З появою вогнепальної зброї прикладне значення боротьби для солдата впало, але до неї зберігся інтерес, як до видовища. Тому борцівські поєдинки часто проходили на ярмарках або в цирках, де атлети вражали глядачів не тільки своєю силою, а й спритними, хитрими прийомами.
Тоді ж вперше з"являється термін "греко-римська боротьба". Його використовував італійський борець Базиліо Бартолетті ще в 18 столітті, щоб підкреслити свою схожість з героями Стародавнього Риму та Греції, які були тоді так популярні.
У 1848 році солдат наполеонівської армії на ім"я Есбройе, який любив боротися на популярних ярмарках, придумав правила для придуманого ним виду боротьби, і назвав це мистецтво «боротьба без ніг». Власне, з назви зрозумілі і правила: сутичка проходила без використання підніжок і захоплень нижче пояса.
Так з"явилися перші правила класичної або греко-римської боротьби, яка довгий час мала ще одну назву — французька боротьба. Ці правила швидко завоювали популярність по всій Європі, крім Британії. Там вони не прижилися, і англійці розвивали свою боротьбу, використовуючи і захоплення за ноги, і підніжки. Так народився другий популярний нині вид спорту - вільна Боротьба.
Поєдинки в греко-римській боротьбі в той перілж не лімітувалися по часу, і могли тривати по кілька годин. Так, наприклад, матч Вільяма Малдуна з Кларенсом Вістлером в Нью-Йорку тривав вісім годин і закінчився нічиєю, а на Олімпійських Іграх в 1912 році поєдинок між шведом Андерсом Альгреном і фіном Іваром Боелінгом тривав дев"ять годин, також закінчившись нічиєю. Обом борцям тоді видали срібні медалі, мабуть судді просто втомилися на них дивитися.
У 1896 році французька боротьба була включена в програму Олімпійських ігор, що дало божевільний стрибок її значенню і популярності. З 1898 року проводяться чемпіонати Європи, а з 1904 року — чемпіонати світу. До 1948 року зберігалася і назва — французька боротьба, проте пізніше її перейменували у греко-римську.