_pictogram.svg.png)
Зі старшим тренером спортивного клубу боротьби «Мелітополь», а сьогодні старшим тренером чоловічої збірної з вільної боротьби – Валентином Русановим ми познайомились рік тому в Олімпійському навчально- тренувальному центрі «Конча-Заспа». Пам’ятаю, як незнайомий чоловік підійшов до мене простягнув руку і прямо запитав: «Чому ви так необ’єктивно коментували фінал за участю Хассая?» Зізнаюсь, трохи розгубився, бо тільки почав вивчати борців вільного стилю й не відразу зрозумів про кого мова. Поважаю людей, які першими йдуть на зближення. Говорять в очі те, що думають. Вже тоді зрозумів, що Русанов сильний чоловік і нестандартна особистість.
За плечима молодого спеціаліста майже двадцять років тренерської роботи! Під його керівництвом тренується дуже багато талановитих борців. Величезні надії тренерський штаб збірної покладає на Гора Оганнесяна. Валентин Русанов переконаний, Оганнесян себе неодмінно проявить і принесе країні медалі найвищого гатунку.
За відданість справі, професіоналізм та порядність Русанова добре знають й поважають не лише в Україні, а й далеко за її межами. У нього є друзі-борці в Америці, Франції, Естонії, Латвії, Білорусі, Вірменії, Азербайджані, Ізраїлі, Дагестані, Осетії. Русанов не тільки мудрий тренер, а й прекрасний організатор. Він не цурається весь час навчатися, постійно вдосконалюватися. Працював на Кавказі з провідними спеціалістами – Салімом Нуцалхановим, Аліханом Джамалдіновим, Арсеном Абакаровим.
– Як Кавказ вплинув на Ваше світосприйняття?
– На сьогодні північний Кавказ є однією з кузень, де протягом останніх тридцяти років виросло багато Олімпійських чемпіонів. Мені завжди було цікаво спілкуватися з професіоналами, переймати їхній досвід. Щоб бути найсильнішим в боротьбі потрібно тренуватися з найкращими. Я відчув там багато братів за духом, які живуть боротьбою і радо діляться знаннями й навичками.
Кавказ навчає гостинності. Вони з великою пошаною ставляться до гостей. На Кавказі настільки щиросердні, хлібосольні люди, що туди хочеться повернутися. Чесно кажучи, я сумую за Кавказом.
Богові дякувати, в Україні є своє горці! З радістю їду до Джурова, де тренує Іван Васильович Курилюк. На мою думку, на сьогодні це сама передова школа вільної боротьби в Україні. Зверніть увагу, Джурівські вихованці кожного року стають чемпіонами України в усіх вікових групах. Зрозуміло, що за цим успіхом стоїть колосальна праця професіоналів, всім серцем відданих справі. Завдяки тренерському процесу, який організував Іван Васильович Курилюк, дякуючи його освіченості, тренерському хисту, завзяттю хлопці на очах прогресують. У Курилюка є чому повчитися. Своїм прикладом він доводить, що справжній майстер має весь вік зростати. Кращий вчитель той, хто сам навчається. Звичайно, в кожного своя філософія, але я не стидаюсь навчатись. Мене в свій час, коли тільки починав працювати тренером, надихнув Брюс Лі: «Спортсмен, який вважає, що все знає, закінчує розвиватись, як особистість». Засвоївши цю істину, намагаюсь зростати разом з учнями. Сподіваюсь, що здобутий досвід передам сину, якому зараз десять років.
Таких фахівців, як Іван Васильович потрібно берегти. Прислухатися до них. Президент Федерації вільної боротьби Івано-Франківської області – Едуард Прощук разом з командою однодумців, робить все можливе для підтримки таких самобутніх спеціалістів і відродження боротьби на Прикарпатті та в Україні.
– У вас теж чималий тренерський досвід?
За час роботи тренером багато талановитих дітей пройшли через мої руки. Сьогодні в мене тренується хороший хлопець, майстер спорту Єгор Мурадян. На чемпіонаті України U-23 став п’ятим. Хлопець старається, в нього є бажання показати результат. На жаль, через недофінансування багато учнів загубилося. Серед них майстер спорту, перспективний хлопець Дмитро Прядко. Можливо, я не знаходив меценатів, щоби підтримати хлопців. І вони через відсутність грошей були змушені шукати кращої долі. Щоби годувати себе і забезпечувати сім’ї.
Деякі борці прийшли до мене вже підготовлені. Це мій хороший друг, МСМК Юрій Семакін, з яким працювали з 2012 по 2015 рік. Семакін пройшов чемпіонат країни, а його навіть в збірну не включили. Сьогодні прикро про це згадувати. Це був непоодинокий випадок. Через таке ставлення ми втрачали цінних фахівців. Сьогодні Семакін працює тренером у Франції. До речі, за короткий час роботи вже є результати – бронзовий призер чемпіонату Європи серед кадетів 2018-го року.
Віктор Соловйов в нас з 2013 року, хороший, перспективний борець тричі був другим на чемпіонаті країни серед чоловіків. Його жодного разу не викликали не на один збір. Така доля спіткала багатьох перспективних хлопців, які через упереджене ставлення і відсутність перспектив були змушені закінчити кар’єру або виїхати за кордон. Також серед моїх учнів майстер спорту Георгій Хассай, який став чемпіоном України минулого року серед чоловіків до 23-х років і, впевнений, достойно проявить в себе в дорослій боротьбі.
В спортивному клубі боротьби «Мелітополь» тренується понад 120 діток. Є талановита молодь. Але сьогодні наша держава переживає скрутні часи, тому вся надія на меценатів – небайдужих людей, які переживають за здорове майбутнє нації, готові фінансово підтримувати борців, вкладати у боротьбу.
– Як відчуття в якості старшого тренера збірної?
– Чесно кажучи, і ззовні, і в душі я залишився звичайним робочим тренером. Я довго думав над пропозицією чи йти на цю посаду. Але якщо маєш бажання щось змінити в державі, напевне, потрібно в цьому взяти реальну участь, а не теревенити, як треба працювати. Люди мене підтримали. Пояснили, що це буде корисно і для спільної справи, і для власного досвіду.
В Конча-Заспі сьогодні спостерігається приємний ажіотаж, на збір прибуло близько ста спортсменів. Це говорить про те, що в борців та їхніх особистих наставників з’явилася надія. Вони розуміють, що потрібно більше працювати, бо є куди рости і чого прагнути. Все залежить від них. Ми запевнили тренерів, що ніяких сюрпризів з відбором не буде. Найбільше пригнічував той факт, коли борцю, який показав результат, заслужив право боротися, скажімо, на чемпіонаті Європи, перекривали дорогу. Після таких інцидентів, які мали місце бути, борці втрачають запал, а в тренерів опускаються руки. Сьогодні ми зробимо все, щоби викорінити цю практику.
В усіх провідних борцівських країнах як-то Іран, Америка, Грузія, Азербайджан критеріями відбору є національні чемпіонати! Існує здорова конкуренція, адже всі розуміють, що є відповідальний старт від якого залежить твоє спортивне майбутнє. Кожен серйозно готується і якщо перемагає, всі питання скасовано. Він – номер один. По-іншому ніяк! Тоді ми зможемо чекати на високі результати! Але якщо цю систему протягом останніх років в буквальному сенсі намагалися поховати, вона запрацює не відразу. Думаю, її доведеться відроджувати щонайменше олімпійський цикл.
– Чи є порозуміння в команді?
Сьогодні є позитивні стосунки між спортсменами і тренерами. Кожен борець усвідомлює, якщо він програв, вся увага – лідеру! Завтра він може стати на його місце і всі працюватимуть на нього. Це здорова конкуренція. Переміг, маєш право їхати на турніри вивчати суперників. Аналізувати свої сильні та слабкі сторони. Звичайно, відповідальність не знімається. Не може бути, щоби борець на внутрішніх змаганнях переміг, а далі був не готовий повторити успіх, як раніше говорили тренери збірної. Це абсурд. Не вірю, що наші борці не готові прагнути і добиватись результату. По-перше, борець сам зацікавлений працювати на результат, бо розуміє, що від цього залежить його фінансовий стан. Привіз медаль з Європи маєш грошову винагороду. І тренер зацікавлений показати результат – вписати ім’я в історію.
– Як можна зробити тренування більш ефективними?
Вважаю, що для підвищення ефективності тренувань, до зборів слід залучати особистих наставників. Переконаний, краще за особистого тренера ніхто його учня не підготує. Сьогодні через інтернет можна закачати сутички 6-8 основних суперників і вивчаючи їхню боротьбу, під кожного окремо розробляти тактику. Взагалі, майстра спорту міжнародного класу складно перевчити, можна тільки нашкодити. В кожного свій характер, навички, стиль. Наша основна мета, як тренерів збірної – створити максимально сприятливі умови для підготовки, допомогти борцям посилити позиції в атаці і захисті, не перевантажити їх.
– Як працюється в команді професіоналів?
В нас дуже потужний тренерський штаб. Я рядовий майстер спорту, решта спеціалістів – елітні спортсмени. Взяти головного тренера. Як на мене, всі олімпійські медалі протягом останніх років – це саме заслуга Григорія Володимировича Данька. В свій час Андрій Стадник та Василь Федоришин тренувалися під його керівництвом, як і Тарас Данько з Валерієм Андрійцевим. Величезний тренерський досвід в дворазового чемпіона світу Михайла Харачури. Видатним борцем був чемпіон Європи – Анатолій Пономарьов. Легендарний борець – багаторазовий призер Європи, світу та Олімпійських Ігор Василь Федоришин, якого знає вся планета. Дякуючи досвіду цих спеціалістів, сподіваюсь, ми зможемо багато дати нашій перспективній молоді. Українська боротьба завжди славилася традиціями. Ялтирян, Шахов, Синявський, Гуревич, Кулєшов, Бураков. В Білій Церкві тренувався Олександр Мєдвєдь. В Києві брати Бєлоглазови.
Чекаємо найближчих стартів. Я задоволений командою. Важливо підтримувати і вірити в наших хлопців. Багатьом з них бракує виступів на міжнародній арені. На мою думку, 70% успіху на змаганнях залежить від того, наскільки правильно вдасться психологічно налаштувати борця на поєдинок!
– За що болить?
– Впевнений, борці будуть більш професійно й відповідально ставитися до роботи, якщо відчуватимуть фінансову підтримку. Сподіваюсь все з часом налагодиться. Якщо особисті тренери та їх спортсмени матимуть матеріальну впевненість ми зможемо більшого досягти. Важливо, що віце-президенти АСБУ Юрій Богданович Копитко та Едуард Петрович Прощук готові всіляко підтримувати й заохочувати борців.
– Про що мрієте, які ваші принципи і цілі?
– В 2011-му році на чемпіонаті України серед дорослих в Запоріжжі, який допомагав організовувати Володимир Федоренко, світла йому пам’ять, під час банкету, видатний тренер з греко-римської боротьби Євген Олександрович Чертков виголосив тост, який допоміг мені зрозуміти те, чого я хочу, як тренер. Він сказав, що з 1952 року Запорізька земля не бачила Олімпійського золота з вільної чи греко-римської боротьби. Яков Пункін залишається для нашого краю єдиним Олімпійським чемпіоном. Близьким до цього успіху був Армен Варданян. Трохи не вистачило. Тоді зловив себе на думці, що мені це цікаво. Тим більше, Бог дарує талановитих учнів, дає сили та бажання їх вести.
Перше завдання – займатись вихованням всебічно розвинутої особистості, яка матиме внутрішній стрижень. Щоб хлопець гармонійно розвивався у всіх напрямках – фізичному, моральному, духовному та інтелектуальному. Не знаю жодного Олімпійського чемпіона, який би мав тільки відмінну техніку. Або силу. Видатні борці – люди гармонійно розвинені!
Якщо чогось у розвитку бракує, це обов’язково позначиться на результаті.
А друге, це вже – Олімпійські Ігри. Підготовка і здобуття Олімпійської медалі.
Серед колег є люди, які цього теж щиро прагнуть. Тому для мене сьогодні не принципово, щоби це був саме мій вихованець. Якщо олімпійську медаль здобуде хтось із борців нашої збірної я буду щасливий. Це означатиме, що ми розуміємо своє призначення і правильно виконуємо свою місію.
– Бажаю Вам успіхів, натхнення,перемог!
Спілкувався Олександр Пастухов
