_pictogram.svg.png)
Ми зустрілися з Жаном Беленюком в аеропорту Бориспіль, відразу після його повернення з Німеччини, де він з чистої перемоги на туше, успішно розпочав сезон за баварський борцівський клуб "Ліхтенфельс".
Рахунок зустрічі був рівний і саме сутичка Жана стала переломною. Своєю перемогою він приніс команді 4 очки і у вирішальному поєдинку його одноклубник на характері вирвав перемогу. З десяти учасників від клубу, повідомив Жан, половина, обов"язково повинна бути німцями. І тільки п"ять - представники Євросоюзу. За команду клубу має право боротися тільки один представник країн, що не входять до Євросоюзу. І саме до цих хлопців, зазначив українець, самі великі вимоги. Тому що на їх утримання йдуть серйозні кошти.
Про свою поразку в Ташкенті Жан намагається не згадувати. Втішився "бронзою", але коли ейфорія пройшла в серці залишився неприємний осад - відчував, що міг здобути "золото". Якщо ти сильний, ти маєш пермогти чисто і не залишити суддям жодного приводу до безпідставного рішення. Але ж всі розуміють, що в півфіналі Чемпіонату світу бути на голову вищим за суперника досить непросто. Рівень всіх борців без виключення високий. На випадок подібного "дзвіночка" у майбутньому, слід негайно реагувати, включатися й міняти тактику боротьби.
Що стосується команди в цілому, і виступу хлопців на чемпіонаті світу, були категорії в яких, на думку нашого героя, зачепитися за медалі було просто нереально. Майже не було шансів у нашого представника в категорії до 59 кг. Від себе додам, що Євген Мягкий у першій сутичці, програв борцю із Киргизстану Арсену Єралієву, який не був сильнішим за нашого Вугара Рагімова. Так, стати призером Мягкому б вдалося навряд чи, але першого суперника він міг пройти. Але не захотів. Важко було сподіватися на диво і в категорії до 66 кг. хоча Денис Дем"янков старався. Але якщо Мягкий і Дем"янков об"єктивно не могли стрибнути вище себе, то деяким хлопцям це було під силу. Мова йде про Дмитра Пишкова (75). Діма, безперечно, повинен був перемагати. На жаль, Дмитро не прислуховується до дружніх порад. Він і на Олімпіаді в Лондоні мав стати призером. А Козакевич, який здолав втому і не дав себе витягнути, взяв "бронзу". Прикро, що Пишков тягнув заднім всіх, а Козакевича підняти не зміг. І досі йому згадую, з внутрішньою незгодою за поразку каже Жан, що в Козакевич ходить з твоєю медаллю. Треба вміти терпіти, переконаний Беленюк. З маленьких дрібниць складаються великі перемоги. Діма Тімченко (98) повинен був бути в трійці призерів. Якщо ти не стоїш від накату, значить треба викорінювати цей недолік. Щодня працювати над ним. І ні в якому разі не миритися зі своїми мінусами. Чернецький (130) теж повинен вміти терпіти. В першому колі жереб звів Олександра з давнім суперником з Ірану. Саша відчув потужний спротив, зрозумів, що суперника не здолати, і просто достоює сутичку, не роблячи спроб переломити хід поєдинку. І майже кожен борець не старається зазернути всередину, а шукає безглузді виправдання зовні, чи-то тренера винуваті, судді засудили. Ніхто не бере на себе відповідальність за свої промахи. Це головна причина невдач, зробив акцент Беленюк. Коли Методієв падає на коліна не можна звинувачувати суддів. У сутичці коли суперник не має сил стояти на ногах не можна тримати рівний рахунок. Такі помилки треба виправляти. Якщо ти не стоїш від наката, треба відпрацювувати захист. Жан не раз пропонував Дмитрові, давай постоїш в партері. Але Діма погоджується через раз.
Жан поділився особистим досвідом, чим ти вимогливіший до себе, тим кращий результат. І треба називати речі своїми іменами. Якщо робити вигляд, що все добре, ситуація не змінеться. Є люди, яких возять на змагання, але вони не прагнуть показати результат. Переважна більшість членів команди просто відбуває "номер". А є борці, це суб"єктивна оцінка, їх тридцять відсотків, які знають, що вони хочуть, і їх треба возити на змагання, і з ними працювати, бо в них є потенціал. І цей потенціал треба бачити. Не будемо називати імена, це безглуздо. Є люди які прагнуть боротися, але не дають результат. А є обдаровані, які хочуть результат, але недостатньо стараються для цього, саме їх потрібно примушувати і з ними працювати. І вони розкриються. Але якщо в людини немає характеру, вона не може потерпіти, діла не буде. парадокс в тому, що люди хочуть не показати результат, а просто поїхати на змагання. Але якщо ти не перетерпів минулого разу, який сенс їхати знову? А деякі просто хочуть поїхати на змагання. Це є направильний підхід. І тренерам не слід підтримувати в цьому борців. Інакше буде те, що ми бачимо. Адже в боротьбі випадковості трапляються вкрай рідко...
