Надія КОДОЛА: «Кожен сезон гарний, особливо, коли закінчується чемпіонством»

Капітан «Хіміка» Надія КОДОЛА в докладному підсумковому інтерв"ю розповіла про те, як кувалися титули та досягнення минулого сезону.

Чергове чемпіонство «Хіміка» для капітана команди Надії Кодоли стало вже п"ятим у кар"єрі, як і для «Хіміка», тільки перше було з «Галичанкою» ще в 2010-му. А увінчаний був сезон індивідуальним призом - «Кращому гравцеві чемпіонату України». А розпочали з актуальної теми – Всесвітньої Універсіади, яка стартує на початку липня в Кореї. Зараз студентська збірна України працює на зборі.

- Надіє, розкажіть, як працюється в Тернополі – місті, з яким у вас пов’язано багато спогадів?

- Так в Тернополі пройшла чимала частина моєї кар’єри, саме тут я вперше стала чемпіонкою України. Тому на зборах працюється добре: знайомий колектив, знайома обстановка, знайомі тренери. Дуже доброзичлива атмосфера.

- Чи довго роздумували, щоб погодитись на взяти участь в Універсіаді?

- Погодилась навіть довго не роздумуючи, бо коли вже раз побувала на Універсіаді, хочеться ще. Словами не передати атмосферу, яка вірує на цих змаганнях. Напевно це маленька Олімпіада.

- На що може розраховувати збірна Україна на цих змаганнях?

- У нас підібраний непоганий склад. Тож сподіваюсь, що наша команда доб’ється високого результату. Хотілось би відчувати і підтримку українських вболівальників – це дуже важливо для нас.

НАЙВАЖЧИЙ І НАЙУСПІШНИЙ СЕЗОН

- Минулий сезон можете занести собі в актив?

- Думаю так. Кожен сезон гарний по-своєму, особливо, коли закінчується чемпіонством. В цілому ми вирішили завдання, які перед нами ставилися - виграли чемпіонат і Кубок, якнайдалі пройшли в єврокубку. Хоча є від єврокубку невеликий осад, так як могли добитися більшого. Підсумок сезону: ми в черговий раз довели, що ми найсильніша команда країни. А це завжди приємно.

- Наскільки ваша оцінка сезону відштовхується від оцінки особистої гри?

- У першу чергу, важливий, звичайно, командний результат. У грі постійно беруть участь сім чоловік, і кожен з них вносить свій вклад. Бувають дні, коли в тебе йде гра, буває - ні. Ставити якусь оцінку своїй грі я б не стала. Я не вважаю, що це правильно, тому що волейбол - це командна гра. Ми все робимо спільну роботу і в якісь моменти допомагаємо один одному. У нас була добре зіграна команда, і в цьому заслуга всіх людей, які брали участь у підготовці.

- Враховуючи ваше амплуа – догравальниця з прийомом, у вас кожен сезон один на одного схожий - всі вони важкі, так як ви несете чималу навантаження і в прийомі, і в атаці ...

- Але цей був, мабуть, найважчим за останні роки, в основному через фінальних тури, адже, коли вже закінчується сезону, довелося провести дванадцять матчів за місяць. Здавалося, ось-ось, і сил вже ні на що не вистачить. Нам в якійсь мірі пощастило, що ми завоювали дострокову перемогу, а тому в останніх іграх нам вже було легше, оскільки завдання вже не тяжіло над нами.

- У якісь моменти сезону довелося включати моральні-вольові?

- Так, такі моменти були - ми багато їздили, грали. Наприклад, після «Уралочки» нам треба було грати вирішальні ігри чемпіонату, і було дуже непросто, насамперед у моральному плані. Поразка, переїзд, відповідальність у боротьбі за титул - все це накопичилося. Тоді було реально важко.

- Для вас це був найважчий момент сезону?

- Так, можна з упевненістю про це сказати. Ми всі розраховували на перемогу в дуелі з «Уралочка», і змиритися з поразкою нам було непросто. Так, «Уралочка» - дуже непроста команда, але грай ми на домашньому майданчику, а не на нейтральному, все могло б скластися по-іншому. Але що міркувати - це вже історія.

- У цьому сезоні ви вперше виступали в якості капітана команди. Відчували додаткову відповідальність? Можливо, доводилося брати слово на збори, щось говорити дівчатам?

- Таких ситуацій, коли треба було щось говорити, у нас не було. У нас був нормальний адекватний колектив. Більшою мірою були моменти організаційного плану, які я брала на себе як капітан команди.

- А припустимо, коли команда перед матчем залишається в роздягальні, капітан бере слово?

- Ні, такого немає. Тут ми ще раз нагадуємо один одному про якісь ігрові нюанси - тих, чи інших розстановках, про якісь взаємодії, але ніяких виступів з мого боку не буває.

«ІМОКО ВОЛЛЄЙ». БОРОТЬБА ДО КІНЦЯ

- Матчі з італійською командою «Імоко Воллєй» у тренера, у низки ваших одноклубниць залишили позитивні враження, незважаючи на поразки. Що ви скажете з цього приводу?

- Дотримуюсь такої ж думки. Особливо у нас вийшла друга гра. Якби так зіграли з «Уралочкою», ми б її пройшли.

- Чому, на ваш погляд, не дуже склалася перша гра з «Імоко»?

- Коли зустрічаєшся з командою в перший раз, щось пробуєш, в чомусь сумніваєшся, чогось чекаєш, а коли вже зіграв з нею, розумієш, що нічого надприродного в ній немає, і цілком можна змагатися.

- У першому матчі вперше на волейболі в залі ФСК «Олімп» був аншлаг. Як вам гралося в такій атмосфері?

- Дуже класно. За кордоном ми практично завжди граємо в заповнених залах. У нас в Южному на волейбол теж ходять, але все одно менше, ніж на баскетбол. Це було справжнє свято, це класно, коли заповнений весь зал, коли кожен уболівальник в переповненому залі переживає за твою команду, підтримує її - це дуже допомагає, особливо у важкі моменти.

- У першій партії матчу в Італії «Хімік» програвав в першій партії дев"ять очок - 11:20, але в підсумку виграв. Як вдалося зробити цей маленький подвиг?

- Ми просто боролися до кінця і слідували установці тренера. Нам вдавалося довго тримати м"яч у грі, а потім добивати контратаки, добре подавати. Мені здається, що ми настільки перебували в грі, що навіть не звертали уваги на рахунок - скільки ми програємо, як партія складається, просто грали у своє задоволення.

- А потім поглянули на табло - і 26:24 на нашу користь ...

- Та-ак, десь приблизно так і було (посміхається). 

- Ще більш напруженою вийшла третя партія, яка вирішувала, чи продовжить «Хімік» боротьбу, чи ні. Чотири сетболи у нас, на один більше у суперника. Підсумок ми знаємо - 32:34. Як перебувати в такому вирії подій? Складно, напевно, адекватно мислити в такій ситуації?

- Та ні, нормально мислили, про гру, звичайно. Знову ж таки, за рахунком особливо не стежили. Коли стежиш за рахунком, починаєш виявляти зайву обережність. А так просто концентруєшся на грі, робиш свою справу - приймаєш, тягнеш в захисті і так далі.

- Які емоції переважали після матчу в Італії?

- Був осад, що не дотиснули суперника. Сама ж гра залишила позитивне враження. Ми зробили все, що могли, чинили гідний опір. Розуміли, що могли добитися і кращого результату, але не було того відчуття, що програли і нічого при цьому не зробили.

- Перший титул сезону - Кубок України. Ви як капітан першого підняли трофей над головою. Загальний вибух емоцій, золотий дощ із конфетті. Це якісь особливі відчуття?

- Та ні, звичайні переможні емоції (посміхається). Це просто класно, коли команда, всі ми разом перемагаємо в таких змаганнях.

«УРАЛОЧКА». ПЕРША ПАРТІЯ В ПОЛЬЩІ

- Вихід у півфінал Кубка виклику ЄКВ на тлі подальшої поразки від «Уралочки» став значущою подією для вас?

- Безумовно. І не тільки для мене, для всього «Хіміка», адже з 2001 року жіночі волейбольні команди України не виходили в півфінал єврокубків. Виходить, увійшли в історію. Це дуже хороші відчуття. Це вагома подія в кар"єрі кожної волейболістки команди, та й у спортивному житті нашої країни також, особливо в нинішній час.

- Ще раз поговоримо про півфінальні матчі з «Уралочкою». Не так, як хотілося всім нам, вони склалися. У чому поступилися, по-вашому, цієї іменитої команді?

- Думаю, що психологія зіграла велику роль, все-таки це не проходяща команда. Плюс грає в більш сильному чемпіонаті і підбір кадрів на високому рівні. Плюс матчі гралися на нейтральній майданчику. Багато факторів склалося і призвело до такого результату дуелі. Складно сказати, в чому саме поступилися.

- Сергій Голотов говорив, що після першого матчу навіть поміняли систему захисту ...

- Так, розібрали ми їх добре, буквально за лічені дні перебудувалися, але ...

- Чи можна сказати, що перелом у дуелі стався в першій партії матчу?

- Так, однозначно. Виграй ми цю партію, гра, впевнена, пройшла б за іншим сценарієм. Ми б набрали більше впевненості, суперник би засмикався. Але, знову ж таки, це вже історія ...

- Одним з елементів, який вплинув на хід другого матчу, став прийом. Суперник, що називається, завантажив вас в цьому елементі...

- З боку суперника був постійний тиск упродовж усього матчу - я з ним не впоралася. Якби впоралися, то, можливо, все склалося б по-іншому. Так, на мені лежала велика відповідальність.

- Ви аналізували, чому так сталося?

- Думаю, що справа тут в психології.

- Скільки часу потрібно було, щоб прийти в себе після матчів з «Уралочкою»?

- Уже в Южному, коли ми повернулися додому з Тернополя, поступово прийшла до тями. Вдома грати вже було набагато легше, до того ми головою вже повністю переключилися на чемпіонат.

- Як справляєтеся з такими непростими моментами?

- Насамперед, треба самій впоратися з цією ситуацією. Треба просто відволіктися від неї. Після першого туру в Тернополі я залишилася у сестри, поспілкувалася з близькими людьми. Потім вже опинилася вдома в Южному, з чоловіком. Близькі люди завжди допомагають пережити такі моменти швидко і безболісно.

ВОЛЕЙБОЛЬНІ КУХНЯ. ПРО ОСОБЛИВОСТІ КОМАНДІ

- Кілька питань по волейбольної кухні. Ось ви сидите на лавці перед виходом на майданчик. Про що спілкуєтеся в такі моменти?

- Обговорюємо суперника, якісь тактичні моменти.

- Є навіть фотографія, де ви з Аліною Степанчук перед виходом на майданчик розмовляєте, а вона при цьому посміхається ...

- Ну значить, цей якийсь позитивний момент обговорювали (посміхається).

- При виході стартовою шістки, вже в прямокутнику, ви з дівчатами ляскаєте один одного по долонях. Це вже йде момент настрою на гру?

- Так, такими своїми діями ми показуємо супернику свій настрій, в цьому своєрідному ритуалі є своя психологія. Або ти виходиш без емоцій, або ти виходиш з посмішкою, з настроєм.

- Всі так роблять, але у «Хіміка», якось по-особливому це відбувається ...

- Тому що команда особлива (посміхається).

- ... більш емоційно, як на мене...

- Ну не знаю. Не замислювалася про це. Для нас це все в радість: сам вихід на майданчик, кожен забитий м"яч. Кожен м"яч - це ж, як маленька перемога.

- Коли ви зходитесь у коло, ви один одному щось говорите...

- Так, обговорюємо якісь моменти, вносимо якісь оперативні корективи в гру. А буває, просто сходимося і мовчимо, щоб трохи віддихатися від довгого розіграшу. В принципі, в цьому теж певний момент настрою.

- Про довгий розіграш. У матчі другого фінального туру з «Сєвєродончанка» трапився досить довгий розіграш, близько двох хвилин, коли ви «перестрілювалися» з Ганною Лісеенковою. Видно було, що після нього вам знадобився час, щоб прийти в себе ...

- Та-ак, я капітально взяла участь у цьому ігровому епізоді, що й казати. Було дуж-же важко. Здавалося: ось-ось втрачу свідомість. І таке буває (посміхається).

П"ЯТЕ ЧЕМПИОНСТВО. «ЗОЛОТО» ЗА ВИТРИВАЛІСТЬ

- Для вас нинішнє чемпіонство стало вже п"ятим. Кожен титул доріг по-своєму, або вони все-таки схожі один на одного?

- Кожне чемпіонство дорого по-своєму. Кожен сезон склад змінюється, кожен сезон різні суперники, ігри по-різному складаються. Кожне «золото» по-своєму блищить, можна так сказати.

- Чим дорого це «золото»?

- Це «золото» в тому числі і за витривалість, аж надто напруженим був графік другого етапу. Здорово, що ми знову довели, що ми кращі в країні. П"ятий раз поспіль.

- Правда, що перемоги не приїдаються?

- Найчистіша. Це самий радісний момент, який є в спорті, і у волейболі зокрема.

- Після такого важкого сезону скільки б хотілося відпочивати?

- Це тільки здається, що після таких сезонів, ти відпочивав би кілька місяців. Але проходить тиждень-півтори, і відчуваєш, що організму вже потрібна якась навантаження - або пробіжка, або тренажер. Тому тривалий відпочинок - це не наш випадок. Організм звик до навантаження, і без неї вже нікуди. Щось поробиш, і апетит поліпшується, і вже живим себе почуваєш (посміхається). Активний відпочинок також вітається. У своє задоволення.  

 Прес-служба ФВУ за матеріалами офіційного сайту ВК «Хімік»