_pictogram.svg.png)
Сьогодні мало хто знає чи пам’ятає, що перший чемпіонат України відбувся 90 років тому. Тоді у Харкові зібралися колективи з 11 міст, а перемогу святкувала команда Дніпропетровська. І це не випадково, адже саме у цьому місті в квітні 1933 року було проведено перший чемпіонат СРСР. Тож, як бачимо, розвиток волейболу на території України відбувався фактично з його появою в Радянському Союзі, де «летючий м’яч» розпочав свою ходу наприкінці 1920 року.
До України ж ця гра завітала 1925 року. У тодішньому Харкові мешкав професор В.Блях. Це був спортивний чоловік: якось у Москві він випадково потрапив на волейбольну гру й не на жарт зацікавився таким дійством. Щось подібне вирішив організувати в Харкові. Професора підтримали його колеги, учні. За кілька днів у місті було зведено перші волейбольні майданчики. Почалися масові змагання, які, власне, і поклали початок розвитку волейболу в Україні.
У лютому 1926 року при Губернській раді фізкультури створили організаційну групу з розповсюдження та розвитку цього виду спорту. Всеукраїнський спортивно-технічний комітет затвердив єдині правила. На той час у Харкові вже налічувалося близько ста команд. Створювалися перші колективи в Дніпропетровську, Одесі, Києві…
Так усе починалося. А в Незалежній Україні так званою точкою відправлення став рік 1991. Тоді керівництво Радянського Союзу ще не відало про швидкі історичні зміни, тому всі основні турніри відбувалися в українських містах. Зокрема, 22-30 березня у Києві пройшла Х Спартакіада народів СРСР, де, до речі, перемогла чоловіча збірна України. Саме там уперше всерйоз заговорили про необхідність створення своєї федерації, незалежної від діячів під прапором із серпом та молотом. І вже 16 червня відбулася так звана попередня Установча конференція Федерації волейболу України. Було обрано 118 делегатів від усіх областей, серед яких присутніми виявилися 94. Виконуючим обов’язки президента ФВУ призначили В.Федюшина, а до складу Виконкому ввійшли: О.Устенко – віце-президент, М.Паніч – відповідальний секретар, Н.Дивинський – виконавчий директор, В.Туровський – голова спортивно-технічної комісії, В.Чернов – голова тренерської ради, А.Лейбельман – голова колегії суддів, М.Овсянкін – голова комісії дитячо-юнацького спорту та підготовки резерву, Ю.Крюков – голова комісії ветеранів, М.Носко – голова науково-методичної комісії, С.Клопов, Є.Карельський – голова комісії пропаганди, Б.Іцковський – голова комісії міжнародних спортивних зв’язків, В.Федюшин, М.Піменов, Л.Небилицький. Члени Виконкому та голови обласних федерацій склали Раду Федерації волейболу України і затвердили основу І Статуту ФВУ.
Але ж попередня – вона і є попередня. Тим більше, пройшла вона ще до серпневих подій, коли й було проголошено Незалежність України. Звісно, виникла необхідність перевести діяльність волейбольної федерації на так звані офіційні рейки. І 16 листопада відбулася нова Установча конференція ФВУ, від якої й розпочала свій літопис історія волейболу Незалежної України. Тоді в Києві зібралися 64 делегати із 83 заявлених, і керівний склад організації обрали наступний: президент ФВУ – В.Ходєєв; члени Виконкому: О.Устенко – віце-президент, голова фінансово-економічної комісії, М.Паніч – виконавчий директор, голова матеріально-технічної комісії, Н.Дивинський – відповідальний секретар, голова оргмасової комісії, В.Туровський – голова спортивно-технічної комісії, М.Овсянкін – голова комісії дитячо-юнацького спорту та підготовки резерву, Ю.Крюков – голова комісії ветеранів, М.Носко – голова науково-методичної комісії, С.Клопов, Є.Карельський – голова комісії пропаганди, Б.Іцковський – голова комісії міжнародних спортивних зв’язків. Водночас було прийнято та затверджено Статут Федерації волейболу України.
Ось так вітчизняний волейбол, образно кажучи, вирушив у самостійне плавання. Багато різних «штормів» та «рифів» довелося йому перебороти за ці 27 років, зате було й немало тріумфальних здобутків. А два з невеличким роки тому, коли до керівництва ФВУ прийшов президент Михайло Мельник та його команда, було взято рішучий курс на серйозне зростання результатів та авторитету всіх наших збірних, у тому числі й національних. Тож, певно, таки не випадково наші чоловіча та жіноча збірні у нинішньому році гідно виступили у дебютних змаганнях "Золотої Євроліги", підопічні Угіса Крастіньша достроково вибороли путівку на Євро-2019, а колектив Гарія Єгіазарова знаходиться за крок від вирішення цього завдання.
І є всі підстави сподіватися, що це лише початок…
Прес-служба ФВУ
