_pictogram.svg.png)
Кращий нападник української Суперліги-2014/2015, який нещодавно підписав контракт з російським «Газпромом-Югра», дав інтерв’ю кореспонденту офіційного сайту ФВУ.
Діючий чемпіон та володар Кубка України харківський «Локомотив» в наступному сезоні виступатиме без деяких гравців, які задавали тон у минулій першості. Мабуть, один з найяскравіших виконавців, що ідуть зі стану залізничників, – 25-річний нападник другого темпу Ян ЄРЕЩЕНКО. Кілька тижнів тому стало відомо про те, що зірку українського чемпіонату «вполював» російський клуб «Газпром-Югра» з міста Сургут. Отже, ми не могли не скористатися тим, що Ян проводить останні дні в Україні перед довгим розставанням, і дізналися про його погляд про деякі події минулого, теперішнього і майбутнього…
«Ми виграли, але чемпіонат став нуднішим»
– Яким був сезон, що завершився, особисто для тебе?
– Якщо дивитися з точки зору титулів, то начебто гріх скаржитися – сезон був успішним і для мене, і для «Локомотива». Ми виграли і чемпіонат, і Кубок України. Але з точки зору боротьби, інтриги, то, треба визнати, наш чемпіонат став нуднішим, а загальний рівень команд знизився. «Локомотив» надто вже вирізняється на загальному тлі... Та й я сам в професійному плані точно не виріс за минулий рік.
– За весь чемпіонат-2014/2015 ваша команда не програла жодного матчу, встановивши абсолютний рекорд в Україні. Це було легко зробити?
– Наприкінці сезону, коли ми зрозуміли, що близькі до такого досягнення, то це стало вже справою принципу, з"явився додатковий азарт, який не дозволяв нам розслаблятися. Було кілька матчів, коли суперники були близькі до того, щоб нас засмутити, наприклад, у Вінниці, але все обійшлося.
– У вищому дивізіоні чемпіонату України ти провів чимало років...
– Якщо бути точним, то граю тут з 2007 року – саме тоді я опинився в «Локомотиві»...
– На твій погляд, минулий чемпіонат виявився найслабкішим за твоєї пам’яті?
– Думаю, так і є, на жаль.
– У тебе є пояснення цьому?
– Перш за все, йде відтік сильних гравців в інші країни. Це основна причина. А ще – економічна ситуація, слабка зацікавленість керівників у тому, щоб розвивати наш вид спорту. Це, зрозуміло, не стосується «Локомотива». Як я вже говорив, наш клуб виділяється із загальної сірої маси.
– Самі трофеї, які ви завойовуєте з року в рік, не набридають?
– Ні, адже за них ми боремося протягом цілого сезону, це нагорода за нашу працю. Просто з"являється відчуття, що по-іншому і бути не може: будь-яке місце нижче першого для «Локомотива» вважалося б за повний провал.
– Я був присутній на церемонії нагородження після останнього матчу сезону. За традицією прямо на подіумі гравці «Локомотива» відкривають величезну пляшку шампанського. Зазвичай цю відповідальну місію виконує капітан Володимир Татарінцев, але в цей раз він передав це право тобі. Як думаєш, чому?
– Я теж далеко не новачок у команді, так що, можливо, заслужив. Щоправда, возився з пляшкою довго, не міг відкрити... В результаті вийшов легкий казус – ледь не зірвав церемонію (посміхається). Але все в порядку – відкрив же в кінці кінців.
«Три найближчі роки – у «Газпромі»
– Скажи, волейбол в Україні реально може прогодувати?
– Знову ж таки, якщо ти граєш в «Локомотиві», то так – може. Але щодо інших клубів я не був би таким впевненим, на жаль...
– Фінансові умови в чемпіонаті Росії кращі, ніж в «Локомотиві»?
– Так. Раніше харків"яни за рівнем зарплат, мабуть, змогли б конкурувати з російськими колективами, але коли в нашій країні відбувається війна і економічне становище бажає бути кращим, порівнювати вже складно...
– У той час, коли закінчувався чемпіонат України, ти вже знав, що наступний сезон почнеш в новій команді?
– Так, знав. В курсі було і керівництво «Локомотива». Справа в тому, що я ще рік тому, минулого літа, повинен був перейти в клуб «Газпром-Югра» з Сургута, але тоді клуби не змогли домовитися між собою по фінансах. Втім, вдалося прийти до спільного знаменника трохи пізніше. Я підписав трирічний контракт, який набирає чинності цього місяця.
– Між тобою і харківським колективом не залишилося проблем і недомовок?
– Ні, навпаки, я вдячний керівникам і тренерам за те, що вони поставилися до мене з повним розумінням. Мені вони теж подякували, і це було дуже приємно. Сподіваюся, я не дуже засмучу своїм переходом харківських уболівальників. Вірю, що клуб буде все одно залишатися номером один, як мінімум, в Україні.
– Кілька років тому в одному з інтерв"ю ти сказав, що твоя мрія – пограти в сильному закордонному клубі. «Газпром-Югра» відповідає цим вимогам?
– Думаю, так. Четверте місце в чемпіонаті Росії за підсумками минулого сезону – це рівень! Звичайно, «Газпром-Югра» – це не казанський «Зеніт», і не «Білогір"я», у яких, я вважаю, топ-рівень. Але моя нова команда буде складати значну конкуренцію грандам в наступному сезоні, в цьому можна бути впевненим.
– Твоє знайомство з містом Сургут вже відбулося?
– Так, я їздив туди на один день незабаром після закінчення сезону. Побачив зал, який видався мені дуже гарним і затишним, побачив саме місто. Все сподобалося! А знову полечу в Сургут десь 20 липня, коли «Газпром-Югра» розпочне підготовку до сезону.
«Єдине, що для мене важливо, – безпека моєї родини»
– Тебе не лякає дальність відстаней між рідною Україною і містом в далекому і суворому Сибіру?
– Трохи є. В Харкові для мене все звично, я все тут знаю. А в новому місці доведеться зіткнутися з чимось новим і незнайомим. Але, вважаю, в житті не потрібно боятися змін, адже лише завдяки їм можна рости над собою і рухатися вперед. А що стосується клімату, то, дійсно, мене попередили, що зими в Сургуті – дуже холодні. Однак у всьому є свій плюс. Я з дитинства обожнюю сніг, а там його точно буде багато!
– ВК «Газпром-Югра» тренує заслужений тренер Росії Рафаель Хабібуллін – він же є генеральним директором клубу. Саме з ним ти вів переговори, і він вводив тебе в курс справи?
– Саме так.
– Як думаєш, тобі вдасться сходу завоювати місце в стартовому складі нової команди?
– Вирішуватиме лише тренер. Зараз він нічого не може обіцяти. Свої амбіції мені потрібно буде доводити на тренуваннях.
– Є ще один важливий момент. Не секрет, що до Росії в Україні зараз в основному негативне ставлення – зі зрозумілих причин. Для тебе це не було стримуючим фактором при прийнятті рішення про перехід?
– Я далекий від політики, новини по телевізору взагалі не дивлюся. Тому погляди в мене – нейтральні. Єдине, що для мене важливо – безпека моєї родини, моїх батьків, які живуть в Маріуполі і нерідко чують постріли. Все це дуже неприємно.
– Ти не пропонував їм переїхати до Харкова, адже там все ж, напевно, безпечніше?
– На деякий час, коли в Маріуполі були найбільш напружені бойові дії, вівся обстріл міста, батько і мати переїхали до мене. Але вони все-таки прив"язані до свого дому, тому зараз знову живуть у себе. Лише іноді приїжджають в гості в Харків, як, до речі, і зараз. Адже коли почнеться волейбольний сезон в Росії, доведеться довго не бачитися…
– Як батьки сприйняли твій перехід в «Газпром-Югра»?
– Позитивно.
«Змінювати громадянство поки що не планую»
– У волейбольних колах усіляке кажуть. Зокрема, подейкують про те, що ти начебто не проти змінити українське громадянство на російське... Як прокоментуєш ці чутки?
– Поки що в планах у мене такого кроку немає. Але що буде далі – сказати складно. Адже ніхто не знає, чим обернеться ситуація в нашій державі згодом. Хотілося б, щоб війна швидше закінчилася. Тому що, приміром, в той же Маріуполь приїжджати страшно...
– Чи збираєшся коли-небудь в майбутньому одягати синьо-жовту футболку збірної? Чи, можливо, з’явилася спокуса виступати за одну з найсильніших волейбольних команд світу – російську збірну?
– Я не закриваю для себе можливість грати за українську команду. Так, я не беру участі в Універсіаді в Кореї – це тому, що мені потрібно було залікувати деякі травми, до того ж, з тренером «Газпрома-Югра» ми обговорили мій план роботи під час відпустки, який мені треба виконувати. Якщо в збірну будуть з"їжджатися всі найсильніші гравці, в тому числі ті, хто грає за кордоном, то і я, мабуть, приїду. Зрештою, для української команди давно настав час нарешті вийти до фінальної частини чемпіонату світу або Європи. Що ж стосується російської збірної, то спокуса виступати там, може, і є, але я прекрасно розумію, що рівень виконавців в цій команді дуже сильний, так що потрапити до збірної Росії навіть при великому бажанні було б складно...
– Яким ти бачиш майбутнє волейболу в Харкові і взагалі в Україні – скоріше у світлих або в темних тонах?
– Я думаю, буде певне затишшя – роки два-три, а, можливо, і п"ять. А потім, коли обстановка в країні налагодиться, то налагодиться і ситуація у волейболі.
– Насамкінець питання про твою родину. Тим більше, що ти дав досить поважний привід – на початку цього року став батьком чудового сина! Вже звикся з цією роллю?
– Так, відчуття надзвичайно приємні! Зі своїми обов"язками я справляюся. Радий, що минулий сезон провів у Харкові, де завжди мав можливість бути поруч зі своєю дружиною Світланою під час такого важливого періоду в нашому житті. Одним з перших побачив свого сина. Він отримав ім’я Кирило. Нещодавно йому виповнилося п"ять місяців. Згодом збираюся забрати свою сім"ю в Сургут. Сподіваюся, їй там сподобається…
Прес-служба ФВУ
