_pictogram.svg.png)
Сьогодні поздоровлення із 75-річним ювілеєм приймає олімпійський чемпіон-1968, Заслужений майстер спорту і Заслужений тренер України
Сьогодні поздоровлення з красивою датою приймає по-справжньому непересічна спортивна особистість. Віктор Михальчук залишив у волейболі особливий, навіть феєричний слід, оскільки як гравець і тренер досяг досі ніким не перевершених вершин...
Із волейболом 11-річний Віктор познайомився на Курильських островах, де проходив службу його батько. Вечорами солдати грали між собою, але маленького хлопця, якому гра дуже сподобалася, звісно ж, не брали. Проте, повернувшись до Одеси, Михальчук твердо вирішив записатися до волейбольної секції. І невдовзі став вихованцем ДЮСШ №7 під керівництвом відомого спеціаліста Валентина Гольдубера.
У тому, що зі своїм вибором Віктор не прогадав, стало зрозуміло досить швидко. Адже невдовзі він уже виступав за одеську команду «Буревісник»/ОдТІЛ. Захищав її кольори добрих 12 років (1964 - 1976), у 1976 році привів її до перемоги у Кубку СРСР.
У 19-річному віці Михальчук дебютував у складі збірної Радянського Союзу, з якою вигравав «золото» Кубка світу (1965), чемпіонату Європи (1967) та Олімпійських ігор (1968).
– Готувалися ми дуже серйозно! - згадує подробиці того олімпійського тріумфу Віктор Михайльчук. - Навіть пожертвували чемпіонатом країни. Розігрувалася так звана зимова першість, де збірна СРСР виступила окремою командою. Навантаження витримували дуже пристойні. Пам’ятаю, повезли нас на збори на високогір’я в Чимбулак, що у Казахстані. Він розташований вище знаменитого Медео. Діставалися туди військовими машинами, оскільки в Чимбулаку на той час побудували лише невеличкий табір, жодних спортивних споруд ще не було. Словом, умови були спартанськими. Постійно бігали, бо вважалося, що таким чином ми краще акліматизуємося у столиці Олімпіади-1968...
До Мехіко приїхали заздалегідь, щоби встигнути добре акліматизуватися. Ну й, певно, деяких наших лідерів це трохи розхолодило. Тим більше, перший матч був проти збірної США, яка була вкомплектована суцільними любителями. Гадали, закидаємо американців «шапками». Зрозуміло, саме так гадали й почесні гості з нашої групи підтримки – космонавти, актори… Прибув і новопризначений голова Всесоюзного спорткомітету Павлов. Але гра у наших лідерів геть не пішла. Вони програли першу партію, другу… Тоді головний тренер Клещьов кинув у бій молодих – мене і Бєляєва. І нам таки вдалося переломити хід поєдинку, зрівняти рахунок – 2:2. Здавалося б, нічого не варто змінювати. Та наставник повернув на майданчик найбільш досвідчених. А тих знову «заклинило». І ми програли – 2:3…
…Після матчу у роздягальні панувала мертва тиша. Зайшов Клещьов, вмостився на масажному столі та почав мовчки «поїдати» нас очима. Далі, не мовивши слова, вийшов…
Наступного дня хлопці навіть до їдальні не пішли – настільки було соромно після того «попадалова» американцям. Мене, як молодого, відправили у місто щось купити поїсти. Я приніс сумку бананів – сидимо, їмо… Раптом чуємо крик: «Клещьова – по Павлова!» Тренер не повертався довгесенько. А коли таки з’явився, то видав феєричне: «Якщо не буде медалей на блюдечку із золотою облямівкою – розірву!» І пішов. Ось така була «накрутка»…
Але ж вона подіяла! Хоча не можу сказати, що далі все пішло наче по маслу. Різні були моменти. Наприклад, ми запізнилися на зустріч з командою Німеччини. Виїхали вчасно, але натрапили на марафонський забіг - рух скрізь перекрили. Поки пробиралися – час спливав. Довелося перевдягатися прямо в автобусі, і грати вийшли без розминки. Відповідно, «злили» перші дві партії. Усе ж потім зібралися й таки вирвали перемогу - 3:2. Німці подали протест - мовляв, занадто довго нас очікували. На щастя, його відхилили…
Особливий підтекст мав поєдинок із Чехословаччиною. Йшов 1968 рік, пам’ятайте політичну ситуацію? Адже ми всі один одного добре знали, а тут вони з нами навіть не віталися. Та в результаті то зіграло проти них самих. Бо ось якраз їх так «накрутили», що вони від зайвого «палання» купу м’ячів спрямували в аут. Зрештою, ось так ми і здобули олімпійське «золото»…
... Далі у нашого ювіляра почалася тренерська кар’єра. У період 1978-2000 років (з перервою 1992-1995) Віктор Михальчук очолював чоловічу одеську команду «Політехнік». Тричі приводив її до перемоги в чемпіонаті України (1997-1999) і один раз - до перемоги в Кубку України (1996). У 1996 і 2000 одеський колектив ставав срібним призером національного чемпіонату.
У період 2000-2008 років очолював маріупольську команду «Азовсталь» (до 2006 - «Маркохім»). Срібний призер чемпіонату України 2004/05, бронзовий призер чемпіонатів 2003/04, 2005/06, 2006/07. Володар Кубка України сезону-2005/06.
У 2003-2006 роках Віктор Ілліч був головним тренером національної збірної України. Вивів команду до фінальної частини чемпіонату Європи-2005.
Певний час працював за кордоном. У сезоні 1992/93 - «Зафіракіс» (Салоніки, Греція), 1993/94 - «Еджзаджібаші» (Стамбул, Туреччина), 1994/ 95 - «АПОЕЛ» (Лімасол, Кіпр). На чолі турецької команди здобув срібні медалі національного чемпіонату, у Кубку ЄКВ вивів її до 1/8 фіналу.
У 2011 році очолив черкаську команду «Імпексагроспорт», яку в сезоні - 2011/12 привів до завоювання срібних медалей чемпіонату України. По закінченні сезону - 2011/12, в якому «Імпексагроспорт» посів 4-е місце, команда припинила своє існування.
У грудні 2012 Віктор Михальчук очолив команду вищої ліги «Барком» (Львів), яку за підсумками сезону вивів до Суперліги. Це сталося вперше в історії львівського волейболу…
Колектив ФВУ щиро вітає Віктора МИХАЛЬЧУКА з ювілеєм
і бажає йому щастя, здоров’я, вдачі та всіх благ!
