Іван Круць. Легенда про богатиря

Іван Семенович Круц (Круць) (1906-1968) - український богатир, атлет, чемпіон СРСР з класичної боротьби. Його ім"я вперше зазвучало на борцівському помості в 30-х роках минулого століття. На той час манежна боротьба переросла в окремий вид спорту, за яким проводилися чемпіонати Радянського Союзу, Європи та світу.

Народний поголос складав легенди про великих атлетів Івана Шемякіна, Івана Заїкіна, Івана Піддубного і багатьох інших улюбленців публіки. Життя Івана Круця також стало легендою, в якій відрізнити правду від вигадки неможливо. Тим більше, що достовірних даних мало.

Походив з бідної української родини. Родина Круців рятуючись від голоду часів громадянської війни виїхала у село Роздол Голованіського повіту Єлизаветградської губернії, де і минуло дитинство майбутнього чемпіона.

У 1920 році родина Круців повернулася до Миколаєва, Іван навчався у робітничій школі а у 1922 році влаштувався працювати у порт. Відтоді своє життя Іван Семенович пов"язав з Богоявленськом (В 1938 році Президія Верховної Ради УРСР перейменувала Богоявленськ на Жовтневе.), де прожив майже усе своє життя.

В порту, де майбутній атлет працював вантажником, хлопця примітили і запропонували виступати в цирку.

На прикінці двадцятих років Іван Круць був уже відомим і популярним артистом циркової арени, одним з найсильніших спортсменів класичної боротьби. За порадою «продюсерів» атлет прибрав зі свого прізвища м"який знак і став тепер Круц.

Іван Круц боровся з Іваном Піддубним, виступав на гастролях спільно з богатирем Василем Дзюбою (1899—1945рр).

Іван Семенович легко крутив пальцями із цвяхів «спіраль», в"язав із сталевих прутів «краватки». У «силовий атракціон» входили такі трюки: атлет підкидав над собою 45-кілограмову кулю і ловив її на шию. Скріплював пальці рук у «замок», а з обох боків під лікті йому начіплювали міцні посторонки, в які запрягали по коняці. Хоч як не старалися коні, проте розірвати рук богатиря не могли. До речі цей номер вимагав неабиякої фізичної сили і його могли демонструвати лише кілька атлетів у Європі, серед яких був і Іван Круц.

Старожили згадують, що Іван Семенович мав почуття гумору та самоіронії, мав добру і щиру душу.

Початок Другої світової війни застав Івана Круца на гастролях селами Одещини, червона армія стрімко відступала під ударами вермахту та Румунської армії, тож безліч людей опинилися в окупації, не маючи змоги евакуюватися. Як наслідок Круц залишився в Одесі і після вступу німецьких військ до Миколаєва Іван Семенович повернувся додому.

Під час окупації Іван Семенович заробляв собі на життя тим, що їздив по селах, демонструючи свою силу. Одного разу повертався додому на фургоні, запряженому парою коней. Фургон був навантажений провіантом, яким селяни розплатилися з ним. На в"їзді в місто його зупинив німецький патруль, і солдати почали обшукувати фургон. Круц намагався пояснити, хто він і звідки їде. Солдати не розуміли ... тоді він заліз під фургон і підняв його над землею.

Ходили розмови, що після цього випадку Круца взяли на роботу в гестапо, де він допитував підпільників... Так це чи не так, але після війни він пропав на кілька років. Поповзли чутки, що був засуджений за співпрацю з фашистами, відбував термін.

Правда ж більш трагічна і типова для того часу. Юрій Іванович Зюзіков, який довгий час дружив з прийомним сином Івана Семеновича, розповів наступне:
"Не секрет, що в окупації люди продовжували працювати, щоб прогодуватися. Працювали підприємства, колгоспи, ринки. Іван Семенович, як уже говорилося, заробляв собі на життя, демонструючи свої феноменальні можливості. Німці зацікавилися українським богатирем і запропонували йому виступити перед окупаційними військами. Після війни знайшлися пильні громадяни, які донесли в компетентні органи, що відомий борець І.С. Круц співпрацював з фашистами».

Після війни Іван Семенович мешкав у власноруч збудованому у Жовтневому (селище Жовтневе — передмістя Миколаєва) ще до війни домі.

І. Круца добре знали в тогочасних атлетичних колах як України, так і Радянського союзу. Іван Семенович налагоджував зв"язки з атлетами, котрі лишилися живі після війни і з ними далі гастролював Україною.

Згадує В. Свіренко, український гирьовик: «У 1945 році в Жовтневму районний комітет НКВД очолив якийсь майор — уралець. Він не мав житла, і хтось порекомендував йому винайняти квартиру у Івана Семеновича . Іван Семенович до війни їздив з гастролями по всьому Радянському Союзу, заробляв добру копійку і мав можливість побудуватися як належить. На той час це було добротнее і велике помешкання.

Енкеведист уподобав будинок одразу. Іван Семенович, мешкав на той час сам, погодився взяти його на квартиру, надав енкаведисту одну кімнату… За якийсь час майор просить Івана Семеновича уступити йому ще одну кімнату, бо, мовляв, хоче викликати дружину з Уралу. Круц дав згоду - у нього залишилося ще дві кімнати. Іван Семенович і не здогадувався, що добрий з виду майор вже готував йому кайдани.

Майор сфабрикував папір про те, що ніби-то Круц під час війни співпрацював з окупантами, приклав фотографію на якій богатир в одній руці тримав румунського офіцера а у іншій важкоатлетичний снаряд…»

Круца заарештували 29 січня 1945 р і звинуватили у державній зраді. Згідно з вироком трибуналу військ НКВД у Миколаївській обл. від 4 червня 1945 р його засудили до 6 років таборів, обмеження у правах на три роки і конфіскацією майна.

Майор став власником будинку Івана Круца.

Ось протоколи допитів на котрих Іван Семенович свідчив: "Народився у Миколаєві у 1906 р. Батько був моряк торгового флоту. У 1920 р, почав відвідувати спортивну секцію у трудовій школі. У 1922 р. закінчив трудову школу і почав виступати на сцені і в цирку як борець, одночасно працював вантажником у порту. З 1926 року і до окупації працював артистом-борцем — їздив з виступами містами та селами. На килимі змагався з відомими атлетами — Загоруйком, Криловим, Чемяком, Несуйком та ін. У перші дні окупації був заарештований фельдкомендатурою за наклепом — начебто при відході червоних я набрав 60 мішків борошна. Та німці швидко розібралися і на другий день мене звільнили. За наказом пішов і зареєструвався у драмтеатрі як артист. Нами керував у міській Управі Клименко (до війни — керівник заводської хорової капели). Він добився для нас дозволу їздити по селах з цирковими номерами. У вересні 1941 р. в Управі отримав дозвіл на оренду приміщення для атракціону, витратив 5 тисяч рублів на обладнання, але німці забрали його під казіно.

Працювали у приватному балагані, навесні 1942 р. я відкрив свій на Військовому ринку, (Район вул Степової) який невдовзі закрив, бо було замало публіки. Директор драмтеатру запропонував організувати в нього групу борців і ми до нього перейшли. 

З вересня 1942 р. я їздив із своєю групою. 20 cерпня 1942 року на честь 20-річчя моєї спортивної і артистичної діяльності був мій виступ у саду Петровського. Я ліг і через мене проїхала вантажна машина з людьми. Опісля народ кинувся до мене, а я заскочив на машину і подякував всім глядачам. Я пообіцяв показати номер по розтягуванню рук кіньми.

Загалом в мене було 6-7 артистів, іноді ще й оркестр з 5-6 людей. Я виступав з силовими номерами: танго з дамою в зубах, забивання кулаком цвяхів у дошку і витягування їх зубами, ламання руками кінських підков, боротьба з биком та ін. На виступах були також німці і румуни. Моя дочка Тамара грала на акордеоні попурі з українських пісень.

У жовтні 1942 р. були гастролі у Братському і я познайомився з Харченком — головою сільуправи (бургомістром). Він сказав, що є таємним керівником партизанського загону і пов"язаний з одеським підпіллям. Від нього в подальшому я отримував листівки і розповсюджував скрізь по селах і в дорозі. Я прийняв до себе втікача з полону Юсуфа (з ним виступав ще до війни), Пижа Фана — з єврейської родини, Простякову Валентину прийняв у сім"ю, спас від Німеччини. У 1965 році, коли справа переглядалася, Харченко знову підтвердив свідчення про співпрацю Круца з радянським підпіллям, надав список з 37 прізвищ, адреси конспіративних квартир, керівників одеського підпілля. Але відлига скінчилася і довіри не було, тобто не було реабілітації. У Круца так і залишилася стаття 58-10, тобто антирадянська агітація.

Йому пригадували кілька випадків на виступах, коли він підкидав угору двопудову гирю, потім приймав її на груди і скидав на поміст з вигуком «Капут!», а хтось з залу питав: «Кому?» — і він відповідав: «Більшовикам!». А — треба було казати: «Слава КПРС!», коли у залі повно німців? І наче немає такого поняття, як конспірація. Між тим, при слідстві було серйозно порушена процедура — не було рішення про відкриття карної справи — а слідство проводилося і був вирок.

Згідно запису №59654 Національного банку репресованих, Круц І. С. 1906 р народження, народжений у м. Миколаєві, українець, із службовців, до політичних партій не належав, з початковою освітою, безробітний, про склад сім"ї і подальшу долю зазначено — «нема даних». Реабілітований у 1991 р.

Після повернення із заслання родина Круців повернулася у Голованівськ. Іван Семенович одружився у таборах (його майбутня дружина Оксана теж відбувала термін), тож повернувся він з дружиною Оксаною та сином Юрієм, котрий народився у засланні. На Кіровоградщині Круц знову почав виступати на арені, був тренером і одночасно капітаном команди на обласних, республіканських та всесоюзних змаганнях сільських спортсменів.

Однак Іван Степанович завжди хотів повернутися у Жовтневе і нарешті змінив Голованівськ на Жовтневе. Повернувшись у Жовтневе І. Круц збудував новий будинок на вул. Петровського (тепер Литовченка) у якому прожив із сім"єю до самої смерті.

Людина безмежно закохана у спорт, Іван Семенович з великою любов"ю ставився до людей, жив для них . Разом зі своїми вихованцями сприяв популяризації важкоатлетичних занять серед молоді. Як згадують старожили борцівський клуб, де І. С. Круц займався з молоддю, містився в приміщинні Жовтневого районного будинку культури на розі вулиць Бугської (тепер Терешкової) та Млинної (тепер М.Ульянової). Завідувачем будинку культури довгий час був Іван Круц. Хоч Іван Семенович у 1962 році і подавав заяву про реабілітацію, проте він її так і не дочекався.

Помер видатний український спортсмен у 1968 році у селищі Жовтневе (зараз Корабельний район м. Миколаєва) і похований на місцевому цвинтарі . На пам"ятнику атлетові напис: «Іван Семенович Круц (1906—1968) український богатир, атлет, екс — чемпіон СРСР по класичній боротьбі».

Силами Вітовського Українського Товариства та Миколаївського обласного товариства "Меморіал " в архіві СБУ віднайдена карна справа І. Круца. За фактами справи Миколаївське обласне телебачення зняло документальний фільм про долю видатного спортсмена .

Джерела: https://uk.wikipedia.org/wiki/Круц_Іван_Семенович, https://novosti-n.org/analitic/read/408.html#1, http://oldatletikaussr.blogspot.com/2016/11/1966.html, http://esu.com.ua/search_articles.php?id=2310