_pictogram.svg.png)
В столиці Азербайджану – Баку – відбувся перший тренерський семінар з пляжного волейболу, який був проведений під егідою ФІВБ та ЄКВ.
Ця подія пройшла під головуванням віце-президента ЄКВ та президента Європейської комісії з пляжного волейболу Ренато Арени.
Семінар відбувся за участю трьох доповідачів – відомого бразильського наставника з пляжного волейболу Карлоса Галетті, його колеги з Італії Фоско Чіколи, а також виконавчого менеджера збірної Голландії з цього виду спорту Віктора Анфілова.
Слухачами семінару стали тренери з волейболу пляжного з багатьох європейських країн. Україну на цій події представив дитячий наставник з Києва Віталій Дідух. Прес-служба ФВУ попросила його поділитися своїми враженнями, а також розповісти, які проблеми у галузі навчання та підготовки тренерів є сьогодні в Україні.
Тренери усіх країн, об’єднуйтесь!
«Семінар у Баку був присвячений не стільки якимось практичним темам, які безпоседерньо торкаються навчально-тренувального процесу. Ця зустріч, скоріше, мала на меті уніфікувати методи та підходи до розвитку пляжного волейболу у різних країнах, – розповідає Віталій ДІДУХ. – Європейська конфедерація волейболу своїм головним завданням у цій галузі бачить підлаштування тренерських ліцензій у країнах Європи під єдиний міжнародний зразок. Зрозуміло, що національні федерації також мають долучатися до цієї роботи, оскільки на сьогоднішній день у кожній країні є свої стандарти, свої методи ліцензування. Часто вони не схожі на стандарти країн-сусідів.
На семінарі говорилося про те, що адаптація до місцевих особливостей у кожній країні, звичайно, має враховуватися, але є певні основні загальні критерії, яких треба дотримуватися».
Україна поки далека від міжнародних зразків
«На жаль, не можу сказати про те, що Україна можє похвалитися чітко відлагодженою системою розвитку пляжного волейболу і, зокрема, системою підготовки та ліцензування тренерів. Тут є ще багато роботи, – продовжує Віталій Дідух. – Не в останню чергу все залежить від фінансування. В українському волейболі, як, зрештою, і в більшості інших видів спорту державні кошти деінде перепадають лише національним збірним. Про допомогу молодіжному спорту, підготовку резерву мова не йде взагалі.
Нелегко і настаникам. Тренерам доводиться самим шукати спонсорів для своїх команд, але насправді вдається це одиницям. У 90% випадках фінансування лягає на плечі батьків…
Навчатися тренерській професії доводиться самотужки, адже жодних курсів з підвищення кваліфікації або семінарів в Україні не проводиться. Такі семінари проходять за кордоном під егідою ФІВБ та ЄКВ, але зазвичай лекції там читають англійською, а у нас мало хто з тренерів, особливо старшого покоління, може похвалитися вільним володінням іноземної мови.
На допомогу може прийти і Інтернет. Зокрема, чимало цікавих навчально-методичних посібників публікують російські спеціалісти. Тож при бажанні з цими матералами можна знайомитися. Хоча, як показує практика, більшість вітчизняних тренерів-«пляжників» звикли тренувати своїх підопічних, спираючись на свій обистий ігровий досвід».
Прес-служба ФВУ
