_pictogram.svg.png)
Життя після Олімпіади існує. На думку зіркового українського борця Жана Беленюка, після головного старту чотирьохліття є достатньо часу аби переосмислити свою кар’єру, провести роботу над помилками і навчитись чогось нового. Окрім цього, 26-річний Беленюк ще й цікавиться актуальними проблемами спорту в Україні, веде активне життя в соціальних мережах і є просто людиною небайдужою до всього, що нас оточує.
За словами Беленюка, олімпійський спорт в Україні після Ріо-2016 має отримати новий позитивний поштовх.
Одним з прикладів такого позитиву є співпраця соціально-відповідальних компаній та спортивних федерацій. Про це та інше, - у розмові з журналістом Укрінформу поділився Жан Беленюк.
-Греко-римська боротьба на порозі великих змін. Як ви особисто ставитесь до реформ та з чим вони пов’язані?
- Головна ідея нововведень – зробити наш вид спорту більш зрозумілим для пересічного вболівальника та більш видовищним. Іншими словами – зміни повинні дати перевагу тим, хто демонструє атакуючий стиль і намагається проводити прийоми. Адже дійшло до того, що у нас багато поєдинків взагалі проходять без прийомів, дуже пасивно. Звісно, це не приваблює глядачів і розчаровує спонсорів.
Щодо самих реформ, то вони стосуватимуться як правил поєдинків, так і вагових категорій і навіть формату змагань. Скажімо, замість одного дня планують розтягувати поєдинки в одній категорії до двох днів. Подивимось, якщо зміни покращать наш вид, то я лише за.
- В 26 років ви вже чемпіон світу та срібний призер Олімпіади. Здавалось би, досягнуто вже чимало. Важкувато зараз з мотивацією?
- Якби в Ріо я став олімпійським чемпіоном, то можливо вже і пішов би з боротьби. А так у мене є мета – «золото» Олімпіади-2020 в Токіо. Заради цього я і готовий працювати ще чотири роки. Є сили і бажання.
- А окрім титулів, що ще тримає в спорті?
- Вочевидь, це соціальна вага спорту. Переконаний, що успішні спортсмени сьогодні повинні активно популяризувати здоровий спосіб життя, брати участь у різноманітних соціальних проектах. Днями я повернувся з Кременчука, де як раз і брав участь в одному з таких заходів.
Завдання спортсмена не просто виборювати титули і медалі, його місія в тому, аби подавати приклад, бути взірцем для дітей і молоді. Вчити їх перемагати чесно, бути сильними фізично та морально. Саме люди спорту здатні зробити націю здоровою. Просто не потрібно бути байдужим.
-Ваші головні поради юним спортсменам і тим, хто лише мріє прийти в спортивну секцію?
- Перша порада батькам. Не примушуйте своїх дітей займатися тим, що ви хочете. Радьтеся з ними, питайте про їх вподобання. Заняття без душі, без задоволення нічого не дадуть вашій дитині.
Тепер поради дітям. Перше. Прийшов займатися – віддавайся максимально. Не сачкуй, не обдурюй сам себе, слухайся тренера. Друге. Вір у власні сили. Лише віра у себе зробить з тебе чемпіона.
-Після Ріо-2016 усі говорили про кризу українського спорту. На ваш погляд, в чому головна проблема і як подолати труднощі?
- Проблеми на поверхні – це економіка та політика. Війна, економічні негаразди, знецінення гривні - усе це сьогодні не дозволяє державі та бізнесу гідно підтримувати наш спорт. Що робити? Думаю, держава повинна піти на зустріч бізнесу і прийняти нові закони, які б давали спонсорам і меценатами певні привілеї, зацікавити їх у підтримці спорту.
Ми повинні брати приклад з країн, де спорт живе не за рахунок бюджету, а де він є партнером бізнесу. В Україні також є компанії, які готові підтримувати великий спорт, В грудні 2016-го ТМ «Parimatch» стала генеральним спонсором федерації греко-римської боротьби і наскільки мені відомо, ця компанія допомагає й іншим видам спорту.
- Ніколи не жалкували, що пов’язали своє життя зі спортом?
- Ніколи. Спорт, боротьба зробили з мене того Жана Беленюка, якого ви усі знаєте.
- А якщо підрахувати скільки часу у вас йде лише на одні тренувальні збори, не виникає бажання усе кинути?
- Я тут недавно підраховував: на зборах проводжу 6 місяців на рік. Це без змагань, переїздів, перельотів. Якщо чесно, то мені немає на що нарікати. Це частина спортивного життя. Без цього немає прогресу, немає результатів. Звичайно, олімпійська база в Конча-Заспі приїдається і хочеться тренуватися ще деінде.
Зараз повноцінно можемо ще готуватись на базі «Заросляк» (Ворохта) і все. На жаль. Є можливість відновлення на базі в Затоці, але там вже не суто спортивна база. За останні роки гостро відчули як нам бракує Криму. В Алушті Україна мала сучасний тренувальний центр, втім сьогодні він не наш. До речі, відсутність бази в Криму негативно вплинуло на нашу підготовку до Ріо-2016, про це говорили усі.
-Поразка у фіналі Олімпіади-2016 від росіянина Давита Чакветадзе ще й досі перед очима? Плюс суддівство…
- Не люблю згадувати поразки. Програш слід проаналізувати, зробити висновки і йти далі. Щоб там не казали про суддівство, але в тій поразці я схильний висловлювати претензії насамперед до себе. Олімпіада – такий старт де на перше місце виходить психологічна готовність. А зважаючи, що у нас, борців, не має права на помилку і немає другого шансу, то цей психологічний тиск лише посилюється. Тож головний висновок, який я зробив для себе з Ріо-2016 - на Олімпіаду слід їхати готовим ментально на усі 100%.
- Як гадаєте, свій ідеальний поєдинок ви вже провели?
- Про якійсь один поєдинок сказати не можу. Натомість, якщо казати про ідеальний турнір, то таким для мене став чемпіонат світу-2015 в Лас-Вегасі. Ось там усе вийшло як слід.
- Можливо у вас, як у людини з африканським корінням, (батько Жана з Руанди – Укрінофрм.) є якісь певні ритуали перед виходом на килим?
- Ні, нічого такого немає. Я взагалі людина незабобонна. Змагальний день для мене такий самий як і решта днів. Усе, що роблю перед сутичкою, то це молюся і все.
- Цей сезон стане проміжним для вас на шляху до Токіо-2020?
- Зараз важко сказати наскільки цей рік буде насичений для мене змаганнями. Точно братиму участь у традиційному київському турнірі з боротьбі в Палаці спорту. Він триватиме два дні - 3-4 березня, тож усіх запрошую. А головна подія року для мене – чемпіонат світу в Парижі.
Святослав Василик, Київ
Фото: Павло Багмут, Укрінформ
