівня Академії IJF – клубний інструктор.
– Які вимоги висуваються до здобуття цього звання?
– Це – базовий рівень, до якого входить складання всіх ста технік у стійці й партері (Tachi-waza і Ne-waza). І цим мають володіти всі. Може, на наш погляд це здається не так, як нас колись учили наші тренери, котрим теж саме так колись викладали. Була «трансляція» стилю твого наставника. Зараз же є таке розуміння, щоб усіх дітей вчили, починаючи з класичного дзюдо. Правильний підхід, коли базова техніка згодом трансформується в персональний стиль на основі анатомічних та інших особливостей кожного окремого юного спортсмена.
Сьогодні дуже гостро стоїть питання освіти тренерів. Так, вони всі мають вищу профільну освіту, але навчання було багато років тому. А наставник має розвиватися, відповідати вимогам часу, тенденціям розвитку світового дзюдо. Тому і було створено три рівня підвищення кваліфікації Академії IJF – клубний інструктор, тренер, сертифікований менеджер. Тобто спеціаліст упродовж півроку складає іспити в режимі «он-лайн», де читають лекції, проводять постійне тестування щотижня. Якщо слухач дає понад 60 відсотків правильних відповідей, його допускають до практичної сесії.
– Розкажіть, будь ласка, детальніше, що ж входило до цієї частини курсу.
– Маємо низку іспитів. Перший – теоретичний, де тренери підтверджують свої знання, здобуті в «он-лайні». Сім десятків питань, на які знову ж таки треба дати не менше 60 відсотків вірних відповідей. Тобто спеціаліст має довести, що саме він складав тести за комп’ютером, а не інша людина, що сиділа поруч.
Після теоретичного випробування – три практичні. На татамі слухачі академії демонстрували знання Nage no Kata, Tachi-waza (стійка – кидки і рухи) і Ne-waza (партер – прийоми на утримання, задушення й больові). Якщо студент набрав 75 відсотків, то вона отримує відповідний сертифікат.
– Чи мала українська сесія свої особливості?
– Найголовніше – нам вдалося створити у залі олімпійського центру «Конча-Заспа» дуже гарне додзьо, де панує правильна атмосфера. А родзинки додавало те, що завдяки світу сонця на портретом засновника дзюдо Дзігоро Кано поставала тінь дерева, і, ввімкнувши фантазію, можна було уявити, що то сакура. Наші студенти відразу відчували, що тут їм дають щось інше – те, чого вони або не знали, або не звертали на це уваги. Я помічав, що люди насправді уходили із залу просвітленими, вибачте за пафос. Змінюються розуміння, світогляд, і вони повертаються у свої клуби з новим знанням, що є насправді дзюдо. Це – культура, філософія, послання людям, як маємо жити за певними принципами. Ті принципи, які сповідував Кано. Перш за все вони базуються на повазі, дружелюбності… Як ми знаємо, дзюдо вийшло із дзюдзюцу. «Дзюцу» – це більше технічна складова, мистецтво володіння, а «до» – це шлях, який велику роль надає моральним основам.
Додзьо із "тінню сакури"
– Ви вже думали про подальші перспективи проекту?
– У нас з моїм колегою, координатором тренерів Сергієм Дубровою є мрія, щоб у дзюдо в Україні була окрема будівля, де б не тільки змагання проводили, а впродовж року йшло навчання за програмою Академії IJF. Щоб ми готували разом з нашим університетом фізкультури спеціалістів належного рівня. До того ж, не тільки тренерів, а й менеджерів, маркетологів тощо. Щоб Федерація дзюдо України стала потужною структурою, щоб парубки й дівчата, яких випускає академія, приходили працювати у ФДУ, щоб наша організація об’єднувала не 30 тисяч, а до пiвмільйона дзюдоїстів.
Якщо ми зробимо спільний проект Академії IJF і Національного університету фізичного виховання й спорту України, то майбутні бакалаври і магістри, котрі вивчали спеціалізацію «дзюдо», стануть великим кадровим потенціалом нашого виду спорту. Адже що ми сьогодні бачимо? У нас – гарне дзюдо, у нас – великі чемпіони, якими ми пишаємося, у нас – перспективна молодь. Але часто на тих же Олімпійських іграх можна сказати, що ми трохи «послизнулися», не дотягнули до медального виступу, і, цілком можливо, нам не вистачає Гокіо, якому мали вчити. А з чого воно починається? З правильних переміщень по татамі, правильних виборів векторів руху, з вірної послідовності прийому – виведення з рівноваги, вхід у кидок і власне сам кидок. Якщо спортсмен розуміє, як тягнути руками, як підвертатися, то на цій базі у дитинстві вже формується персональна техніка, її вже потім шліфують і доповнюють під керівництво грамотних тренерів. Це – як двигун внутрішнього згоряння, він діє за однією принциповою схемою, але є «Мерседес», є «Бентлі», а є «Запорожець».
Президент ФДУ Роман НАСІРОВ
– Чи складно було організувати цей захід?
– Насправді привезти цей проект в України було нескладно. Академія IJF – це всі мої колеги, з котрими ми разом пройшли багато програм, різних змагань. Як член виконкому Європейської федерації дзюдо я постійно з ними працюю, ми довіряємо один одному, і вони знають кому можна давати проекти. Звичайно, мені із радістю пішли назустріч. Нам дуже допомогла Міжнародна федерація дзюдо, Міжнародний Олімпійський комітет, зокрема «Міжнародна Олімпійська солідарність», яка виділила грант, Національний Олімпійський комітет України, Федерація дзюдо України, за що ми вдячні і президенту Роману Насірову, й усьому складу президіуму ФДУ, а також партнерам проекту, що завжди поруч з нами – «Бойко-Спорт», «Оболонь», «Green-Hill».
І ще чому я хотів провести сесію Академії IJF в Україні, так це тому, що це фінансово зручно для наших слухачів. Якщо ти намагаєшся вчитися за кордоном, то це коштуватиме півтори тисячі євро за семестр. Але все ж таки гроші – не найголовніше. Тому хочу подякувати всім учасникам цієї сесії, адже я відчув велике розуміння важливості цієї справи. Чесно кажучи, не думав, що проект отримає таку довіру з боку української тренерської спільноти. У нас було зареєстровано понад 80 осіб, допущено до іспитів – 65. Це – найбільше число в історії Академії IJF за чотири роки її існування. В жодній країні не був такий довгий сесійний марафон, що тривав два тижні, і в ньому брали участь дві групи слухачів. Це свідчить про те, що в наших спеціалістів є бажання вчитися, вдосконалюватися, а значить – у нас є майбутнє. Тому сподіваюся і навіть упевнений у тому, що цей проект не просто житиме, а й надалі розвиватиметься.
– У чому різниця академічних лекцій від майстер-класів, більш звичного для нас методу обміну досвідом?
– У глибині знань. В Академії IJF викладачі працюють з тобою по шість годин щодня. А майстер-клас – це більше комерційно-презентаційний захід. Там мало освітньої складової. То більше знайомство з відомим спортсменом. Хотів би запитати дітей: «А чи пам’ятають вони прізвище спортсмена, котрий приїжджав до них з майстер-класом?» Так, це позитивна річ, але більш емоційна, ніж освітня.
Дворазова бронзова призерка чемпіонату Європи Марина ЧЕРНЯК (праворуч)
– Мабуть, ви помітили, яке враження залишилося від української сесії в експертів Академії IJF?
– Скажу, що вони повернулися додому з позитивними емоціями. Експерти знали, що в нас доволі високий рівень дзюдо, але не очікували, що наші спеціалісти так швидко опановують науку. Немає амбіцій у стилі: «Я й так усе знаю, навіщо мені прописні істини…». Хоча на татамі були люди, які успішно виступають на міжнародних турнірах, які вправно готують спортсменів високого класу. Наприклад, Марина Черняк – уже дворазова бронзова призерка чемпіонатів Європи 2014 і 2018 років. А старший тренер чоловічою команди Артем Блошенко навчання поєднував із роботою на зборі перед континентальним форумом, що нещодавно завершився в Тель-Авіві.
Старший тренер чоловічої збірної Артем БЛОШЕНКО
