_pictogram.svg.png)
Українська жіноча естафетна команда 4х400 метрів у складі Аліни Логвиненко, Ольги Бібік, Тетяни Мельник і Ольги Земляк, які фінішували п’ятою поділилися своїми емоціями після фінішу.
Аліна Ловиненко: «Я дійсно старалася бігти свій етап, передала паличку «на зубах». Я прошу вибачення за те, що було не так, і перед дівчатами, і перед глядачами, і перед усіма, хто нас підтримував. Засмучена, адже були певні очкування і ці наші бажання були доступні. Але це теж досвід, працюватимемо далі».
Ольга Бібік: «Виграти медаль було дуже реально. Час британок, які фінішували третіми, не такий уже і високий. На своєму етапі виклалася на сто відсотків, швидше б я бігти не змогла. Дуже прикро, адже такі шанси можуть випадати один раз на все життя. Хотілося привезти медаль, показати, щоб усі пишалися. На жаль, цього не сталося. Але духом падати не буду, працюватимемо далі. Кар’єру завершувати не планую, тому на Токіо-2020 потрібно збиратися і добиватися нагороди.
Складно сказати, що сьогодні було не так. Можливо, задовго чекали, хвилин 20 просто стояли, ніде було навіть розбігатися. Можливо, не до кінця відновилися. Факторів може багато, але щиро шкода, що не виграли медаль.
Я зробила манікюр. На одній руці він олімпійський, а на інший – присвячений усім загиблим… Ми пам’ятаємо про них, про все, що вони для нас зробили, віддали життя за країну і наше майбутнє. І ми, зі свого боку, теж боремося за Україну, намагаємося якомога більш гідно представити її всьому світу».
Тетяна Мельник: «Дуже старалася. Бачила, що справи у нас йдуть погано, і намагалася хоч щось виправити. Дуже засмучені. Це мій останній старт сезону. У мене і досі мурашки по шкірі, я виклалася на дистанції повністю, робила все, що могла. Надзвичайно прикро… Але ми команда, десь щось трішки не склалося. Та це не остання естафета, налаштовуватимемося на інші. Це лише маленький початок.
Для мене відібратися на ці Олімпійські ігри вже було перемогою. Все ще попереду, і у Токіо-2020 уже намагатимуся виступити не лише в естафеті, а і в особистому виді».
