_pictogram.svg.png)
Ми познайомилися в Палаці спорту під час Київського турніру. Впізнали один одного наче зналися багато років. Хоча зустрілися вперше. Між нами вже утворився міцний зв’язок, що єднає людей небайдужих, палких, творчих. Спочатку намагався, щось записувати, а потім зрозумів, що хочу його просто слухати. Мова соковита ллється із нього мов вода джерельна. Поезією б"ється його невтомне серце.
Іван Курилюк це людина, яка свідомо кладе себе на вівтар служіння боротьбі. Піднімати боротьбу, заохочувати до занять боротьбою дітей - це його місія і святий обов’язок. Із попереднього листування вже знав, що Іван Курилюк працює з вільниками, однак уважно й вдумливо перечитує кожен матеріал на тему боротьби і щиро вважає, що тренерам і борцям, тих дописів про життя борцівське вкрай бракує. Потрібно більше говорити про боротьбу. Така позиція, і безпосередність співрозмовника викривали надзвичайну любов чоловіка до своєї справи. Відчувалося, що він горить боротьбою, дихає нею, і намагається розпалити той вогник козацький незгасимий у серці кожного юнака.
Спостерігаючи за тим, як емоційно Іван Курилюк секундує своїм підопічним – братам Білейчукам, вже відчув, що ця людина мислить боротьбою і є водночас - психологом, наставником, педагогом. Він є засновником у містечку Джурів Борцівського клубу «Ластівка». І вже 10 років проводить відкритий турнір з вільної боротьби серед школярів «Перша ластівка». І летять із того гніздечка рідного у доросле життя перші чемпіони. Двоє з його вихованців виконали норматив "Майстра спорту міжнародного класу" – бронзовий призер ЧС серед молоді Роман Гуцуляк та срібний призер ЧЄ U-23 Іван Кусяк.
Перед входом до зали висять Святі образи і кожен борець перш ніж ступити на килим має попросити благословення у наших Небесних покровителів, а виходячи із залу подякувати їм. Це вже більше ніж боротьба. Це шлях. Кредо, що в перекладі з латинської означає – віра. Адже справжня боротьба, як казали древні греки, починається в серці кожного чоловіка. І продовжує завзято Іван Васильович справу доброго тренера, свого тата - Василя Івановича Курилюка аби справа борцівська не занепала, а навпаки – розвивалася, кріпла і борців щоразу дедалі більшало. Саме в цьому його земне призначення. Головне - не опускати руки! "Найвище уміння, як писала геніальна Ліна Костенко, - почати спочатку, життя, розуміння, дорогу, себе..."
І коли учні запитують: «Коли ж в нас, в Україні, буде так як в Ірані, де боротьба є спортом №1? Де борців поважають і ставляться до них, як до національних героїв?» Він каже просто: «Ми маємо боротися і перемагати. І в майбутньому все зміниться."
«Це буде не скоро, - розуміє Іван Васильович, - не за мого віку, - і цитує безсмертних «Каменярів» Франка: «І кожен з нас те знав… Що аж тоді підуть по сій дорозі люди, як наші кості тут під нею зогниють…». Не заради слави він це робить. Заради майбутнього. Це його свідома жертва заради наступних поколінь. Треба тільки не кидати «молота» і йти вперед. І вже його син названий на честь батька Василієм, приміряється до важкого борцівського кайла…
Автор статті: Олександр Пастухов
