_pictogram.svg.png)
Сьогодні в Манежі ЦСК пройшло прощання з видатним тренером і спортсменом Владленом Тростянським
У всьому світі його знали, як срібного призера Токійської Олімпіади 1964 року, на пострадянському просторі - як п"ятиразового чемпіона СРСР, а для декількох поколінь київських хлопчаків він був авторитетним наставником, другом і порадником. Титулований борець завершивши кар"єру не пішов з килима, а навпаки став проводити в залі ще більше часу, адже цього потребували ті, хто тільки мріяв про чемпіонські титули і він вів їх по нелегкому шляху кропіткої праці до п"єдесталу. «Владлен Костянтинович боровся в тій самій ж вазі, що і я, в категорії 52 кг і він щедро ділився своїм досвідом. - Згадує бронзовий призер Олімпіади Андрій Калашников - Іноді він ставав зі мною в спаринг, показував прийоми, радив як будувати тактику. Тому я вважаю, що в тих результатах яких я досяг є заслуга Владлена Костянтиновича. Він завжди підтримував нас, вселяв упевненість у своїх силах. »
Всі хто сьогодні зібрався в залі Манежу, захоплювалися Владленом Тростянським, його працьовитістю, відданістю боротьбі. «Ще в дитинстві я читав про легендарного борця в книгах Яна Димова. - Поділився спогадами президент Асоціації спортивної боротьби України, Олімпійський чемпіон Ельбрус Тедеєв. - Читав про його непохитність, унікальну техніку, силу, вольові якості. І коли через час я особисто з ним познайомився то переконався в правдивості цих слів. Пам"ятаю, що це було в цьому ж залі і він тоді сказав: «Якщо буде, щось потрібно - звертайся» Що ще потрібно починаючому спортсмену, який тільки мріє досягти тих же результатів? Він дійсно був легендою, людиною з великої літери... Його ім"я назавжди вписано золотими літерами в історію спорту і в серцях його учнів »
Владлен Тростянский був не самотній у своєму покликанні, подружившись ще на початку спортивної кар"єри з Іваном Богданом вони разом пройшли Олімпіади, першості СРСР і разом заснували школу для юних борців. «Ми разом 60 років. - Говорить Олімпійський чемпіон Рима Іван Богдан. - У 1964-му році він "призвався" до збройних сил і з того часу ми разом виступали за Київський округ, за Україну, за Радянський Союз ... А потім він ініціював створення школи, покликав мене директором. І в залі Манежу ми пропрацювали разом 26 років. Думаю ми втілили все про що мріяли. Всі олімпійці, чемпіони світових і європейських першостей, вільники і класики, пройшли через цей зал.
Він пішов у понеділок, а ще в суботу ми розмовляли, він цікавився справами школи, питав кого думаємо брати новим завучем... Поки дихав завжди думав про справу.»
Не можливо заповнити втрату великого спортсмена і тренера, але його справа буде жити в його учнях, в тих хто виходить на килим під українським прапором, тих, хто сам вже виступає в ролі наставника і передає отримані від Владлена Костянтиновича знання новому поколінню.
Пам"ятаємо та сумуємо.
