Надія КОДОЛА: «Психологічна стійкість команди і гравців зростає з кожним матчем»

Набирає обертів підготовка чотирикратних чемпіонок України волейболісток «Хіміка». Після тижневого збору в Карпатах, команда приступила до роботи над загально-фізичною підготовкою в Южному. На спортивних об"єктах міста волейболістки «Хіміка» отримують найрізноманітнішу навантаження - в тренажерному залі, на піску, на стадіоні. Ми вибрали момент і в один з днів, коли у команди було всього одне заняття, і поспілкувалися з одним із її лідерів, гравцем збірної України Надією КОДОЛОЮ. Почали бесіду з актуальної теми, а потім відмотали плівку назад, поспілкувавшись про сезон минулий. Не забули і про сезон майбутній.

ПІДГОТОВКА

- Надя, судячи з усього, початок роботи з м"ячами став довгоочікуваною подією для гравців.

- Звичайно. У нас йде період загальнофізичної підготовки - важка, монотонна робота. Дуже хотілося, нарешті почати працювати в ігровому залі. Безумовно, трошки відвикли ми від м"яча, почуття ще притуплене, все-таки два місяці не виходили на майданчик. Але, незабаром все повернеться на колишній рівень. Для цього і проводяться збори, де все чітко сплановано. Думаю, що місяця з головою вистачить, щоб відчути м"яч.

- А якщо говорити про сезон взагалі, чи є у вас особисто піки форми, як це планується?

- Рівень готовності команди планується тренером під певні матчі і турніри. По ходу сезону у нас поєднується «тренажерка» з волейболом, і ми викладаємось по максимуму, що в ігровому залі, що в тренажерному. Є такі матчі, які ми проводимо під навантаженням і тому немає звичної легкості, ну а легкість з"являється в основних матчах.

- Перший етап передсезонної підготовки пройшов в Карпатах, судячи з усього, зовсім недалеко від ваших рідних місць - села Микуличин Івано-Франківської області...

- Так, у хвилинах десяти їзди (посміхається). Це було класно. Тим більше, що тренування не були тяжкими, а носили втягуючий характер - ми бігали, була легка підкачка, спеціальні вправи. Загалом, приводили себе до тями після відпустки.

- Біг - мається на увазі кроси?

- Ні. Але бігали більше, ніж у минулі роки.

- На Говерлу ходили?

- Ні, але ходили на озеро Синевір - найбільше в українських Карпатах. На жаль, ми нічого там не побачили, так як був сильний туман. Напевно, через погодні умов і не пішли на Говерлу, але дорога до озера була непростою, і ми також отримали непогане навантаження.

Хотілося, звичайно, в тих місцях довше побути, все-таки майже рік не була вдома, але треба було повертатися в Южне і приступати до наступного етапу підготовки.

ВІДПУСТКА. У КОЛІ СІМ"Ї

- Відмотуємо плівку назад. Розкажіть, як провели відпустку?

- З нашими сім"ями. Їздили додому до батьків чоловіка, потім - до моїх, більше - нікуди. Сімейний такий, відпочинок, у нас вийшов. Сезон вийшов досить довгим, і тому хотілося якнайшвидше приступить до самої приємний фазі року. Було велике бажання з усіма поспілкуватися, всім приділити увагу, і місяць з гаком відпочинку вийшов у нас досить насиченим. Звичайно, цього часу мало, але ми старалися з усіма поспілкуватися.

ЯСКРАВІ МАТЧІ. БЕЛЬСЬКО-БЯЛА, ДРЕЗДЕН, «СЄВЄР»

- Останніми роками ви як гравець провідного клубу країни і збірної України проводите більше всіх ігор в жіночому волейболі України - більше п"ятдесяти. Після закінчення заключного матчу відчували радість, що сезон нарешті закінчився, або втому?

- Якщо брати клубний сезон, то, безумовно, це радість, так як ми останні роки постійно стаємо чемпіонами, а значить, інших відчуттів і бути не може. Якщо говорити в цілому про сезон, який завершувався в травні іграми збірної, то я не відчувала такої втоми, яка валила з ніг. Тим більше, що ми можемо відпочити, відновити сили і у вихідні дні. Та й не можу я сказати, що для мене минулий сезон був особливо важким. Звичайний сезон. Але було багато яскравих ігор, і тому в психологічному плані було навіть важче, ніж у фізичному.

- Ви говорите було багато яскравих ігор. Які, насамперед?

- Дві єврокубкові - в Бельсько-Бяле та Дрездені. Вони були складні не тільки фізично, а й емоційно виснажливими. Ну і не можу не назвати матч другого фінального туру з «Сєвєродончанкою». Звичайно, якби в Дрездені все завершилося по-іншому, то позитивних емоцій було б більше. Але що поробиш ...

- У Дрездені, здавалося, все було в наших руках - вели 13:10, 14:13 в «золотом сеті». Чого не вистачило, на ваш погляд, щоб довести матч до загальної перемоги?

- Складно сказати. Можливо, якби кожна волейболістка «Хіміка» зіграла б тоді по-іншому, і результат був би іншим. Можна довго міркувати про це, але вийшло так, як вийшло.

- У кінцівці не виникало думок про швидку перемогу, які в підсумку вплинули на хід подій?

- Ні. Однозначно. Не можу сказати, що хтось з гравців радів, що до перемоги залишилося два м"ячі. Можливо, ми не повірили в те, що можемо вийти в півфінал єврокубка.

- Цього сезону, окрім золотої нагороди, ви отримали ще й приз кращої нападаючої...

- Можливо, раніше я б стрибала від радості від цього, але зараз для мене важливіше, що моя команда перемогла в чемпіонаті країни. Приємно, що визнали кращою нападаючої і, безумовно, це не проходить безслідно - приносить, звичайно, позитивні емоції.

- Багато говорили, що вам давно вже пора було давати цей приз...

- З боку видніше. Я ж зі свого боку намагаюся робити те, що від мене потрібно.

- На шляху до чемпіонства була прикра поразка в Сєвєродонецьку. З чим ії пов"язуєте?

- Можливо, не повною мірою оцінили силу суперника, можливо, тому, що регулярний чемпіонат склався для нас досить легко - складних матчів було раз-два і все. Напевно, недонастроїлись все-таки. Радує, що ми зуміли зібратися в найпотрібніший момент - виграти у «Северодончанки» в Южному, і все стало на свої місця.

- Склалося таке враження, що сезон «Хіміка» розділився на дві частини - до і після матчу в Дрездені. Прийшли до нього на піку, а потім трапився психологічний спад ...

- Так, погоджуся. Так і було. Складно швидко прийти в себе після таких матчів. Добре, що ми вийшли з цього стану, не так швидко, правда, але все-таки.

- Причому сталося це в самий, напевно, найважливіший момент сезону - грі з «Сєвєродончанкою» в Южному...

- Можу сказати, що ми всі були впевнені, що переможемо «Сєвєродончанку» вдома. Ніяких сумнівів у кінцевому успіху не було. Підготовка, психологічна впевненість плавно перейшли в рівень гри, який ми показали в тому поєдинку. Ми провели його на одному диханні - від початку до кінця. На майданчику була команда як єдине ціле.

- Ще один із знакових матчів сезону - фінал Кубка України. Цей трофей був зачарованим і для вас в тому числі. У складі «Галичанки» ви в 2010-му програли фінал в Луцьку одеській «Джінестрі» з рахунком 2:3, потім - в півфіналі «Хіміку». У підсумку ви особисто чотири роки поспіль зупинялися в кроці від трофея. Не тиснув цей момент?

- Ні. На основні гри сезону ми виходили дуже впевненими в собі, а що стосується Кубку, то ніхто і не згадував, що в попередні роки ми не зуміли його завоювати - ніяких розмов на цю тему. Ніякого тиску. Вийшли на поєдинок з великою відповідальністю і впевнено зробили свою справу. Повторюся, ми були впевнені у своїй перемозі.

- Це можна пов"язати з тим, що з кожним роком зростає психологічна стійкість команди і окремих її гравців?

- Психологічна стійкість зростає навіть з кожною грою. Навіть таких, як у Дрездені. Той матч став для нас хорошим уроком. З кожним наступним матчем намагаєшся не допускати помилок попередніх ігор, прагнучи до перемоги.

- Не можу не приділити увагу матчу в Бельсько-Бяле, де «Хімік» добився перемоги в «золотому сеті». Можна описати словами те, що відбувалося після закінчення гри у вас на душі, на майданчику?

- Це була просто якась неймовірна ейфорія (посміхається). Словами це описати неможливо. Але це були не такі почуття, коли ми виграли чемпіонат країни... Побільше б таких перемог. Не таких знервованих за змістом, а таких, які потім згадуєш і дивишся з надзвичайним натхненням, підчас змахуючи сльозу.

- Ви, до речі, прийняли участь в епізоді, який приніс «Хіміку» загальну перемогу, причому не атакою, а вдалою дією на блоці...

- Невже?

- Так. Лена Новгородченко подавала, і ви закрили Хайке Бейер на краю сітки...

- ... разом з Ірою Трушкіною. Так, не атакою заробила очко, але теж рахується (посміхається).

- Багато в чому завдяки грі на блоці був і виграний «золотий сет». І, напевно, неспроста ...

- Так, цьому елементу приділяється багато уваги і в цілому в підготовці, і до таких ігор зокрема.

- Вам гравцеві, який несе чималу навантаження в нападі і на прийомі, подобається грати на блоці?

- Звичайно. Приємні емоції приносить мені не тільки атака, але й захист, коли дістаєш неймовірний м"яч, або завойовані подачею очки. Волейбол - командна гра, і тут треба працювати в усіх елементах. Радує будь-яке торкання м"яча, якщо воно приносить очко команді.

ОСОБИСТА ОЦІНКА. З БОКУ ВИДНІШЕ

- А що дав вам минулий сезон в ігровому плані в цілому? Чи задоволені своєю грою?

- Більшою мірою задоволена тим, що цей сезон ми пройшли впевненіше, ніж попередні. Це, вважаю, наслідок того, що ми всі вже не перший рік граємо разом, краще відчуваємо один одного. І у мене особисто також виросла упевненість в своїх силах. Що стосується якості гри, то з боку видніше. Кажуть, що додала? Ну от і добре.

- А за особистої статистикою стежите?

- Не дуже. У нас в команді не прийнято захоплюватися своїми показниками: «Ой, нічого собі, скільки я забила», або «Як класно я відприймала». Головне - командний результат. Потім вже разом з тренерським штабом розбираємо гру, допущені помилки, причини, які до них призвели.

- Якщо говорити про такий елемент як прийом, яка команда доставила вам найбільше клопоту?

- Збірна Туреччини, а точніше лідер цієї команди Несліхан, у відбірковому турнірі чемпіонату світу. Тоді у нас якось мало було приймаючих, і ми не могли ніяк з нею впоратися. Вона подавала в стрибку - то в лінію, то по діагоналі. Вважаю, що таку подачу треба приймати втрьох, і передня лінія також би відтягалася і допомагала в прийомі. Але тоді у нас був вихід з першої зони, було складно щось поміняти. Взагалі, звичайно, міжнародні матчі дають величезний досвід і приріст в майстерності при відповідному аналізі та роботі над собою, а українським командам нас вже складно чимось здивувати.

Коли граємо з зарубіжної командою, ми її, звичайно ж, розбираємо, але теорія це одне, а практика - це інше. На майданчику треба час - зіграти п"ять-шість м"ячів, щоб відчути суперника.

- Глибокий розбір противника обумовлює величезний обсяг інформації - як на блоці зіграти, в якому напрямку зробити нападаючий удар і так далі. Як вдається її тримати в голові?

- Ну це наша робота, не можу сказати, що це складно. Найпростіше - в кого направити подачу. Ми розбираємо суперника не один день, а тому інформація поступово відкладається в голові. Крім того, це все доводиться до автоматизму на тренуваннях. І, звичайно, під час гри ми один одному підказуємо, що робити в тій чи іншій розстановці.

ЗБІРНА. МИ ЗДАТНІ НА БАГАТО, АЛЕ ...

- Питання до вас як до волейболістки, яка вже досить довго грає за збірну. Чого не вистачає команді, щоб домагатися серйозних успіхів?

- Бракує гравців-легіонерів. Вони й команді можуть допомогти, і інші волейболістки можуть у них чогось навчитися. Але в останні роки легіонери рідко приїжджають до збірної (з жалем). В Європі практично немає відверто слабких збірних, і треба більш серйозно готуватися до змагань - не лише тренуватися, а й проводити спаринги в період підготовки, щоб відчути один одного в ігровому режимі.

- І напевно вже хочеться чогось досягти зі збірною?

- Природно. Хочеться потрапити на чемпіонат Європи і виступити там гідно. А то в 2011-му, навіть, коли ми потрапили на цей турнір, виглядали, м"яко кажучи, невиразно. А от якщо зберуться всі кращі гравці, пройде якісна підготовка, то ми здатні показати хороший результат.

СПРАВИ ДОМАШНІ. БОРЩ, КАШІ І М"ЯСО

- Про волейбол питання майже вичерпані, поговоримо про життя, незв"язане зі спортом. У вас ігровий календар досить напружений. Чи вдається приділяти увагу веденню домашнього господарства?

- Ну хіба що за котом, іноді, нікому доглянути, коли ми граємо на виїзді, а так все нормально (усміхається). А готувати і займати іншими домашніми справами встигаю - в цьому немає ніяких складнощів. Чоловік, звичайно, допомагає в цьому.

- Харчуванню приділяєте серйозну увагу, або...?

- Ніяких «або». Не буває такого, що їм, що попало. Готую нормальну їжу. І перше-друге, і сніданок, і обід.

- Що і «перше» готуєте?

- Звичайно. Супи, борщі. Дуже люблю кавуновий суп-пюре - з появою кавунів якраз буду готувати.

- М"ясо напевно є в раціоні?

- Є, але я не можу сказати, що я великий любитель м"яса. Каші, салати - так, але на м"ясо не налягаю. Але якщо захочу з"їсти щось конкретне, то, звичайно, куплю і приготую - тут проблем немає.

- А шашлик? Невже не любите?

- Чому ж. Їм. Причому у відпустці настільки часто, що потім і не хочеться особливо м"яса.

- Розкажіть, в якому режимі живете по ходу сезону?

- Якщо дворазові тренування, встаю так, щоб встигнути поснідати перед ранковим заняттям, це обов"язково - кашу, але, в основному, творог. Після тренування якраз є час приготувати їжу. Після обіду, як у дитячому садку, тиха година - півтори-дві години, без цього вже не можу. Відпочинок спортсмену необхідний. А потім вечірнє тренування.

- Прибратися також необхідно..

- Так, але це у мене це не займає багато часу, так як я підтримую порядок в будинку по ходу тижня.

- А вихідний як проводите?

- Часто з дівчатами разом - або в кінотеатр підемо, або в кафе - на піцу. Іноді треба і на базар сходити.

ЮЖНЕ. КОМФОРТНО В УСЬОМУ

- Ви вже три роки граєте в «Хіміку». Як вам живеться в Южному?

- Добре, спокійно. Місто дуже зручне для занять спортом - все близько, компактно, не треба витрачати час, щоб дістатися до залу. Мені комфортно в Южному і працювати, і жити. Є, де погуляти, повітрям подихати - до моря сходити, в центрі пройтися.

- Більшу частину життя ви провели в гірській місцевості, останні три роки живете біля моря. Що вам більше подобається - гори, або море?

- Гори. Це моє, рідне. Всі гори неповторні за своєю красою. Але й море по-своєму красиво. Наприклад, в період підготовки, коли у нас ранкові тренування на піску, спускаюся до моря, плаваю - поєдную приємне з корисним - відновлюю сили, та й тренер радить. По ходу сезону, як я вже говорила, іноді, коли хороший день, виходжу до моря - дихаю повітрям, заряджаюся перед робочим тижнем.

НОВИЙ СЕЗОН. ЧЕКАЮ ПЕРЕМОГ

- Насамкінець поговоримо про майбутній сезон. Уже відомо, що першим суперником «Хіміка» в єврокубку стане грізний італійський «Конельяно», укомплектований суцільно «зірками» першої величини. Що скажете з цього приводу?

- Поки команду в справі не бачила, навіть несильно про це замислювалася. Зараз головне завдання пройти ОФП, увійти в гарну форму, а потім вже подумаємо про «Конельяно». Зрозуміло, що це сильна команда. Але в будь-якому випадку ми будемо розбирати цю команду, будемо битися. Та там «зірки», але ми ж теж дівчиська амбітні (посміхається). Теж хочемо перемагати.

- Про цілі-завдання гріх питати?

- Звичайно. Але перш за все, хочеться, що ситуація в країні несильно відбилася на українському волейболі: щоб було б і команд побільше, щоб був повноцінний чемпіонат. А завдання, думаю, як звичайно: пройти якомога далі в єврокубках, перемога в чемпіонаті і Кубку - це в порядку речей. По-іншому і бути не може.

Прес-служба по матеріалам офіційного сайту ВК «Хімік»