Андрій Воронцов: «Боротьба є більшою за особисті інтереси» ВІДЕО!

Ми зустрілися з нашим співвітчизником, який нині живе в Канаді за декілька годин до вильоту. Андрій разом із колегою Вінсентом, наприкінці року успішно провів навчальний семінар з українськими тренерами. Воронцов, який любить все українське, в тому й числі нашу кухню, за смачним українським борщем поділився думками про розвиток боротьби. Всім , що сталося в його житті, не перестає повторювати Андрій, він зобов’язаний боротьбі. Воронцов багато працює в UWW, читає багато книг і постійно знаходить час для тренувань. Він залишив на зберігання з півсотні метрів борцівської резини, яку замовив в Києві, а також у подарунок нашим спортсменам з чотири пари борцівок 46 розміру...

В Конча-Заспі ми відзняли розмову з борцем із Маріуполя, який у 19 років, після перемоги на Чемпіонаті України прийняв несподіване рішення виїхати за океан. Він не мав грошей й особливих шансів отримати візу, але співробітник посольства під час співбесіди подивився на його вуха і з посмішкою запитав: «Ти рестлер?» Виявилося, що цей американець теж займався боротьбою і відразу між борцями виникла дружня симпатія. Так Андрій отримав дозвіл на виліт до Америки. 

Ми не будемо переказувати його історію. Ви про все дізнаєтеся з його власних слів. Хочеться наголосити, що для людини, яка йде до мети перешкод не існує. Борець, який звик бороти себе, завжди знайде вихід із будь-якої ситуації. Воронцов знав одне – потрібно знайти борців. І він не помилявся. Саме борці першими простягнуть йому руку підтримки. Доля не раз посилатиме хлопцю з Маріуполя надійних борців, які допоможуть йому адаптуватися і знайти себе. Спочатку Андрій почне тренувати, з часом переїде до Канади де опанує англійську і поступить в університет. А потім, без диплому й досвіду, відправиться до Швейцарії на зустріч з директором департаменту з розвитку UWW паном – Лукасом Оклахейном. «Візміть мене на роботу, - скаже Воронцов, - Я хочу працювати у вашій команді. Мені непотрібні гроші. Я готовий місяць, два три працювати без платні. Якщо не підійду, ви мене просто звільните.» Своєю безпосередністю та божевільним бажанням прцювати у Міжнародній федерації, Андрій завоює серце харизматичного ірландця, який набиратиме собі нову команду. Директору потрібні такі диваки, які понад усе марять боротьбою. Лукас шукав саме таких несамовитих, хворих боротьбою хлопців. Без сумніву, українець був одним із таких.

Під нашої розмови Андрій згадав книгу Саймона Сінека: «Почни із запитання «Чому?» Перш ніж братися до тренувань запитайте себе – Чому я це роблю? Або, навіщо я хочу тренувати дітей? Здавалося б банальне запитання. Але відповіді на нього у кожного можуть виникнути різні. Воронцов переконаний тільки любов до боротьби має лежати в основі нашої роботи. Боротьба це те диво, яке дарує нам сили, радість, друзів, яскраві враження, можливість відкривати світ… Не гроші, не марнославство, не бажання задовольнити власні амбіції, а саме чисте бажання дарувати радість ближнім та залучати до борцівських залів дітей. Як показує світовий досвід, тільки з таким настроєм можна досягти справжнього успіху. В книзі Сінека є такий приклад. Один багатий і вельми шановний пан Семюєл Пірпонт Ленглі, на початку ХХ століття дуже хотів створити літак аби першим здійснити політ на аероплані і прославитися на весь світ. Професор зібрав найкращих фахівців, вклав у цю кампанію шалені гроші, постійно робив рекламу. А зовсім недалеко, на своїй фермі завзято працювали брати Райт, які не мали досвіду, освіти, обладнання, але вони щиро хотіли подарувати людям можливість літати. Вони не думали про славу, визнання, багатство, а день-і-ніч майстрували літак. І їхня мрія збулася. Просто брати почали свою роботу із запитання «Чому?».

Сьогодні багато хто в Україні скаржиться на погані умови і відсутність грошей. Але, друзі, в Америці, чи Канаді за можливість тренуватися потрібно платити свої гроші. За кордоном, щоб боротися люди щомісяця платять по 200 доларів. Українців безкоштовно вивозять на змагання, організовують для них збори, чого в інших країнах нема. Спільних зборів в Канаді взагалі не проводять. А в Конча-Заспі вони відбуваються регулярно і нам потрібно дякувати за це Богові. 

Наприкінці розмови Андрій побажав всім людям закоханим в боротьбу, шукати однодумців, об"єднувати зусилля і йти вперед. Можливо, не всі зрозуміють навіщо ми це робимо. Адже боротьба не приносить особливої вигоди. Подумають, що ми ненормальні. Але всі ми знаємо, що боротьба для кожного з нас є чимось більшим за гроші, славу, особисті інтереси…

 

 

Автор статті: Олександр Пастухов