_pictogram.svg.png)
Своя національна боротьба є майже в кожній країні. Ми ж хочемо розповісти про ті народи, де бути борцем - означає зайняти своє місце в суспільстві. На тих, хто жодного разу не був на килимі, тут дивляться з нерозумінням і несхваленням.
Монголи
Боротьба в Монголії - національний вид спорту. Борються там і діти, і дорослі, і люди похилого віку. Розвинений в Монголії вид народної боротьби має свій ритуал, правила і специфічні особливості: сутички не завжди обмежуються за часом, немає вагових категорій. Цей вид боротьби дає монголам відмінну базу для розвитку в інших борцівських дисциплінах, особливо у вільній боротьбі та сумо. Часто перемагають монгольські борці і в традиційних олімпійських видах боротьби. Завдяки своїм "вільникам", вже на другій Олімпіаді (1978 рік, Мехіко), в якій брала участь Монголія, країна вийшла на четверте місце в загальному заліку за кількістю медалей. Місцеві газети захоплено писали: "Під ходою чобіт, із заломленими вгору носами монгольських спортсменів, борців Великого Чінгісхана, провалюється земля Олімпійського стадіону!".
Дагестанські народи
Дагестан називають Країною гір, Країною мов (тут проживає безліч народів) і Країною борців. З приводу числа і рівня дагестанських борців навіть ходить жартівлива приказка "Кинь камінь у натовп – потрапиш у майстри спорту, кинь два камені – потрапиш у чемпіона Європи, кинь жменю камінців – потрапиш в олімпійського чемпіона". Жарти-жартами, але чемпіонів-борців ця земля зростила багато. Дагестан обганяє всі країни світу за кількістю золотих медалей на чемпіонатах світу, борці цього гірського краю вже принесли спортивну "скарбничку" республіки 43 медалі вищої проби. Боротьба з давніх-давен була в Дагестані не просто спортом, а способом життя. Життя в суворих умовах високогір"я вимагала від дагестанських чоловіків стійкості, витривалості, неабиякої сили, волі і наполегливості. Ці ж якості завжди були незамінні і під час нерідких тут конфліктах з непроханими "гостями". Дагестанські пахлевани (богатирі) завжди були в пошані, найзнаменитішим з них можна вважати Мамму Махтулаєва, більше відомого під псевдонімом Салі-Сулейман. Його недарма називали "Непереможним левом Дагестану", він звів до нічиєї навіть сутичку з самим Іваном Піддубним, який був другом кавказького борця. З 60-х років в республіці почалася справжня "борцівська лихоманка". З тих часів імена дагестанських борців гримлять на весь світ.
Осетини
Осетини з дагестанцями вже багато років з"ясовують, хто з них краще борці. "Вільники" Північної Осетії увійшли на борцівський Олімп в середині XX століття. З 1952 року вони шість разів поспіль ставали найсильнішими на чемпіонатах СРСР. Осетинські борці і сьогодні залишаються в когорті найкращих "вільників" світу. Боротьба в Осетії неймовірно популярна і не збирається здавати позиції. Кожен день на тренування в секції приходять сотні тисяч хлопчаків. Борцівські традиції в Осетії сильні ще й тому, що в її історії, як і в історії Дагестану, теж були свої легендарні богатирі. Найзнаменитіший - Кануков Темирболат (Бола) Дударикоєвич. Його зріст 2 метри 28 сантиметрів, а вага - 220 кілограм. Він багато разів перемагав найбільш титулованих борців свого часу. При цьому Бола відрізнявся скромністю, не хвалився своїми перемогами, а на сутички, дотримуючись традиції, ніколи не виходив роздягненим. Після безлічі переможних виходів на світові борцівські арени, Бола повернувся в своє село. Помер він у 1922 році. Осетія у своєму роді унікальна. Тут є село, яке увійшло в Книгу рекордів Гіннеса, – Ногир. Звідси вийшли чотири олімпійські чемпіони, один з них – триразовий. На сьогоднішній день загальна кількість чемпіонів світу і Олімпійських ігор родом з Осетії вже "перевалила" за 60 осіб.
Іранці
Іранські борці не поступаються дагестанським за кількістю зібраних золотих медалей чемпіонатів світу. Почасти це можна пояснити стародавніми борцовскими традиціями. Так, одним з найбільш популярних національних видів спорту в Ірані вважається варзеше зурхане, бойове мистецтво персів, якому вже більше 3000 років. Звичайно, ця боротьба для іранців більше, ніж просто спорт, це система виховання справжніх іранських богатирів. Ті, хто займається варзеше-зурхане називаються пахлеванами (перс. богатир). Заняття проходять в "будинку сили" - зурхане, у круглому поглибленні, огородженому лавками. Здавна такі "ями" використовувалися пахлеванами для того, щоб забезпечити температурний контроль під час тренувань. Сьогодні це вже більше данина традиції. Головним знаряддям для тренувань іранських богатирів є дві булави. Вони розрізняються по вазі. Від трьох до 180 кілограм. Пахлеваны виконують ними різні (в основному махові) руху. Тренування у цьому виді боротьби просякнуте ритуалом. Воно включає в себе розминку, ритуальний танець. Все це супроводжується перською музикою з ритмічним акомпанементом барабанів. Веде заняття моршед і миандор. Ці дві людини - головні в "будинку сили". Моршед оголошує початок занять, читає молитву, миандор показує рухи пахлеванам. Іранські борці визнаються одними з найсильніших у світі і сьогодні. З Лондона збірна Ірану привезла 6 медалей, половина з яких - золоті.
Азербайджанці
В Азербайджані стародавня борцівська історія, боротися тут любили завжди. Національний азербайджанський вид боротьби називається гюлеш. Серед азербайджанських борців багато і "вільників", і "класиків". Прославлені азербайджанські борці Ібрагімпаша Дадашов, Махяддін Аллахвердієв (триразовий чемпіон світу) та інші успішно виступали на союзних та міжнародних змаганнях. Перший титул чемпіона світу у проведеному в Мексиці в 1978 році чемпіонаті, завоював Аріф Нифтуллаєв. У 1980-1990 роках азербайджанський борець Махаддін Аллахвердієв став володарем титулу триразового чемпіона світу. Триває переможний шлях азербайджанської школи боротьби і сьогодні. Так, обидва азербайджанських борця повернулися додому з Лондонської олімпіади з медалями.
