ПІДСУМКИ ЧЕМПІОНАТУ СВІТУ

На Чемпіонаті світу в Ташкенті, за переконанням головного тренера Артура Дзігазова,  команда класиків мала здобути  щонайменше чотири медалі. Дмитро Пишков (75), Олександр Шишман (80) та Дмитро Тимченко (98) повинні були боротися за призові місця. До речі, і Жан Беленюк, якби не ганебне рішення суддів, мав всі шанси поборотися за «золото». На жаль, хлопці  не впоралися із тренерським завданням і не проявили бійцівського духу.

Так, безперечно, Дмитро Пишков (75) повинен був виграти в Хіруокі Шіміцу. При всій нестандартності, японець аж ніяк не виглядав фаворитом зустрічі. Пишков занадто сильно жадав перемоги, він рішуче  атакував, робив масу нирків і часто  опинявся під суперником. Діма працював досить активно і емоційно,  але, як  мені здалося,  не завжди раціонально. Японець весь час намагався уникнути атак українця  і  старався перестрибнути через нього. Інколи просто чіплявся і висів на ньому. Щоправда зумів зловити Дмитра на контратаці і жбурнути його через себе. Саме цей несподіваний кидок через груди і вирівняв рахунок  поєдинку.   А  в другій половині сутички  у  Пишкова просто не вистачило сил переломити хід боротьби. Хоча, у попередній сутичці з угорцем, йому це вдалося - не можу не згадати фантастичний кидок Пишкова через груди на останніх секундах. Він вирвав перемогу.  На жаль, цього разу Діма  не розрахував своїх фізичний ресурсів. Прикра і безглузда поразка. В напівфіналі японець поступився хорвату, а в поєдинку за «бронзу» з рахунком 8:0 програв американцю Андресу Бісеку. На мій погляд, з американцем Пишков міг поборотися краще.

    Олександр Шишман (80), навпаки, мав чітке завдання «ламати» поляка. Саша вже не раз зустрічався з Тадеушом Міхаліком і знав, що розслаблятися  з цим хлопцем  небезпечно. Фактично в першій половині сутички Міхалік нічого не зміг в стійці заподіяти нашому атлетові. І навіть коли  витягнув Шишмана з партеру, і Саша розвернувся до нього, Міхалік не ризикнув провести прийом, а просто скинув суперника за край килима. Було видно, що на килимі зустрілися достойні суперники. В перерві Шишман зрозумів, що поєдинок пішов не за розкладом. Він спробував виправити малюнок. На цей раз вже Шишман витягнув свого суперника в стійку. Трибуни завмерли в очікуванні кидка. Але пауза затягнулася. Саша передержав поляка, втратив момент і не наважився на прийом. Його спроба скинути Тадеуша на килим виявилася невдалою. Арбітр залишив дію українця без оцінки. У Олександра були всі шанси дійти до напівфіналу.

    Взагалі, треба зазначити, що судді у відношенні до  українських борців поводилися вкрай зневажливо,  цинічно  ігнорували вимоги секундантів  і, навіть, в деяких випадках, зокрема з Беленюком, відмовлялися розглядати протести. Японський арбітр відверто засудив Жана, і, по суті, вкрав у нас, як заявив головний тренер, золоту медаль. Принаймні, на думку спеціалістів, Беленюк мав боротися у фіналі. Не буду стверджувати, але і в поєдинку Дмитра Тимченка (98) проти болгарина Юрія Методієва судді проявили незрозумілу упередженість –  за десять секунд до закінчення сутички арбітр виніс  нашому борцю попередження за пасивність. Бал на останніх секундах приніс болгарину, який ледве тримався на ногах, неочікувану перемогу. На цей суддівський фінт,  головний тренер збірної Білорусії, легендарний Камандар Маджідов, в серцях промовив: «Що роблять! Взагалі страх втратили.» Не буду коментувати думку Олімпійського чемпіона і уславленого борця, але зазначу головне  – болгарина Дмитро мав пройти. Тимченко весь час упевнено йшов вперед, боровся несамовито і загнав суперника. Так,  Діма пропустив накат  в партері, побоюючись за недавню травму, майже провів коронну «лампочку», від якої Методієв згас, і  втрачаючи тяму (це видно у записі), постукав нашого борця по нозі, як роблять борці під час задушливих прийомів в інших видах боротьби. Якби не суддя, болгарина б  Діма приспав. Все що мав робити Тимченко на останній хвилині вирішального двобою, це відчайдушно атакувати і швунгувати Методієва до безтями. Дожати суперника. Чому Дмитрові не підказали цю просту тактику? Адже зміг цілком успішно використати таку боротьбу  проти болгарина  німець – Олівер Хасслер. Якому, між іншим, Методієв, так само  як і Дмитрові, провів  накат. Але Хасслер не розгубився і  у стійці, як танк пішов на болгарина і врешті зломив слабкий опір суперника. Німці побачили, що Методієв не дихає і повністю сконцентрувалися на цьому недоліку. Врешті німець дійшов до фіналу і здобув «срібло» програвши Артуру Алексаняну. Не хочу бути суб’єктивним, але Тимченко виглядав відверто сильнішим за німця. Це ще одна втрачена медаль…

    Так, в нас дуже складна ситуація в країні. Саме через війну до нас відмовлялися їхати борці з інших країн.  Олександру Чернецькому, який перебував у відмінній формі, під час підготовки все ж таки бракувало реальних, небезпечних спаринг партнерів. І, гадаю, не тільки йому. Всі ми знаємо, що хлопці  переживали за долю рідних. Адже в  Діми Пишкова сім’я  до недавнього часу мешкала в Луганську, в  Олександра Шишмана батьки живуть в Маріуполі. Не думати про найдорожчих людей і зосередитися  виключно на боротьбі психологічно неможливо. Але хлопці боролися і боролися добре.

     Наприкінці хочеться висловити щиру подяку за сумлінну, злагоджену працю тренерському колективу. А саме Володимиру Шацьких  за терпіння, поради,  відмінну баньку і легкий пар, яким він повертав хлопцям здоров’я та сили. Ігорю Глухарєву – масажисту від Бога, який руками  дарував чоловікам мужність знову виходити на килим. Мурату Саргсяну та Віталію Барановському за підтримку і всебічну допомогу борцям. Та особливо подякувати лікарю команди  Наталії Вікторовні Соколовій, за професійну поміч нашим хлопцям. Знаю, що головний тренер  Артур Дзігасов, й досі переживає за виступи борців,  усвідомлює, що результат мав би бути кращим, прокручує в голові сутички хлопців і аналізує можливі помилки. Тренер зізнався,  в нас сильна команда і нам треба ставати морально, внутрішньо, психологічно міцнішими.

Олександр Пастухов