Натан ДИВИНСЬКИЙ: «Волейбол буде жити обов’язково!»

Сьогодні, 30 березня, ювілей святкує відомий волейбольний функціонер і арбітр Натан Беньяминович ДИВИНСЬКИЙ. Йому виповнюється 75 років. 

Прес-служба ФВУ задала кілька питань ювіляру напередодні свята.

– Натане Беньяминовичу, які ваші настрій та самопочуття? Готові приймати привітання у середу?

– Дякую, у мене все нормально, так і напишіть (посміхається).  І зі здоров’ям краще, ніж було торік. Були проблеми, але життя не закінчується – сподіваюся ще довго насолоджуватися спілкуванням зі своїми рідними, друзями, колегами по роботі.

– Напевно у вас міцне загартування – ви народилися якраз напередодні війни. Пам’ятаєте її?

– Нашу сім’ю евакуювали, тож ми були у ті роки далеко від Києва – мого рідного міста. Жили на сході Росії – у Новосибірській області, у Томській області… Але відразу після звільнення української столиці повернулися додому. Більше звідси надовго я нікуди не переїжджав.

– Як у ваше життя прийшов волейбол?

– Як і для багатьох тоді, для мене це було хоббі, якому присвячував багато вільного часу. В якості гравця великих успіхів я не досяг. Ще юнаком грав за команду «ГОРОНО-2» (походить від російської абревіатури – «Міський відділ народної освіти». – Прим. авт.), рівня гравця-професіонала я не досяг…

– …Але інша річ -- ваша діяльність арбітра. Чому обрали саме цей шлях у волейболі – суддівство?

– Важко сказати. Можливо, все навпаки – суддівство обрало мене (посміхається). Обслуговувати матчі я почав вже у 17 років. Починав з поєдинків на першість району і міста, а у 26 – дійшов до рівня чемпіонату Союзу, вищої ліги, або, як тоді ще називали елітний дивізіон – І підгрупи!..

– Скільки матчів провели на всесоюзному рівні, часом не рахували?

– За 24 роки, повірте, їх назбиралося дуже багато – було легко збитися з рахунку. За ті два з половиною десятиліття об’їздив весь Радянський Союз вздовж і впоперек. Найбільш східна точка на карті, де довелося працювати, – Іркутськ.

– Як складалися ваші стосунки з гравцями та тренерами у ті часи?

– Волейбол – це дуже інтелігентна гра, тож якихось гучних скандалів у мене ніколи не виникало, суперечки теж були рідкістю. І це при тому, що не лише рівень культури був високий. Першість СРСР була однією з найсильніших у світі. Гра була популярною серед вболівальників, нерідко збиралися повні зали глядачів. 

– Нинішній стан волейболу, зрозуміло, і близько не нагадує ті часи. Чому?

– Справа не лише у волейболі. Час змінився, ми живемо в інших економічних, політичних умовах. В людей сьогодні є інші уподобання, на спорт у багатьох просто немає часу… Втім, гадаю, ми не повинні жалітися, а повинні працювати, щоб змінити ситуацію на краще. Волейбол буде жити обов’язково!  

– Вже у новітні часи ви чимало працювали і як арбітр у пляжному волейболі. Можливо, у цього виду спорту – краще майбутнє?

– Він більш видовищний – це правда. Тому нічого виключати не можна. Але і «класика» нікуди не подінеться, ось повірте…

– Вам можна вірити, адже в далекому 1991 році саме ви стояли біля витоків створення незалежної Федерації волейболу України. У цьому році будемо святкувати 25 років її діяльності. Кому взагалі належала ідея відділення у той час?

– Ця ідея, як-то кажуть, була на часі, тому процес був вже невідворотним. Нагадаю, що перша спроба організувати Федерацію була влітку 1991 року. Спочатку навіть був обраний її голова – Віктор Федюшин. Але після цього він поїхав працювати до Хорватії, і Федерація так і не була оформлена. За півроку, а саме 16 листопада, була проведена позачергова конференція, де президентом був обраний Валерій Ходєєв. А я став став виконавчим директором ФВУ.

– Цікавий факт: у період між двома конференціями ви були єдиним штатним робітником Федерації. Напевно доводилося вирішувати купу питань?..

– Необхідно було зареєструвати організацію, провести повністю процедуру її оформлення. На щастя, всі без виключення регіони нас повністю підтримували, невдовзі вони увійшли до складу  колективних членів ФВУ. Після оформлення Федерації ми відразу подали заявку на її включення до ФІВБ та ЄКВ. В лютому 1992 року нас прийняли до цих організацій. А вже навесні ми провели скорочений чемпіонат України з тим, щоб визначити команди, які представлятимуть країну в єврокубках. Вже в жовтні 1992-го стартував повноцінний чемпіонат України за схемою «осінь-весна».

– Скільки команд брало участь у чемпіонаті країни в ті перші роки?

– Точних цифр сказати зараз не берусь, але точно – більше ста колективів. Достатньо сказати, що і у змаганнях чоловіків, і у жінок існувало три ліги, кожна з яких функціонувала у повноцінному режимі. Не відкладали справу у довгий ящик і з утворенням збірних команд України. За їхнє формування відповідав у ті роки Володимир Васильович Туровський – нинішній президент ФВУ. Тоді він працював у Спорткомітеті і був головним державним тренером збірних з волейболу.

– Чого не вистачає українському волейболу зараз?

– Не вистачає у першу чергу підтримки держави. Адже грамотні спеціалісти, тренери у нас є. Сподіваюся, ситуація в країні покращиться, і держава знову повернеться обличчям до спорту…

Із нашого досьє.

Натан Беньяминович ДИВИНСЬКИЙ народився 30 березня 1941 року у Києві.

Почав кар’єру волейбольного арбітра у 1958 році.

Арбітр всесоюзної категорії. Працював на іграх у вищому дивізіоні союзної першості у 1967—1991 р.р.

З 1992 по 2000 р.р. проводив матчі всеукраїнських змагань.

У 1991—1995 р.р. – виконавчий директор, а також генеральний секретар Федерації волейболу України.

Протягом довгих років (до 2005 р.) – член Колегії арбітрів ФВУ.

У 2000-х роках – головний спеціаліст Київської ради ФСТ «Україна».

Прес-служба ФВУ