Юлія Горошко – тернопільська регбістка. Дівчина навчається в Західноукраїнському національному університеті, де є гравчинею збірної команди «Універ-ЗУНУ». Нещодавно Федерація регбі України присвоїла їй номінацію «Прорив року» Вищої Ліги у 2020 році. Звання кращої жіночої команди року теж дісталось тернопільським спортсменкам.

Як це – бути регбісткою, дівчина розповіла «ТМЦ.ІНФО».

- Коли ти почала займатись регбі і чому обрала саме цей вид спорту?

- Регбі я займаюся вже два роки. У цей вид спорту потрапила випадково. На першому курсі після заняття з фізкультури тренер запропонував піти на секцію регбі. Я вирішила спробувати, і мені сподобалось. Загалом я люблю такі види спорту, де треба показати свою силу та характер. Ще у школі я їздила на змагання з легкої атлетики і футболу, ходила на вільну боротьбу. Студенткою зацікавилась фрі-файтом. Це український варіант контактних єдиноборств. Однак ці види спорту швидко набридли мені через свою односторонність. Регбі – це дуже жива та енергійна гра. Це − вид спорту, який дає велику фізичну підготовку і розвиває дуже багато навиків одночасно. Тут треба бігати, застосовувати силу і швидко приймати рішення.

- Розкажи детальніше про саму гру та твою позицію у команді?

- Існує кілька видів регбі, які відрізняються кількістю гравців, правилами і тривалістю гри. Я граю в регбі-7 – це коли в кожній команді по сім гравців, а гра триває два тайми по сім хвилин з перервами не більше двох хвилин. Для фінальних ігор можуть бути встановлені довші тайми. Цікаво, що у регбі грають руками й ногами. При грі руками заборонено передавати м’яч вперед. Ногами м’яч бити вперед можна. У регбі-7 в сутичці беруть участь троє гравців, а реалізація спроб пробивається з відскоку. У мене 13 позиція у грі – з краю поля. Тобто, коли в сутичці наші гравчині виграють м’яч для команди, він передається на край поля, де крайні гравчині заносять його, реалізовують спробу. Таку позицію я займаю неспроста. Тут розміщуються найшвидші гравці у команді, а я справді дуже прудка.

-  У суспільстві побутує стереотип, що регбі, як і багато інших видів спорту, − не жіноча справа. Чи чула ти подібні заяви у свій бік?

- І справді, екстремальні та силові види спорту люди звикли пов’язувати з чоловіками. Теж саме й з регбі. Цей вид спорту у багатьох одразу асоціюється з великими, високими спортсменами. Є й ті, хто взагалі мало що знають про жіноче регбі або взагалі чують про нього вперше. Люди часто дуже здивовано і схвильовано реагують на моє заняття. Доводиться слухати: «Ти ж дівчинка», «тебе там затовчуть, ти ж така маленька». Теж саме було, коли ходила на вільну боротьбу, займалася футболом. Багатьом незрозуміло, чому я не обрала, до прикладу, танці. От, рідні від початку мене підтримували, хоч і дуже хвилювалися.

- Чи популярне зараз жіноче регбі загалом в країні та зокрема у Тернопільській області?

- У Тернопільській області є дві жіночі команди з регбі – «Універ-ЗУНУ» у Тернополі та «ДЮСШ» у Кременці. Наша команда і дівчата з Кременця граємо у Вищій Лізі. Це найвища ланка національної першості з регбі в Україні серед непрофесійних команд. Тож можна вважати, що в області цей вид спорту потроху розвивається і набирає популярності. Цікаво те, що наша жіноча команда показує кращі результати, ніж тернопільська чоловіча команда «Терен». Це ще раз доводить, що неважливо, якої статі гравці на полі. Чоловіча команда вже звикла до того, що у нас кращі результати, водночас в нас з ними дружні стосунки. Вміємо радіти перемогам одне одних, адже у нас спільна місія і бажання – популяризувати регбі у регіоні та Україні. Річ у тім, що в нашій країні регбі ще не дуже розвинене, тим більше жіноче. За кордоном жіноче регбі на дуже високому рівні. Хочеться не відставати.

- Чи однакові правила гри, умови та підтримка жіночого та чоловічого регбі?

- Правила гри у чоловічому і жіночому регбі загалом однакові. З власних спостережень, чоловіча гра просто виглядає більш жорстокою, ніж жіноча. Чоловіки вкладають більше сили, агресії і боротьби у регбі. Щодо фінансування, то ставки в принципі однакові і для чоловіків, і для жінок. Чоловічих команд в Україні можливо трохи більше, відповідно змагання можуть бути частіше. Федерація регбі України підтримує жіночі команди, як може. Недавно дівчата їздили за кордон переймати досвід інших регбісток. Це крута можливість, особливо для команд з регіонів.

- Регбі вважається травмонебезпечним видом спорту. До чого слід готувати себе під час гри на полі?

- Справді так. Коли я біжу з м’ячем, потенційно знаю, що в мене можуть влетіти та збити. Так само і я можу відпихати інших, робити різні маневри. Як наслідок, на полі чи на тренуванні можна отримати і незначні, і серйозні травми. Саме до цього слід бути готовою. Важливо мати сильний характер, не боятися та розуміти можливі ризики. Потрібно щодень морально і фізично гартуватись. Ми всі регулярно маємо справу із забоями, синцями, обдертими ліктями, розбитими колінами. Може бути й перелом. Ніхто від цього незастрахований. Втім, думаю, якщо чітко притримуватись техніки, сильно травмуватись важко. Якщо повернутись до стереотипів, то зокрема і через вищий ризик отримати травми, регбі вважають грою не для жінок.

- Що б ти порадила тим, хто хоче займатись регбі?

- Варто пробувати і вірити в себе. Регбі не терпить слабких духом людей.  Наполегливість, сильний характер і завзятість, − ось якості, які необхідні для гри в регбі. Зріст, вік і вага мають куди менше значення. Тому потрібно відкинути всі упередження, сумніви і страхи. Цей вид спорту допоможе розвинути дуже багато навиків як фізичних, так і ментальних.

tmcinfo.com.ua