Підсумки сезону. Гарій ЄГІАЗАРОВ: «Вважаю сезон успішним для «Сєвєродончанки»

Головний тренер ВК «Сєвєродончанка» Гарій ЄГІАЗАРОВ підбив підсумки виступу команди у сезоні-2013/14, де його підопічні завоювали два «срібла» в головних змаганнях – чемпіонаті та Кубку України.

ПІДГОТОВКА ДО СЕЗОНУ

- Гарію Шамоєвичу, розпочнемо спочатку. Розкажіть, в якому стані ви прийняли «Сєвєродончанку»? Що в першу чергу слід було змінити?

- Ще під час фінальних турів сезону 2012/2013, переглядаючи кандидатів до національної збірної, зауважив, що в команді була відсутня ігрова дисципліна. У важкій ігрової ситуації вона починала розсипатися.

Тому після запрошення в «Сєвєродончанку» основною бачилася робота по створенню колективу, що в першу чергу залежало від ігрової дисципліни, а її не дуже просто прищепити. Відразу попередив керівництво, що знадобиться певний час. Вимагала посилення і позиція доігровщіка, куди запросили двох виконавців.

- На клубному рівні в останній раз ви очолювали «Златогор» з Черкаської області п"ять років тому. За рахунок чого підтримували тонус весь цей час?

- Нехай після роботи зі «Златогором» я нікого і не тренував, але у волейболі перебував постійно, обмінювався думками з багатьма фахівцями.

Знаєте, грунтовний фундамент заклала робота в Італії. Приїхавши туди, перший рік витратив на вивчення мови. Не секрет, що на той момент чемпіонат Апеннінського півострова був волейбольної Меккою. У «Равенні» познайомився з Марко Боніто (майбутнім наставником чемпіонів світу-2002), багато спілкувалися з ним, консультували один одного. Тамтешні фахівці в методиці та оснащеності випереджали на голову вітчизняних тренерів. Ці роки не могли пройти безслідно.

- Чого тоді не вистачило «Златогору» для успішного виступу?

- Я прийшов у команду в листопаді. До того моменту пішла зв’язуюча Яна Савочкіна. Довелося награвати практично новий склад. Після взяли двох волейболісток із Запоріжжя - Жосан та Змієвську. Почали вносити корективи з їх урахуванням. Підійшовши до вирішальної стадії, «Орбіта» відкликала своїх гравців. За сезон у нас вийшло практично три різних склади. Така чехарда і позначилася на підсумковому результаті. Моментами команда показувала хорошу гру. Не вистачило стабільності. Проте, згадайте, що саме тоді вперше почала грати Аліна Степанчук, у складі виходила Христина Пугачова, які зараз виступають у командах - призерах чемпіонату України.

СУПЕРНИКИ

- Хто з суперників по чемпіонату підніс вам сюрприз?

- Особливих сюрпризів не було. Усім відомо, що добре укомплектований і обіграний «Хімік» був основним претендентом на перше місце. З «Орбітою» зустрічалися ще на турнірі у Воронежі. Мали певне уявлення про суперника. Тому я б не сказав, що якась команда здивувала.

- Але все-таки, в першому колі, в Запоріжжі «Орбіта», так би мовити, крові попила достатньо...

- Так, але на той період ми ще були далекі від ідеалу. Як кажуть в Італії, команда показувала і високі і низькі ноти, грала з перепадами. Більшість партій поступилися з мінімальним розривом в очках, при повному неподобстві в атаці. Навіть при не найкращій грі, забій два вирішальні м"ячі у кінцівці - результат виявився би іншим. Проте, з поразок витягли велику користь. Згодом гравці навчилися самостійно приймати рішення у важливих ситуаціях. Є поєдинки, можливо на шкоду результату, але для виховання якихось якостей, тренер йде на подібні заходи. Попередній етап дозволяв таку розкіш.

- З вами «Сєвєродончанка» стала грати значно надійніше, але при цьому позбулася гостроти...

- Можна грати красиво, але не досягати результату. У першу чергу, я поставив завдання прищепити надійність. А коли вона буде закріплена, тоді можна додавати в гостроті, розмаїтті. Відносно швидко втілити це можна тільки в команді, де зібрані дуже досвідчені та майстровиті гравці.

- Упродовж сезону «Сєвєродончанка» не чинила «Хіміку» належного опору. За рахунок чого вдалося додати навесні?

- В осінніх іграх в Южному ми не впоралися із завданням наздогнати противника, поборотися з ним. У волейболісток не було впевненості в собі. Люди виходили на майданчик і в теж час не вірили в успіх. Таку психологію треба ламати. Щоб обігравати сильну команду - з нею необхідно грати. Відразу перемогти дуже складно. Для мене було важливим, щоб дівчата билися. Від місяця до місяця вони додавали. І результат не змусив себе довго чекати.

ПЕРСОНАЛІЇ

- Після закінчення сезону охарактеризуйте, якою мірою вдалося реалізувати себе кожному з новачків?

- Думаю, один з кращих своїх сезонів провела Наталія Чернецька, особливо у грі на блоці (вона прийшла в команду в листопаді 2012-го, але через дискваліфікацію вийшла на майданчик тільки в самому кінці чемпіонату-2012/13. - прим. авт.). Повністю виправдала покладену на неї місію Олена Сидоренко. Зрозуміло, що фізично вона не могла виглядати нарівні з 20-річними волейболістками. Лена є яскравим прикладом того, як необхідно працювати. Професіонал в повному розумінні цього слова. Команда бачила, що Сидоренко не може собі дозволити розслабитися на тренуванні ані на секунду, що теж стало однією зі складових виховного процесу. За рахунок свого досвіду і авторитету вона впливала на наших молодих гравців.

В цілому, залишився задоволений і Юлією Палій. Вона постійно конкурувала з Сидоренко і Деніною за місце в шістці. Приблизно порівну всі вони й зіграли.

- Кому з них планували віддати роль явного лідера?

- Природно, Сидоренко. На старті вона більшу частину матчів і провела. Але до кінця сезону у Олени загострилися старі травми. Відзначу й непередбачені проблеми у фіналі у Юлії Палій, яка в Южному грала з високою температурою.

- Чиїм прогресом по ходу сезону залишилися задоволені?

- У принципі, додали все. До кінця чемпіонату волейболістки звикли до моїх вимог. Ті ж Бурбелюк, Лідяєва, Деніна - безсумнівно, прогресували у майстерності, але до ідеалу їм ще далеко. За моїми спостереженнями гравці розкриваються до 25-ти років. Тож у сєвєродончанок все попереду.

ПІДСУМКУ СЕЗОНУ

- Оцініть, будь ласка, результати сезону.

- Вважаю його успішним для «Сєвєродончанки». І в кубку, і в чемпіонаті команди розташувалися, відповідно до рейтингу. Так, у нас була можливість завоювати «золото». Але для цього слід було двічі обіграти «Хімік». Вдома ми показали 100% своїх можливостей. Нав"язували боротьбу за кожен м"яч, змусивши южненок робити помилки. У другому фінальному турі, на жаль, цього не вдалося зробити, що, можливо, кілька змастив почуття задоволеності, залишило якийсь осад.

- Що ж сталося з командою в Южному?

- Я застерігав гравців про ейфорію, щоб вони не вважали, що на виїзді буде легко. Фізично команда виглядала дивовижно. Але у фінальній стадії багато що вирішує психологічна стійкість, прищепити яку не так легко. У перший день туру «Галичанці» втрачати було нічого. Вона не так завзято виступила в матчі проти «Орбіти», де вирішувалася доля бронзи, а намагалася чинити опір сильнішим суперникам.

А ми, в свою чергу, перегоріли. Не кращим чином діяла діагональна Ганна Бурбелюк. У теж час порадувала Карина Юрченко. У матчі проти «Хіміка» підпускали її з лави запасних, а в заключній грі чемпіонату вона показала себе у всій красі.

- Як позначилася на команді ситуація з переносами турів, скасуванням декількох ігор?

- У нас з"явилася можливість спокійно готуватися до домашнього фінального туру. Вважаю, що провели великий обсяг роботи. Хоча, можливо, не вистачило пару матчів для перевірки напрацювань в ігрових ситуаціях.

У обстановці, яка створилася в країні, в принципі, добре, що зіграли менше. Однак при раніше прийнятої формулою з чотирма турами, думаю, боротьба була б гостріше. Наприклад, всім командам незручно виступати в тернопільському залі. Вважаю, перший тур міг би внести більше інтриги.

- З урахуванням всіх політичних подій, ймовірною втратою команд, яка формула наступного сезону вам бачиться оптимальною?

- Все залежатиме від того, скільки клубів підтвердять свою участь у чемпіонаті. Деякі команди і так насилу завершили сезон. Невідомо, що буде далі. Другий рік поспіль ніхто не хоче виходити в суперлігу з вищої. Вважаю, слід обрати таку формулу, де сильні клуби частіше зустрічалися б між собою. Тоді буде більше користі.

- Які позиції команди вимагають посилення?

- Проблемою всього світового волейболу, в тому числі і «Сєвєродончанки», є хороший доігровщик з надійним прийомом.

ЛУГАНСЬКИЙ ПЕРІОД

- Спілкуючись з вами, складно не згадати яскравий період виступів луганської «Іскри» під вашим керівництвом. Про що найчастіше згадуєте з тогоперіоду?

- У 90-ті роки Україну дізнавалися, в тому числі і через наш луганський волейбольний клуб, гідно виступав на євроарені. Тоді у багатьох суперників не було навіть українських прапорів. Ми привозили з собою прапор, записаний на касеті гімн.

Часто згадую, як у Японії відібралися на Олімпійські ігри в Атланту. На той момент «Іскра» була базовим клубом збірної.

Ну і, звичайно ж, фінал Кубка європейських чемпіонів у Відні у 1996 році. Ті матчі крутяться в голові донині. Тоді команда реально могла виграти трофей. Гравці були готові дивовижно. Прикро поступилися італійській «Матері» під керівництвом Массімо Барболіні. Можу назвати це моментом нереалізованої мрії.

Адже трохи пізніше фактично тим же складом, але вже у формі національної збірної обіграли та Італію, і Болгарію, і Нідерланди і Румунію .

- Чи є передумови відродження волейболу в цьому місті?

- Все залежить від волі місцевих керівників та бізнесменів. Якщо задатися подібною метою, то для відродження команди там є всі передумови: дуже хороша база, наявність того ж інтернату. Адже радянську систему спортінтернату перейняли багато країн Європи, модернізуючи її під сучасні умови.

Прес-служба ФВУ за матеріалами фан-сайту ВК «Сєвєродончанка»