МИ ВТРАТИЛИ ДВІ МЕДАЛІ…

Запитаєте чому дві? Хіба не одну? Ні! Ми втратили не тільки «бронзу» Тімченка , а й «золото» Чернецького. І навіть не скажу, за яку поразку, душа болить більше. Того вечора про цей гіркий осад зізнався головному тренерові. 

Так, медаль Тімченка ми втратили через власну помилку. Справжня боротьба розпочалося в другому періоді, коли турецького борця, врешті, поставили в партер. 1:3 Майже відразу судді роблять попередження Ільдему за блокування рук і дають два бали українцю. Рахунок вирівнюється 3:3. Турецька сторона кидає челендж і судді переглянувши повтор де чітко видно, що турецький борець тримає руку, дають українцю ше один бал. Рахунок стає 4:3 на нашу користь. Тімченко бере зворотній захват і перекидає суперника через себе. Не піднімає зворотнім і не проводить кидка з амплітудою зі стійки, а проводить переворот. На фото видно, що Діма сидить на килимі. За що й отримує законні два бали. Рахунок збільшується 6:3! Дімітрій вважає, що судді помилились. Він оцінює власну дію в 4 бали і вимагає від секундантів кидати протест. Видно, що наш секундант нервує і вагається. На екрані ми цього не бачимо, але тренер не відразу виконує вимогу спортсмена. Логіка зрозуміла - борець перемагає. Навіщо ризикувати? Все ж таки, на емоціях Артур Дзігасов підтримує Тімченка.

 

 

Складно пояснити це рішення. Особисто бачив, що головний тренер дуже переживав потім з цього приводу і мабуть й досі аналізує результат цієї сутички. Хоча зініціював протест сам Дімітрій. І секундант, на мою думку, у разі суперечливості ситуації, має право не виконати волю борця. Тим більше, судді ставилися до українця цілком лояльно. Вони дозволили йому не тільки зрівняти рахунок, а й вирватися уперед. Річ у тім, що Дзігасов не може вчинити по-іншому. Він є одним цілим з будь-ким хто в цю хвилину знаходиться на килимі. До закінчення поєдинку залишається півтори хвилини і розрив у три бали досить суттєва перевага. Навряд чи Ценку Ільдему вистачило би сил цей розрив зрівняти. На жаль, протестом скорочуємо свою первагу. 6:4. Однак ми не тільки втрачаємо безцінний бал, ми втрачаємо головне – можливість оскаржити рішення суддів у разі їхньої нехай і ненавмисної необ’єктивності.

 

 

На жаль, судді теж часто помиляються. Нерідко вони фізично не встигають помітити всі моменти з усіх ракурсів. Через хвилину, коли турок зрозуміє, що йому не вирвати перемогу, він йде на підступ – самовільно б’є Тімченка чолом об свою голову і імітує ледь не запаморочення. Демонструє на килимі таку футбольну драму. Дімітрій, який не відчуває болю, не відразу розуміє, що відбувається. За словами одного з суддів, який чув розмову біля столу керівника килиму, питання покарання залежало від оцінки арбітра. Однак той у момент удару, знаходився за спиною турка і не зміг об’єктивно оцінити ситуацію. Треба сказати Ільдем все зробив, як професійний актор. Він так пеконливо вдав потерпілого, схопився за голову і так достовірно від "болю" скорчив пику, що не тільки судді, а й чимало глядачів повірили в його «талант». «І навіщо Тімченку, який перемагав, було бити турка головою?» - не розуміли вони. І справді, навіщо? І коли судді вирішили покарати українця, який начеб-то вдарив суперника, ось тут і знадобився би протест! Це саме той реальний випадок коли вирішується не оцінка за прийом, а доля всього поєдинку. Результат сутички. Доля медалі! Протест варто висувати тільки у тому випадку, коли ти є упевнений, що суперник діяв не за правилами. Не варто ставити під сумнів репутацію суддів. Вони навряд чи погодяться визнати власну некомпетентність. 

Турок знав - йому нічого втрачати. Він програє. І він блискуче розіграв виставу. І майстерно поцупив у Дімітрія нагороду. Яку наш борець, безперечно, завоював. Діма боровся грамотно і активно. Звісно, нічого не змінеш. Але уявіть гіпотетично на секунду. Тімченко бере протест і щиро просить суддів передивитися повтор. Вони уважно дивляться епізод, викривають аферу Ценка і віддають українцю бал. І Тімченко перемагає з рахунком 7:4! і стає бронзовим призером Чемпіонату Європи. Не судилося…

Від Чернецького чекав навіть не реваншу у фіналі. З турецьким борцем Різою Каялпом наш борець вже зустрічався не раз. Саша чудово дійшов до фіналу. Він поклав на туше азербайджанця Сабехі Чаріаті, потім поляка Лукаша Банока і чисто технічно переміг Еда Попа з Німеччини. Українець, який демонстрував каскад різноманітних прийомів полюбився не тільки глядачам, а знайшов чимало симпатиків і серед суддів.

 

 

Результат фіналу у важкій вазі мав дати вичерпну відповідь чи є наш богатир справді кращим борцем континенту. Технічно і фізично Чернецький був підготовлений краще за турка. Хвилювало єдине, чи зміг українець психологічно налаштуватися на цю вирішальну зустріч. Чернецький виграє, якщо переможе себе. Початок поєдинку приголомшив багатьох – Чернецький почав вичікувати. Не пішов уперед, не спробував "знести" суперника, а почав зосереджено полювати на нього. Саша працював зосереджено, але виглядав скутим. В його рухах не вистачало драйву, упевненості та бешкетства. Різа швидко призвичаївся під нову тактику українця. Він діяв обережно, не поспішав ризикувати. Саша почав відверто провокувати турка – розвів лікті у сторони розкриваючи корпус. Лише раз турецький борець наважився увірватися у захват. Чернецький миттєво відреагував на атаку суперника. Спробував захопити його руки для фірмового кидка через груди. Різа швидко збагнув, що така необачність може закінчитися для нього на спині. І перестав ризикувати. Саша ще не раз намагався захопити голову міцного суперника зверху, однак нічого не виходило.

 

Так, Каялп незручний, чутливий і сильний борець. Він низький і квадратний. Але Чернецький міг і мав всі козирі його здолати! Чому ж українець не спробував перебороти суперника? Чому не захотів нав’язати йому свою боротьбу? Не пішов у захват, як в кожній попередній сутичці, щоб потім провести прийом? Боявся накритися? Можливо. Він наче не надто прагнув перемогти. Діяв за принципом "піде- не піде".

 

 

Як же хотілося, друзі, щоб у ході цієї рівної боротьби, Чернецький знову згадав слова китайського філософа: «Щоб виграти, потрібно програти…» і пішов у відчайдушну зарубу. Втрачати ж-бо нічого! Щоб відкинув всі сумніви та обережність і влаштував давньому кривднику такий кардебалет, на який ще здатні сучасні козаченьки. Саша перекинув таки Різу через себе, але не встиг перевернутися. Програв. Програш Чернецького чомусь засмутив мене більше, ніж поразка Тімченка…

 

Автор статті: Олександр Пастухов