Олександра ПЕРЕТЯТЬКО: «Я отримала задоволення від сезону - від гри, від роботи, від колективу»

Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю кращої зв’язуючої минулого чемпіонату гравця «Хіміку» Олександри ПЕРЕТЯТЬКО.

Досвідчена зв’язуюча Олександра ПЕРЕТЯТЬКО, лише дебютувавши за «Хімік» на початку жовтня, встановила своєрідний спортивний рекорд - вона вийшла на майданчик в офіційному матчі через два з половиною місяці після народження дитини. А сам сезон приніс їй серію перемог - і на особистому фронті - тут два призи кращою зв’язуючої, і на командному – «золотий» дубль. З багатьох причин минулий сезон став для неї особливим - про одну з причин ми сказали на початку, ще одна - повернення в рідний чемпіонат після шестирічної перерви з накопиченим за цей період досвідом виступів у Росії, Азербайджані, Туреччині. Здається, і для чемпіонату, і для «Хіміка» поява такого гравця стало плюсом. Про враження самої волейболістки в нашому черговому підсумковому інтерв"ю. 

ОЦІНКА. ПОВНЕ ЗАДОВОЛЕННЯ

- Сашо, ви провели перший сезон в новому для себе клубі. Чи повне задоволення від нього - в плані гри, в плані результату?

- Так, є повне задоволення. Я вважаю, що отримала багато нової інформації, підняла свій рівень майстерності. Цим я дуже задоволена. Думаю, що це мені знадобиться в подальшому. Спасибі тренеру, що працював зі мною, приділяв мені увагу.

- На старті сезону ви вийшли на майданчик в офіційному матчі через два з половиною місяці після народження дитини. Як пройшов процес набору кондицій?

- Досить важко, і в першу чергу, не в спортивному плані, а в побутовому. Треба було увійти в новий ритм життя. Намагалася знайти час відпочити, виспатися, так як вночі це не дуже-то виходило - треба було вставати годувати дитину. Я б не сказала, що у волейболі було важко. У вільний час я приділяла увагу своїй фізичній підготовці і тому увійшла в форму досить швидко.

- Скільки часу знадобилося для цього?

- Повне відчуття м"яча і тіла прийшло, як і планувалося, перед першим матчем з «Імоко Воллєй» в Кубку ЄКВ. Перші тури чемпіонату України розглядалася як підготовка, йшов процес набору кондицій - був час відчути, які параметри і як треба підіймати.

- Поняття «форма» включає зіграність?

- Звичайно. І зіграність, і відчуття себе на майданчику. Важливо було повністю відчути м"яч, а це для мене визначається в торканні м"яча, у відчутті себе на майданчику - як вибігти, як стати в захисті, щоб встигати. Щоб видати хорошу передачу, потрібно до неї добігти. Якщо не встигаєш добігти, значить, відстають по готовності ноги, а значить, над цим треба працювати. Все це повинно було з"єднатися в одне ціле. Якраз до перших єврокубкових матчів це і сталося.

«ІМОКО ВОЛЛЄЙ». РЕЗУЛЬТАТ НЕ ВПЛИНУВ НА НАСТРІЙ

- Матчі з таким суперником як «Імоко Воллєй», суперництво з гравцями світового топ-рівня напевно стають яскравою подією в житті будь-якого тренера, гравця. Гра в Южному. Аншлаг, рекорд відвідуваності для волейбольних матчів у Южному - 2100 глядачів. Незадовго до дуелі ви говорили, що для вас суперництво з кращою зв’язуючою чемпіонату світу Аліша Гласс було одним з моментів мотивації. Яке це все було насправді?

- Це була купа емоцій, було неймовірне бажання виграти, показати, що ми граємо не гірше. У нас також є сильні сторони в команді - наш тренер, наша тактика. А коли це працює, виходить те, що ми напрацьовували в тренувальному процесі, це приносить масу задоволення. А гра при такій кількості глядачів - у нас, як ви вірно помітили, був повний зал, ще більше додавало позитивних емоцій.

Правда, матч на виїзді у нас вийшов краще, ніж домашній. Ми вже знали, чого від них очікувати. А в цілому це були перші ігри в єврокубках, і ми ще не були так готові, як скажемо, взимку. Вважаю, що після третього туру в єврокубках ми б зіграли з цим суперником зовсім по-іншому. Пішли вже інші напрацювання, зріс рівень командних взаємодій, тому стали сильнішими порівняно з листопадом. До перших єврокубкових матчів нам не вистачило часу, щоб добитися такої готовності.

- Повертаючись до матчів з італійською командою. Не ловили себе інший раз на думки при погляді через сітку: «О! Нічого собі! Аліша Гласс!?»?

- Та ні, я вже доросла для таких речей (посміхається). Але було дуже приємно, що ця команда приїхала, бо сам приїзд було під питанням. І ось ми з ними зіграли. Ми, може, теж хочемо бути чемпіонками світу та Європи, просто у нас, напевно, не та ситуація в країні. Всі хочуть бути на їхньому місці. І, звичайно, коли зустрічаєшся з такими гравцями, думаєш: «От їй класно - вона виграла чемпіонат світу». Дивишся із задоволенням, радієш за неї: «Вона - молодець, змогла досягти цього». Я, наприклад, також би хотіла стати чемпіонкою світу.

- Матч в Італії. Чи доводилося раніше грати в такій, по-справжньому волейбольної, обстановці, змагаючись з командами топ-рівня?

- У схожій обстановці я грала у складі «Азеррейла» в матчах Кубка виклику ЄКВ, коли перед нами була поставлена ціль виграти цей трофей. Найбільше запам"яталися, безумовно, фінальні матчі з «Локомотивом» - для нас гри з цією командою завжди були принциповими.

- Поділіться, будь ласка, враженнями від перебування на майданчику під час матчу такого супернакалу. Вам як зв’язуючій важливіше, мабуть, ніж іншим, зберігати голову холодною, тому що ви ведете гру, чи не так?

- Більшою мірою вдавалося, адже Сергій Іванович швидко призводить гравця до тями, якщо відбувається щось подібне.

- Що було для вас найскладнішим в цій грі?

- Вірите, нічого складного в суперництві з італійською командою не було. Вдома ми, можливо, сумнівалися: «Що буде? Як буде». А в Італії ми вже чітко знали, чого очікувати і від гравців, і команди в цілому. Тому цей матч був легшим для нас, ніж перший - ми грали у своє задоволення. І у нас все виходило. Особливо, коли ми виграли першу партію, поступаючись по ходу дев"ять очок. Це додало ще більше впевненості. Небагато, вважаю, не вистачило зіграності, яка була у нас вже пізніше. Все-таки в команду влилися нові люди і відразу неможливо показувати рівень взаємодій, комбінації - для цього потрібен час.

- Ви кажете, що не вистачило зіграності для перемоги, а в кожній партії це обчислювалося двома м"ячами...

- Тут позначилася наша психологія наша. Взагалі, вважаю, в кінцівках виграє той, хто впевненіше у своїх силах.

- Від таких матчів все ж таки більше позитивних емоцій, ніж негативних, правда?

- Так, згідна. І італійські вболівальники підходили після матчу дякували нам за гру. Навіть коментатор італійського радіо, як мені тато потім розповідав, не міг під час матчу стримати емоцій, вигукуючи «Grandissimo spettacolo!». З цього було зрозуміло, що на майданчику відбувається щось грандіозне.

Після матчу сфотографувалися з волейболістками «Конельяно» і окремо, і командою - такі матчі надовго залишаються в пам"яті. А потім вже в роздягальні дуріли, кричали від радості, і в принципі були задоволені тим, як пройшла гра.

- Той рідкісний випадок, коли результат не вплинув на настрій ...

- Так, це саме той випадок. Таке враження, ніби виграли.

ДОВГООЧІКУВАНИЙ КУБОК ЯК ПІДСУМОК РОБОТИ

- Наступним знаковим матчем напевно став для вас фінал Кубка України, який раніше був недосяжним для вас. Якось по-особливому підходили до нього?

- Так, по-особливому. Ще й по тому, що це був перший фінал сезону для «Хіміка» і його треба було обов"язково виграти. Ми зробили це. Далі в сезоні пішло легше. Чемпіонат ми заздалегідь виграли, і в кінцівці був уже не той накал. І це стало значущою подією для команди, для мене. Я давно не вигравала титул, і тому у зв"язку з цим були дуже хороші емоції. Плюс отримала приз як кращому зв’язуючому. Для мене ця перемога стала першою для мене після перерви і підсумком роботи в першій частині сезону - я дійсно відновилася після народження дитини. Ось він - результат.

- Трохи про це. Люди бачать результат на табло, але не бачать, що стоїть за ним. Швейцарські команди, та й норвезьку, візуально пройшли в єврокубку досить легко. Розкажіть, що ховається за цією легкістю.

- За цей легкістю ховаються копітка робота і нерви. Ми важко працюємо в залі, на кожного суперника серйозний настрій. Команди такого ось середнього європейського рівня інший раз такі шалені. По ходу матчу вони починаються заводитися, часом непомітно: десь руку в захисті підставлять, і це їх дуже заводить - психологія така. Вони і після помилки не засмучуються. З такими командами, взагалі, не можна розслаблятися, бо можна прикро програти. І ми завжди собі про це говорили.

У «Хіміка» в минулому були образливі поразки, наприклад, від фінського «Сало» - на мій погляд, через недооцінку. Ми намагалися цього не допустити і, звичайно, нервували перед кожною грою, щоб все пройшло добре, щоб судді нормально відпрацювали - суддя може будь-яку команду, образно кажучи, закопати. Особливо на виїзді ми хвилювалися. Так, перераховані вами команди не настільки сильні, як «Конельяно», або «Уралочка», але підготовка до них була настільки ж серйозною.

- До дуелі зі «Стод», взагалі, більше місяця готувалися ...

- Так, часу було чимало, але серйозних ігор при підготовці до цих матчів, скажімо в лютому, ми не мали. Цікаво, що перша думка, коли дізналася, що граємо з норвезькою командою: «У Норвегії в волейбол грають?». Правда, коли почула прізвища гравців, а серед них була і бразилійка, і кубинка, з якою я грала в «Азеррейлі», зрозуміла, що гра буде швидкою, навіть дуже швидкою, і треба бути до цього готовими. Сергій Іванович, природно, все це бачив і знав, як побудувати гру проти цього суперника. У ході підготовки ми грали максимально швидко, не завжди встигали, але в самій грі вже було легко.

Коли побачили команду власні очі, волейболістки «Стод» вели себе, я б сказала, самовпевнено, показували, що налаштовані нас перемагати. «Ми йдемо битися!», - так звучав їх девіз. Але гра все розставила на свої місця. Ми налаштовувалися відразу «прибити» суперника, не дати розігратися його лідерам. І у нас це вийшло.

«УРАЛОЧКА». МОДЕЛЬ І РЕАЛЬНІСТЬ

- Вихід у півфінал Кубка виклику ЄКВ для вас вже пройдений етап - з «Азеррейлом». Вихід в цю стадію з «Хіміком» став для вас значущою подією?

- Звичайно. Гравці адже інші, команда інша. До речі, у складі «Азеррейла» ми також грали в півфіналі проти «Уралочки». Стикалася з цією командою і, виступаючи в чемпіонаті Росії, мала уявлення про гравців, з якими доведеться змагатися. Я знала, що це за команда, як вона може грати, і не було такої реакції: «Вау!». Єдина перевага цієї команди в тому, що вона виступає в більш сильному чемпіонаті, ніж ми – у нас інший рівень конкуренції, рівень суперників.

Другий матч з «Уралочка», як і з «Конельяно», ми зіграли краще. По ходу першої гри був невеликий шок - тому як вони грають. Дійсність виявилася досить жорсткою. Якщо готуючись до попередніх командам, які проповідували швидку гру, ми і готувалися відповідне, то «Уралочка» грала в іншому стилі - високі волейболістки, висока гра та й сила удару набагато вище. У тренувальному процесі нам складно це було змоделювати. До того ж перед першою грою, як мені здається, ми перегоріли - вже дуже ми хотіли перемогти цю команду. І якось час до гри тяглося: «Ну коли, коли ж уже ця гра?». І ось час «ікс». Почали ми невпевнено, в результаті - програли. А у другому матчі ми вже впоралися і з хвилюванням, і суперником. Але судді нам не дали цього довести за результатом. Було два-три свистка на рівному місці, коли ми вели з великою перевагою. Після гри я підійшла до першого судді прояснити ситуацію, але виразного пояснення не послідувало. Усе вирішила перша партія. Ми їх добре розібрали, суперник не знав, що з нами робити, але ... Після цих суддівських помилок ми психологічно не встояли - посипалися помилки, і в підсумку розгубили перевагу.

Простеживши за подальшим виступом «Уралочки» у сезоні ми зробили висновок, що пік форми у неї припав якраз на березень місяць. Спочатку «уралочки» вибили з плей-офф чемпіонату Росії «зіркове» краснодарське «Динамо», а потім і нас з єврокубку, хоча, було видно, що в другій грі їм вже складніше фізично. На фінал єврокубку їх уже не вистачило. Ми дивилися матч-відповідь з «Бурсою» і дивувалися: «Це що,«Уралочка»?!».

Але, в будь-якому випадку, після ігор з «Уралочка» ми зробили висновки і стали сильнішими, зокрема, психологічно, ми вже знаємо, що треба зробити, щоб пройти далі.

ТУР У ТЕРНОПОЛІ, АБО НЕ ЗЛІТЬ МОЛОДИХ МАМ

- Непростим психологічним та й фізичним випробуванням для волейболісток «Хіміка» стали матчі першого фінального туру у Тернополі, якраз після півфінальної дуелі з «Уралочка»...

- Чесно кажучи, я була дуже зла на організаторів чемпіонату, які вирішили провести чотири фінальних туру за місяць. Крім того, ми тоді поїхали з дому на два тижні, а це найбільший термін, на який я їхала від дочки. Коли нам оголосили про такому графіку, я була дуже злою, і сказала: «Приїду в Тернопіль - всіх рознесу!». В ігровому відношенні, звичайно. І з відповідним настроєм я виходила на кожен матч першого туру. Тому цей тур вийшов, вважаю, кращим для мене на другому етапі. Була мотивація, був інтерес, так як ми давно не грали зі своїми конкурентами. Тому не варто злити молодих мам - вони заради своєї дитини готові на все (сміється).

У другому, домашньому, турі, ми, ясна річ, не мали права грати погано. А ось на наступні тури вже важко було себе налаштовувати. Просто було вже нецікаво.

Було б два фінальних туру, ігри були б набагато видовищнішими, якіснішими і цікавішими в турнірному плані. І смак перемоги для нас був би іншим. Тому виграш чемпіонату був не таким яскравим, як виграш Кубка. Хотілося б, звичайно, закінчити так, щоб і емоції були яскраві. А так виграли чемпіонат - і молодці.

- Ну незважаючи на те, що чемпіонат «Хімік» вже докочує, момент отримання золотих медалей все одно яскравий і залишається в пам"яті.

- Звичайно. Тим більше, що ми задумали красиво закінчити, показати свій черговий чемпіонський танець. Повеселилися в кінці, підняли собі настрій.

- І приз як краща зв’язуюча отримали, як і націлювалися на початку сезону...

- Хоча, чесно кажучи, не очікувала, виходячи з того, як проходив другий етап - тільки перший тур зіграла добре, решта - мені несильно сподобалися. Тим не менш, хотілося б подякувати за визнання.

В цілому ж, повторюся, я задоволена сезоном, я давно хотіла пограти в «Хіміку» - і в мене все задумане вийшло, і у команди. Відмінний колектив, відмінний настрій - чого ще можна бажати. Я отримала задоволення від сезону - від гри, від роботи, від колективу.

16 травня 2015. Южний. Два чемпіона України 2015 у складі «Хіміка» в одній родині. Статистик команди Марк ДІКОВЧЕНКО і зв’язуюча Олександра ПЕРЕТЯТЬКО з чемпіонської донькою Аделіною, якої в цей момент вже майже десять місяців.

Прес-служба ФВУ за матеріалами офіційного сайту ВК «Хімік»