Євген Уваренко: "Популярність боротьби зростає..."

Наша розмова відбулася в спортзалі Київської середньої школи 228. Саме тут знаходиться один з філіалів профсоюзної школи - борцівський зал спортивного клубу "Фенікс". З Євгеном Івановичем говорили про дітей, боротьбу, фінансову ситуацію в спорті, а також актуальність розвитку спортивних клубів...

- Як прийшли в боротьбу?

- Боротьбою почав займатися в десять років в Закарпатті. В школі постійно бився. Така поведінка непокоїла вчителів. Батьки теж не знали, що зі мною робити. В класі пару хлопців займалися боротьбою. Дякуючи їм потрапив до залу, де тренував Іосиф Юрійович Болдижар. Боротися відразу сподобалося. Нарешті дитяча енергія знайшла раціональний вихід. Вже через пару тижднів почав перемагати однокласників, які займалися боротьбою більше року. Це і зачепило. І так язалишився в боротьбі...

- А з часом стали тренером?

- Колишніх борців не буває. Я люблю цей вид спорту, дуже люблю дітей і після закінчення університету фізичної культури мріяв працювати за фахом. Мій тренер Віліджан Гонієвич Умеров, запропонував роботу тренера. Так ступив на тренерський шлях. Хоча, зізнаюсь, працювати з дітьми іноді важко...

-Дітки зараз фізично слабкі?

- Вони як рослинки - бліді та немічні. Деяких з них стараюся не перевантажувати. Кувирочки, розминка і все. Переживаєш за малечу. Сучасні дітки крім мобільних телефонів, ігор та комп"ютера нічим не цікавляться. Вони відмовляються фізично працювати. Тим більше, боротьба - це нелегкий вид спорту. На килимі потрібно проявити характер. Тут треба щоразу долати себе. Багатьом бракує терпіння. Переважна більшість юнаків через місяць, у кращому випадку два, кидає спорт. Не витримують. Жаліються мамам, що їм тяжко, що їм болить, і жінки через м"якість потурають дитині, забуваючи, що саме труднощі і гартують із хлопчика майбутнього чоловіка. Однак є малі, яким теж непросто, але вони не здаються, намагаються терпіти і йдуть вперед. Так, важко, сльози на очах, але він бореться. Зуби стис і працює. Як правило, таких дітей правильно мотивують батьки: " Ти є чоловік і маєш бути сильним!" Звичайно, і я в свою чергу стараюсь заохотити та правильно настроїти вихованців. Але саме від підтримки батьків, їхнього підходу та авторитетного впливу, залежить майбутнє дитини. Тренеру важко переконати хлопця, якщо батькам байдуже чим він займається. Адже дітки сьогодні більш домашні. Це ми в свій час втікали від батьків і молилися на тренера. Сьогодні ситуація змінилася.

- Як сьогодні відбувається набір до секцій ?

- Класичним методом (всміхнувся) - через візити до шкіл, спілкування з учителями, і, безпосередньо, учнями. Але тягнути дітей за вуха - справа невдячна. Як показує практика, залишаються тільки ті, кому це треба. Намагаюся розклеювати оголошення, роздавати візитівки дітям та дорослим. Відверто кажучи, малих сьогодні спорт не дуже цікавить. Їм хочеться розважатися. Все, що пов"язано з навантаженням, викликає у них обурення. Тому, головне - знайти спільну мову з батьками. Якщо з дорослими контакту не встановлено, дитину втримати важко.

Крім того в інтернеті є сайт нашого клубу "Фенікс". Клуб є офіційною установою, ми сплачуємо податки, аренду і всі необхідні витрати. На сайті є контакта інформація, а також розклад та умови роботи секцій з греко-римської боротьби.

Заняття в клубі є платними. Директором клубу є Ольга Чапни. З килимом допоміг Микола Олексійович Машковський. Моє завдання полягало в тому, щоб набрати дітей.

- Наскільки відомо, в інших школах заняття є безкоштовними, чи не впливають гроші на кількість бажаючих тренуватися?

- Навпаки. З власного досвіду пересвідчився, що безкоштовні групи викликають у людей насторогу. Все-таки гроші є запорукою тренерського сумління та гарантом якості. Тренер несе відповідальність за свою роботу. Крім того, гроші дисціплінують. Батьки знають - гроші сплачено, значить дитина повинна займатися.

Я тренував на Подолі, веду заняття в залі легко-атлетичного манежу на Березняках, і, маю запевнити, що працювати в клубі легше. Дітки йдуть на боротьбу активніше. Все ж таки деякі батьки з недовірою ставляться до безплатних тренувань. Вони вважають такий підхід несерйозним. Їм важко збагнути, як зрілий чоловік може працювати в наш час на ентузіазмі. Або він шахрай, або некваліфікований фахівець. Хоча, безперечно, в платних групах повинні існувати бюджетники. Обдарованим діткам, батьки яких не можуть сплачувати за тренування, ми йдемо назустріч.

Державні програми підтримки та розвитку спорту в Україні не працюють. Ми розраховуємо на власний бюджет. Гроші розлітаються швидко - зарплата, аренда, тощо. На змагання малих вивозимо за рахунок батьків. Адже для того щоб хлопець боровся, його треба більше обкатувати. Чим більше змагань, досвіду - тим краще результат. На жаль їздити на змагання до інших міст вкрай нелегко. Хотілося б, щоб на проблеми дитячого спорту звернули увагу політики та бізнесмени.

- Питання зарплат і фінансування сьогодні хвилює всіх спортсменів, можливо клубна система, яка ефективно працює і в Європі, і світі є виходом для українських спортсменів із скрутного положення?

- На прикладі нашого клубу знаю, що за рахунох внесків ми можемо провести змагання, дати зарплату тренеру. Сьогодні працювати за дві тисячі гривень не кожен молодий тренер погодиться. Для літньої людини, яка має квартиру, дорослих дітей, господарство цих грошей може й вистачить. А починаючим тренерам потрібно годувати дітей і забезпечувати сім"ї. Клуб дає молодому спеціалісту можливість займатися улюбленою справою і заробляти гроші. Саме головне, що його праця винагороджується. В Європі клубна система чітко працює. Спортивні клуби мають спонсорів, і завдяки рекламі, фінансовим внескам та проданим квиткам, спортсмени та їхні наставники заробляють пристойні гонорари.

- Через фінансову скруту боротьба знаходиться в занепаді?

- Спаду у Києві до занять боротьбою не спостерігається. Навпроти, боротьба сьогодні стала більш популярною. Багато батьків, розуміючи проблеми загальної деградації фізичного стану молоді, свідомо бажають, щоб дитина займалася чоловічим спортом, і саме боротьбою. Дорослі розуміють, що боротьба це можливість протистояти спокусам часу та один із дієвих способів вижити в цьому складному світі.

- Боротьба дарує діткам сили, здоров"я та повертає витривалість...

- В мене тренувався хлопчик з аутизмом, другий страждав на рахіт. Працював з хлопцями, щоб фізично розвинути і додати їм моральної впевненості. Сьогодні вони підросли, зміцніли, і той хворобливий стан відійшов у них на задній план. Боротьба здатна лікувати. В процесі тренувань юнаки переключились, і стали мислити і поводитися як здорові, адекватні діти. На мою думку, для дітей з обмеженими можливостями, вадами, чи фізичними відхиленнями потрібно створювати невеличкі групи і проводити індивідуальні заняття. Помірні навантаження поступово повертають дітей до норми. В мене було три проблемних пацана і заняття пішли їм на користь. На килимі хлопці розкриваються і поступово звільняються від наслідків хвороби та внутрішніх комплексів. Активність дуже позитивно впливає на їхній стан.

- Що можна порадити молодим колегам, які через проблеми із грошима змушені залишати роботу?

- Друзям і колегам завжди раджу розраховувати на себе, і не чекати, що тобі щось принесуть. Самостійно шукати спонсорів та небайдужих людей, заочувати до співпраці батьків, виходити на голів місцевих адміністрацій. Намагатися відкривати нові зали. Не боятися брати відповідальність на себе, і зрозуміти просту істину - відразу всього не буде. А батькам, в свою чергу, хотілося б побажати не боятися віддавати дітей на боротьбу. Адже боротьба все життя триває в серці кожного чоловіка. І саме на килимі діти вчаться здобувати перші перемоги над собою, стають морально зрілими та знаходять справжніх друзів.

Олександр Пастухов.