Жан Беленюк: Моя ціль – Олімпіада

З одним з найкращих борців чоловічої збірної ми зустрілися на Олімпійській базі в Конча-Заспі. З одним з найкращих борців чоловічої збірної ми зустрілися на Олімпійській базі в Конча-Заспі. Жан виважено і помірковано ділився своїми думками, він серйозно готується до Європейських Ігор і відверто зізнається, що перемагають українці виключно за рахунок підтримки спонсорів та власному ентузіазмі…

-Ти досить упевнено переміг на останньому чемпіонаті України зі спортивної боротьби у Харкові. Чи сподобався тобі новий формат змагань? Цього разу вони були більш видовищними?

– Безперечно, змагання були видовищними. Глядачі, які прийшли вболівати за вільників отримали можливість побачити виступи класиків. І навпаки. Прекрасну боротьбу демонстрували жінки. Упевнений, що набутий досвід піде на популяризацію та розвиткок спортивної боротьби загалом.

– Після перемоги ти зізнався, що вона стала можливою завдяки відсутності конкуренції. Однак не зважаючи на ранг змагань ти не трачаєш пильності і завжди пам’ятаєш про сильних опонентів за кордоном, а їх чимало.

– Насправді дуже сильна вага у нас, якщо брати загалом, гадаю Жан Беленюк: Моя ціль – Олімпіада найкращих у світі буде чоловік п’ятнадцять. Усіх і не назвеш. А на чемпіонаті України через травму руки не зміг продовжити боротьбу мій головний конкурент і товариш – Василь Рачиба. Тому довелось боротися з борцем, якому він поступився.

– Попереду будуть Європейські Ігри, там доведеться зустрітися з титулованими й досвідченими суперниками, як триває підготовка?

– Зараз йде відновлювальний збір ми бігаємо кроси. Потім буде збір килимовий і врешті, предстартовий. Що стосується Європейських Іор, то на нас чекають сильні суперники. Особливо це стосується моєї ваги – де зібралися переважно європейці. Щоправда є гарний американець, і непоганий іранець. Але основна концентрація – Європа. Готовлюся як завжди, нічого кардинально не змінював, будемо сподіватися завоюємо медалі.

– Чи плануєш ти продовжити кар’єру в німецькій бундеслізі? Який корисний досвід ти отримав під час роботи в Німеччині і щоб ти порадив молодим борцям, які б теж хотіли розпочати боротьбу за кордоном?

– Не можна сказати, що це кар’єра. Це є просто додатковий заробіток. В Німеччині інший формат змагань ніж у нас. Зважування там відбувається за 45 хвилин до початку боротьби. Тому тим хто має проблеми з вагою досить важко настроїтись. На щастя в мене таких проблем немає. Що стосується порад молодим, рецепт простий, потрібно гучно заявити про себе на міжнародній арені. І тебе помітять і самі запросять. Деякі спортсмени шукають виходи на менеджерів, але такі спроби, як правили не закінчуються успіхом. Німці все знають про спортсменів і, як показує практика, не прислухаються до сумнівних пропозицій.

Якщо говорити про досвід, то там мало спарингпартнерів і по суті нема з ким працювати. Я є легіонером за якого сплачуються серйозні податки. Вимоги до таких обранців надто суворі. Ти не маєш права на поразку. Ти повинен перемагати і постійно підтверджувати свій клас. Німці негативно ставляться до легіонерів, які починають програвати. Тому доводиться постійно тримати планку. Та нема чому вчитися. Виходиш на килим і щоразу демонструєш   напрацьовану техніку.

– Сьогодні в Америці все більш популярними стають бої без правил. Як ти ставишся до цього видовища, чи не надходило тобі пропозицій підписати контракт на участь у восьмикутнику?

– Себе відверто кажучи там не бачу. Принаймні зараз. Зізнаюсь, мені це нецікаво. Взагалі не люблю жорстокі види спорту де багато крові і бійці калічать один одного. Мені не подобаються удари в голову. Тому намагаюся показати себе саме в греко-римський боротьбі. Не думаю, що в майбутньому братиму участь у змішаних поєдинках.

– На чемпіонаті в Харкові борці нерідко зривалися в рукопашну, яка твоя оцінка цього явища?

– Гадаю, це відбувається через зміни в правилах. Сьогодні боротьба стала більш агресивною й жорсткою. Ясна річ, коли виходять два сильних конкуренти, достатньо одному в запалі боротьби зробити хибний жест і другий сприймає дію за виклик і починається бійка. Головне щоб протистояння не переходило в ранг колотнечі. Коли збігаються секунданти, тренери, судді, глядачі. Велика відповідальність у таких ситуаціях лягає на арбітрів. У разі виникнення конфлікту необхідно вчасно розняти борців. Якщо проаналізувати причини виникнення всіх інцидентів, то, як правило, це були приховані удари головою, плечем чи рукою. В Харкові борців рознімали вже тоді, коли в хід йшли кулаки. Момент загострення було втрачено. Тільки після перегляду відеозапису було видно, що один з борців зпровакував штовханину. Потрібно не прогавити саме цей момент. Своєчасно зупинити сутичку і покарати зловмисника. Тоді вдасться запобігти розвитку бійки. Судді не рідко припускають гострі й приховані борцівські “штучки” й інколи не встигають відреагувати на ситуацію. Боротьба це контактний вид спорту тому такі інциденти, на жаль, трапляються. Чимало борців є вихідцями з Кавказу і їм важко стримувати свої емоції. Тим більше коли людина прагне перемоги вона інколи будь-яку ситуацію сприймає близько до серця і деякі дії робить у стані афекту, несвідомо. Потім ти приходиш до тями і розумієш, що погарячкував і повівся неправильно. Зі мною таке теж траплялося. Від цього ніхто не застрахований.

– Якою має бути матеріальна компенсація за професійну працю в Україні у спортсмена твого рівня?

– Людина яка серйозно займається спортом і показує результат, не тільки в Україні, повинна бути забезпеченою в усьому. А в нас футболісти отримують мільйони, а борці заробляють копійки. І не тільки ми, але й представники інших олімпійських видів, якщо не брати до уваги спонсорську підтримку отримують жалюгідні кошти. На мою думку, треба виходити із того які є можливості. В будь-якому разі, якщо в нас спортсмени отримують по триста доларів, вважаю це є смішні гроші. За медаль на світових змаганнях спортсмен отримує подвійну платню – 600 доларів. Але, як на мене, ця винагорода   не є адекватною.

– В якій країні ти б хотів пройти підготовчий збір перед чемпіонатом світу, якби самостійно міг обирати спаригпартнерів?

– Це залежить не від країни, а від команд, що братимуть участь у сумісних тренуваннях. Але є один момент. Ти знайомишся з новими суперниками, але й тебе уважно вивчають. Тому під час об’єднаних зборів необхідно грамотно поводитися. Щоб я хотів – питання не актуальне, все залежить від того, що зможуть запропонувати і на що вистачить коштів. Будемо сподіватися головний тренер – Артур Петрович Дзігасов знайде можливості для нормальної підготовки.

– Боротьба в світі стрімко розвивається, чого на твою думку для покращення борцівської ефективності бракує нам?

– В першу чергу фінансового забезпечення. Фармокологічна складова в нас є дуже не розвиненою. В тому ж Ірані борці одержують дуже серйозну медикаментозну підтримку. Вони постійно експерементують з різними стимулюючими препаратами. Щоправда, не знаю наскільки вони є дозволеними й безпечними. Але перемагати при неймовірних навантаженнях без якісних препаратів неможливо. Так само медицина дбає про спортсменів і в Азербайджані, й інших європейських країнах. Ми фактично працюємо на голому ентузіазмі. Комусь спонсори допомагають комусь ні, тому дуже складно. Але Богові дякувати, що є і такий результат. Адже його могло б взагалі не бути. Сьогодні є багато критики на адресу спортсменів, які виступають за інші країни. Насправді я розумію цих людей. Вік спортсмена триває в середньому до тридцяти років. І коли ти двадцять років життя присвятив своїй улюблений справі потрібно щось залишити за плечима. В тебе має бути своя квартира. Машина. Бажано будинок. А коли ти залишаєшся після всього, перепрошую, в трусах, то який сенс цим займатися? Люди підписують контракти з іншими країнами, щоб забезпечити себе і своїх дітей. І не можна їх засуджувати. Звинувачувати в непатріотизмі. Кабінетні чиновники так само непатріотично ставляться до спортсменів. Ситуація, на мій погляд, є обопільною. Інша справа коли спортсмену створили всі умови, всім забезпечили, а він повівся на більші гроші – зрозуміло це непартріотично. А коли тобі пропонують всі умови і ти знаєш, що в разі перемоги будеш забезпеченими на тривалий термін, це нормальне людське бажання жити добре.

– Якби тобі запропонували вигідний контракт ти б переїхав до іншої країни?

– Треба окремо розглядати конкретну пропозицію. Але те що ми тренуємося, м’яко кажучи, у простих умовах, не маємо гідного забезпечення – сумна правда. Цю інформацію може підтвердити будь-хто на цій базі. Чи задоволені люди ставленням до спортсменів, чи влаштовує їх заробітна платня. Переконаний, ви почуєте негативні відповіді.

– Особисто тобі, розуміння того, що вартий більшого, це заважає повноцінно працювати?

– У мене є чітка мета – я хочу стати Олімпійським чемпіоном. За яку країну – це інше питання. Сьогодні працюю в Україні, моє завдання віддячити цій землі, а що буде далі – покаже час… Тому, що стосується фінансової сторони, це не є першочергова ціль і дефіцит грошей аж ніяк не заважає мені тренуватись. Ніколи б не займався боротьбою заради прибутку. Великих грошей боротьбою не заробиш. Вже не раз це повторював. Коли здобуду Олімпійську медаль, в мене буде все. І квартира, і машина, і гроші.

– Спостерігаючи за твоєю наче розслабленою боротьбою в Харкові, а ти з кожним суперником діяв вкрай виважено і раціонально, виникає відчуття, що кожен твій опонент змушений грати за твоїми правилами…

– Якщо хочеш перемогти повинен нав’язати свій сценарій і контролювати суперника. Я знаю своїх суперників, їхні слабкі і сильні сторони. Аналізую їхню боротьбу і вибудовую для себе власну схему поєдинку. Головне правильно психологічно налаштуватися на сутичку. Досвідчені майстри світового рівня це добре знають, вони чудово вміють маніпулювати і   не можна піддаватися на провокації, а вести боротьбу за своїм планом. Ні на секунду не втрачати контроль над собою. Тим більше сьогодні, коли зустріч може скінчитися за двадцять секунд. Достатньо провести пару ефектних прийомів. І це чиста технічна перемога. Як правило, після несподіваного кидка суперник знаходиться в стані легкого шоку. І цим можна скористуватися. Не припустимо втрачати пильність, бо можна легко програти. Розслаблятися не можна. Слід бути постійно сконцентрованим і зібраним.

– Непросто жити і працювати в країні де так багато проблем?

– Ми живемо в країні де праця людини не має належної шани і винагороди. Людина вкладає в роботу час, душу, всього себе в спорт чи в науку, і гідного заробітку не одержує. Одні люди в пошуках кращої долі виїзжають за кордон, а хтось не витримує і починає пиячити. Тому що вони бачать, що їхнє життя проходить марно. Вони роблять все, щоб виховати чемпіонів, які прославлять свою країну, віддають їм своє життя, своє здоров’я, а потім наприкінці розуміють, що нічого за це не мають. Три тисячі гривень. А чиновник паразітіруя, гребе гроші і нічого не роблячи почувається задоволеним… Така несправедливість це найсумніша ситуація в нашій країні. Про це всі знають. Нічого не змінилося.

Країна і народ – це брати. Одна частина воює, інша краде гроші. Коли ж є можливість подорожувати світом, ти маєш можливість порівнювати. В Німеччині люди вкалують, але вони заробляють достойну платню. Вони знають за що вони працюють. А коли лікар отримує дві тисячі гривень, як він може нормально працювати? За кордоном під час роботи не дозволяється користуватися мобільним телефоном. Я зателефонував другові, а він постійно скидає. Потім пояснив, що на роботі говорити по мобільного заборонено. А чим ми займаємося на роботі? Не злазимо зі слухавки? Байки травимо. В європеців інше мислення. Німці зовсім інші люди. З іншої планети. Щоб у нас в Україні сталися конкретні зміни, має пройти багато часу…

Принципова відмінність Європейської і української сплртивних систем, що в нас є професія спортсмен за яку ти отримуєш мінімальну зарплату, а в Європі такого “фаху” нема. Спортсмен навчається, або працює. Він не може зайтатися тільки труваннями. При цьому роботодавець на заході зацікавлений, щоб у нього була така людина, адже держава надає такому підприємству пільги й звільняє від податків. Але в нас така система навряд чи запрацює. Кому вигідно платити гроші людині, яка весь час пропадатиме на зборах чи змаганнях. На державному рівні таких програм не має. Навіщо брати спортсмена, якщо немає жодних пільг.